д. пед. н., ст. науковий співробітник, доцент, Ципко В. В.

Національний транспортний університет, м. Київ, Україна

РОЛЬ ТУРИСТИЧНОГО ВЕКТОРУ В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ

Той, хто вміє відпочивати,

вищий за того, хто завойовує місто.

/ Б. Франклін

Туристична індустрія – багатогалузевий господарський комплекс з виробництва та організації споживання туристичного продукту – є важливим компонентом складної соціоекономічної системи, якою є сучасний туризм. Сьогодні туризм має величезний вплив на різні сторони життя суспільства – політику, економіку, культуру, екологію тощо. Поліфункціональність, поліаспектність впливу туризму на суспільство дало можливість визначити його як «феномен ХХІ століття». Саме сфера туризму – одна з небагатьох, яка, хоча й відчуває на собі наслідки політичних, економічних криз, демонструє здатність швидко відроджуватись і стабільно розвиватись [1, 15].

Нині туризм увійшов до першої п’ятірки найважливіших потреб людини, акумулюючи близько 12 % витрат середньої родини на споживання й набув характеру справді масового явища [2].

Кадрове забезпечення підприємств, його відповідність вимогам світових стандартів є однією з проблем підвищення ефективності туристичного вектору в освіті. У цьому контексті зростає роль професійної підготовки нових фахівців для сфери туризму, які складають нині більшу частину працюючих у туризмі. Їхня професійна кваліфікація залежить від загальної та спеціальної профпідготовки, яка, спираючись на фундаментальні засади освітнього процесу, доповнює їх конкретними спеціалізованими знаннями, формуючи світогляд і професійні компетентності фахівців туристичної галузі.

Соціально-економічний розвиток нашої держави, процеси глобалізації, інтеграції та інформатизації суспільства визначають принципово нові вимоги до професійної підготовки фахівців, зокрема в сфері туризму.

В умовах входження України в світовий освітній простір туристична освіта модернізується і розвивається відповідно до загальнодержавних тенденцій розвитку вищої освіти та особливостей професійно-галузевого призначення майбутніх фахівців, а саме:

· трансформації мережі вищих навчальних закладів, які здійснюють підготовку фахівців для сфери туризму для задоволення потреб регіонів відповідно до вимог ринкової економіки;

· забезпечення відповідності змісту туристичної освіти світовим вимогам туристсько-готельної індустрії;

· поліпшення системи ступеневої освіти; гуманізація освіти, формування демократичних стосунків між викладачами та студентами, виховання толерантності, плюралізму, взаєморозуміння та взаємоповаги;

· удосконалення навчальних планів і програм спільно з роботодавцями туристичної галузі.

Головною метою гуманістичної парадигми туристичної освіти є демократизація управління педагогічним процесом, досягнення рівноправних стосунків між суб’єктами педагогічної взаємодії [3, 106].

У туризмі взаємодіють два суб’єкти – подорожуючи особистості (туристи) і організатори подорожей (фахівці туризму). Педагогіка туризму повертається до туристів виховним вектором, а до фахівців туризму – освітнім вектором. З однієї сторони, предметом педагогіки є функція передачі туристам раніш накопичених цінностей: знань, моралі, життєвого досвіду, а також цілеспрямованих особистісних якостей в процесі заняття туризмом. З іншої сторони, предметом педагогіки туризму виступає педагогічна система туристичної освіти як засіб формування фахівця з відповідними компетенціями, знаннями та особистісними комунікативними та психологічними характеристиками [3, 107].

Так, В. Федорченко вважає, що, «враховуючи особливості діяльності у сфері туризму, можна дати і специфічне визначення педагогіки як науки освіти та виховання засобами туризму з метою розвитку туристичної діяльності... Справді, відносно туриста педагогіка повертається виховним впливом, а відносно спеціаліста туризму – освітнім». Тобто «з одного боку, предметом дослідження педагогіки туризму є виховання як функція передавання туристам і екскурсантам у ході занять туризмом і екскурсіями раніше накопичених цінностей: знань, життєвого досвіду, а також цілеспрямовану зміну якостей особистості в процесі занять туризмом», а з другого – «предметом дослідження виступає педагогічна система туристської освіти як засіб передавання новому поколінню професійних знань, умінь, навичок туристської діяльності» [4, 26].  

Варто зазначити, що освітні засади туризму зумовлюються передусім творчим характером життєдіяльності людини, тому обмеженими є ґрунтування на окремій парадигмі. Розвиток особистості в туризмі — одне із найважливіших питань педагогіки туризму. Виявлення закономірностей цього процесу уможливлює розвиток галузевого наукового знання у контексті найтіснішої співпраці з філософією, соціологією, психологією.

Розробка проблеми освіта і туризм пов'язує з глибинними, парадигмальними змінами в розумінні самого значення як теоретичних засад педагогіки і туризму, так і туристської освіти, її можливостей як широкого соціального явища, сфери творення особистості. Актуалізується осмислення державного, суспільного й індивідуального значення туризму й професійних концепцій підготовки спеціалістів для цієї галузі. Проведений аналіз свідчить, що головними векторами розвитку педагогіки туризму в Україні є:

· формування категорійно-понятійного апарату педагогіки туризму;

· теоретико-методологічне обґрунтування структурних елементів педагогіки туризму як системи;

· розробка Концепції неперервної туристської освіти;

· розробка філософсько-парадигмального, змістово-логічного і ресурсно-технологічного компонентів державних стандартів туристської освіти;

· формування спеціальності, спеціалізації, змісту на базі концептуальних підходів до професійної діяльності, що дозволить задовольнити потреби туристичного ринку у професіоналах;

· розробка навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців для сфери туризму. Важливим є дослідження процесуального, технологічного аспекту окреслених напрямів розвитку педагогіки туризму.

Література:

1. Пазенок В. С. Туризмологія: концепти теорії туризму / В. С. Пазенок // Матеріали VІІ-х аспірантських читань [«Туризмологія: концепції та термінологічно-понятійний апарат»]. – К.: КУТЕП, 2006. -185 с. 

2. UNWTO World Tourism Barometer, volume 4 - WTO: Madrid -2008. - 12 p. – Режим доступу до вид.:www.unwto.org. 

3. Цехмістрова Г. С. Синергетичні засади вищої школи та її прояви в туристичній освіті // Проблеми освіти. Наук.-метод. зб. / Кол. авт. – К.: Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН України, 2011. – Вип. 67. - 159 с.

4. Федорченко В. К. Підготовка фахівців для сфери туризму: Теоретичні методичні аспекти: монографія / Володимир Кирилович Федорченко. – К.: Вища шк., 2002. - 247 с.