Педагогічні науки / 5. Сучасні методи викладання

Сущенко Л.О.

доктор педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри управління навчальним закладом Класичний приватний університет (м. Запоріжжя), Україна

ІННОВАЦІЙНА ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ – СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ЯКІСНИХ ЗМІН В ОСВІТІ

На наших очах відбувається становлення нової, перехідної епохи, яка потребує інших засобів мислення, поведінки, створення нових соціальних інститутів. Постіндустріальний розвиток не є простим продовженням техногенної цивілізації. Це, насамперед, початок нового етапу цивілізаційного розвитку. А цивілізаційні зміни, що відбуваються в умовах сьогодення, безперечно, стосуються і системи освіти, зростання значущості якої в суспільному житті й долі людини не викликає жодних сумнівів.

Нині, як ніколи, прогресивність будь-якого суспільства визначається саме рівнем розвитку особистості. Цей чинник і є головним важелем впливу на подальший прогрес.

Дослідження філософів, педагогів, соціологів переконливо доводять, що центром світоглядної парадигми є освіта, яка розвивається як відповідь на виклики цивілізації і одночасно як відповідь на потреби людини знайти своє місце і можливості самореалізації у новому глобальному просторі. Мова йде про створення нової філософії освіти – освіти, яка б забезпечила комфортне існування людини у ХХІ столітті.

На жаль, освіта в Україні ще не стала фундаментальною цінністю, а її влив на суспільний розвиток є недостатнім з причини слабкої затребуваності з боку суспільства і держави. Дедалі очевиднішим стає той факт, що країна буде успішною за умови збільшення людського капіталу (до речі у розвинутих країнах становить 70-80% національного багатства), зумовлюючи випереджальний розвиток елітарної освіти як молоді, так і дорослого населення.

Перед тим, як шукати відповідь на питання: «Які ж корективи потрібно вносити в освіту, щоб підготувати людину до життя у швидкомінливих умовах?», хочемо уточнити, що цивілізаційні зміни зумовлюють потребу в підготовці людини до нових, принципово інших інновацій. Постійно-неперервною й актуальною була і залишається проблема прогресивних нововведень у науці та освіті. Інноваційні ідеї у своєму розвитку просувалися шляхом їх спрямування на планомірне створення сприятливих умов для всебічного розвитку особистості, її самоактуалізації, захисту, підтримки, повного прийняття її індивідуального досвіду.

Важко заперечувати, що інноваційна практика базується на емпіричному пізнанні нових засобів взаємодії у процесі співтворчості вчених і педагогів на основі удосконалення професійної майстерності, конструюванні та створенні нових освітніх технологій, розвитку педагогічної творчості.

Відомо, що майстерність упровадження інноваційного досвіду і досягнення продуктивних результатів у навчанні і вихованні є продуктом креативної практики, адже наукові закономірності теж реалізуються у різноманітному особистісно-продуктивному результаті.

Тому процес розвитку інноваційної практики педагогів має бути керованим, науково обґрунтованим і методично забезпеченим. Цю місію, як довела практика, найдоцільніше можуть виконувати інститути післядипломної педагогічної освіти, у яких, як правило, працюють вчені з великим досвідом педагогічної роботи.

Слід підкреслити, під інноваційною педагогічною діяльністю ми розглядаємо продуктивну діяльність педагогів, яка пов’язана з перетворенням новизни у нововведення (під новизною розуміється явище, яке несе в собі сутність способу, методики, технології організації та змісту нового, тоді як нововведення це – організація нового).

Фактично в Україні спостерігається перехід вищих навчальних закладів, інститутів післядипломної педагогічної освіти до так званого режиму інноваційного пошуку: забезпечення професійної мобільності щодо темпів навчання, збагачення педагогічного процесу сучасними інформаційними технологіями, інтенсивний розвиток дистанційних форм навчання тощо.

Враховуючи той факт, що рушійною силою інноваційної діяльності є саме особистість педагога, зазначимо, що саме викладач, учитель або вихователь має широкий спектр можливостей та інноваційний потенціал у реалізації творчого пошуку.

Для педагогів, які працюють в інноваційному режимі, особливого значення набуває спрямування на безперервний розвиток; переведення об’єкта в новий, якісно інший стан; створення, опанування та реалізація нових засобів; особливий вид творчої діяльності, що спрямована на високий рівень професіоналізму педагогічного колективу та нові горизонти особистісно-професійного зростання його членів.

Дослідники зазначають, що впровадження нової ідеї, проекту або технології нерідко наштовхується на різні перешкоди, які названо антиінноваційними бар’єрами. На жаль, існують зовнішні або внутрішні перешкоди, що заважають здійсненню інноваційної діяльності.

Можна погодитися з думкою О. Невмержицького, який виокремлює такі зовнішні бар’єри: по-перше, соціальні бар’єри (несумісність нового з наявним досвідом і цінностями, прийнятими в суспільстві; стереотипи мислення педагогічного співтовариства); по-друге, організаційні бар’єри (протидія керівних органів освіти втіленню нововведень; відсутність координаційних центрів з розроблення та впровадження педагогічних інновацій); по-третє, методичні бар’єри (брак методичного забезпечення нововведення, недостатня поінформованість у галузі педагогічної інноватики); по-четверте, матеріально-технічні бар’єри (навантаження педагогів, побутові умови, рівень заробітної плати) [3].

До внутрішніх бар’єрів належать психологічні (особистісні) бар’єри, які приховують глибинні особистісно-професійні проблеми. Це психічні стани, що виявляються в неадекватній пасивності педагога, що перешкоджає здійсненню інноваційної діяльності.

Звідси завдання педагогічного колективу, який працює в режимі безперервного розвитку (інноваційному режимі) потребує: перетворення і зміни в образі діяльності, стилі мислення самого педагога, створення конгруентної концепції, що лежить в основі загальної системи навчально-виховної роботи; особистісний підхід, творчий, дослідно-експериментальний характер, стійка позитивна мета-мотивація на пошук нового в організації навчально-виховного процесу, сприятливий мікроклімат у колективі, відкритість навчального закладу до нововведень, прискорений перехід до елективного навчання.

Отже, результати, наведені вище, дають можливість зробити такі висновки. Квінтесенцією роботи педагогічного колективу в пошуковому режимі є розв’язання професійних задач педагогами з високою та стабільною продуктивністю, що виявляється в позитивних змінах результатів освітнього процесу; розвиток свідомості та діяльності суб’єктів інноваційного досвіду, підвищення рівня професіоналізму і кваліфікації педагогів, які розробляють і реалізують інноваційні ідеї; усвідомлення значущості, актуальності й соціальної ефективності власних інноваційних пошуків, ініціатив та відкриттів.