Пігур Д.О, Ватченко Ю.А,.
Студентки 4курсу напряму підготовки «Правознавство»
Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля

Проблеми участі експерта у господарському судочинстві, його правовий статус

Сучасне законодавство України, в тому числі процесуальне, знаходиться у стані постійного реформування, про що свідчить велика кількість змін у законодавчій базі України. Діюче господарсько-процесуальне законодавство не розкриває поняття «судова експертиза», обмежуючись лише в ст.31, 41 ГПК, які присвячені призначенню й проведенню судової експертизи, вказівкою на те, що експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні спеціальні знання [1, ст.31, 41]. Визначення статусу експерта є важливою проблемою, адже не повинно буди суперечливих думок, при призначенні експертизи. Метою цієї статті є чітке встановлення участі експерта в господарському процесі, щоб суд, який залучає експерта до участі, відкривши законодавство, не сумнівався в правильності своїх дій. Дослідженнями такої тематики займалися такі науковці: Загорняк Н., Мальцев Д.О., Степанова T.B, Прокопанич Г.К., Шерстюк В.М., Ейсман А.А. Останній вважає, що спеціальні знання не належать до числа загальновідомих, загальнодоступних, що мають масове поширення, тобто тих, якими професійно володіє лише вузьке коло фахівців. Аналізуючи законодавство, а саме ЗУ "Про судову експертизу" від 25.02.1994 року, можна надати поняття судової експертизи. Судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. Також аналіз процесуальних кодексів України показує, що експертизу можна провести тільки на будь-якій стадії судового розгляду справ: її «може бути призначено лише судом і тільки після порушення провадження у справі» [3]. Для господарського процесу найбільш характерними є інженерно-технічна, інженерно-технологічна, бухгалтерська, будівельно-технічна, фінансово-економічна, дорожньо-транспортна, почеркознавча, ґрунтознавча, лінгвістична, судово-екологічна експертизи [2, 91]. Отже, доцільно буде встановити чіткі особливості участі експерта: 1) експерти повинні бути підготовлені спеціальною службою, а не просто люди з вищою юридичною освітою. Вивчаючи цю тематику, автор знайшов список суб’єктів судово-експертної діяльності, які готують людей до такої роботи. Це 6 відомств: Міністерство юстиції, МВС, СБУ, Міноборони, МОЗ і прикордонники. 2) законодавство говорить що необхідність експерта з’являється тільки після порушення провадження у справі, але це не так. Судова експертиза як один із засобів доведення сприяє всебічному, повному й об’єктивному дослідженню обставин справ, постанові законних і обґрунтованих судових рішень. На практиці результати експертизи для суду частіше є більш вагомою силою в порівнянні з іншими доказами у справі. Наприклад: існує фірма і на місці приймання товару (наприклад, продовольчих товарів) комісією складається акт про його неналежну якість. Сторона має право провести експертизу і тут виникає проблема: з точки зору чинного законодавства вона не може бути визнаною експертизою у справі тому, що здійснена до моменту порушення справи. Позивачеві доведеться виконати вимогу про досудовий порядок врегулювання спору і лише потім звертатися до суду із заявою про забезпечення доказів. Експертні акти, які позивач надає суду, за своєю природою є всього лише думкою фахівця і не мають доказової сили експертизи. Отже з цього випливає, що треба встановити експертизу на всіх стадіях господарського процесу. 3) стаття 42 ГПК України говорить, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов’язковим [1, ст.42], а автор вважає, що тільки висновок експерта або експертної установи повинен бути єдиним доказуванням в суді. Адже ці спеціальні знання, яких не має у звичайних осіб, можуть значно покращити і полегшити вирішення справи. 4) запрошувати експерта повинен не тільки суд, а й будь-яка сторона процесу, яка вважає що це є необхідністю для нею, та вирішення справи на її користь. 5) при необхідності потрібно призначати додаткову експертизу з іншим експертом, адже висновки у всіх різні. 6) у експерта повинне бути чітке завдання: пояснити факт, що вже існує, і здобути новий на основі наукового оціночного судження, яке і становить зміст його висновку. Підсумовуючи вищесказане, судовий експерт – суб’єкт судочинства, який виконує доручення органів розслідування і судів на проведення експертизи. Таким чином, судовий експерт у господарському процесі – це особа, яка володіє спеціальними знаннями та залучається до господарського судового процесу для проведення судової експертизи та надання письмового висновку з питань у певній вузькій сфері [4, 103]. Також у висновку цього дослідження можна сказати, що 6 пунктів, які автор зазначив вище, повинні бути чітко відображені у Господарському кодексі України, інше, повинно встановлюватися за загальними правилами, відповідно до ЗУ "Про судову експертизу". СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2015. – № 6. – Ст. 31, 41, 42.

2. Загорняк Н. До питання призначення судової експертизи у сучасному господарському процесі [Електронний ресурс] / Н. Загорняк // Часопис Академії адвокатури України. – 2015. – Т. 8. – № 1. – С. 91-92. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chaau_2015_8_1_18.pdf
3. Про судову експертизу: Закон України від 25.02.1994 р. № 4038-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – Ст. 35.

4. Мальцев Д.О. Експертиза в господарському процесі: деякі питання вдосконалення законодавства [Електронний ресурс] / Д.О. Мальцев // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2010. – № 10. – С. 99-110. – Режим доступу:http://nbuv.gov.ua/j-pdf/bmju_2010_10_15.pdf