Педагогічні науки/2.Проблеми підготовки спеціалістів

К.п.н. Кузьмак-Качур М.І.

Мукачівський державний університет, Україна

Творчий компонент діяльності викладача вищого навчального закладу

Сучасні демократичні тенденції вимагають від педагогічної діяльності викладача не лише професійної активності, а й усвідомлення власної ролі та значення в житті студента, дій відповідно до власних переконань і цінностей. На теренах сучасного освітнього простору України загальноосвітня школа є єдиним соціальним інститутом, через який проходить кожна людина. У зв’язку з цим, на навчально-виховний процес школи покладається відповідальність розвитку якостей творчої особистості молодого покоління. У Національній Доктрині розвитку освіти в Україні у XXI столітті основними завданнями загальноосвітніх навчально-виховних закладів різного типу визначено формування інтелектуального і культурного потенціалу країни, утвердження високих загальнолюдських цінностей. Тому на вчителів покладена особлива місія: виховати активну, цілеспрямовану особистість, з домінуючою творчою спрямованістю, яка здатна до самореалізації своїх потенцій та самовдосконалення. Основи формування такої особистості закладаються у початковій школі. І тільки підготовлений творчий вчитель зможе реалізувати означену мету.

Великий вплив на формування особистості студента – майбутнього вчителя початкової школи, має педагог, наставник. На відміну від педагога минулого, який тільки передавав знання (навчав), був основним джерелом знань, сучасний педагог крім функції інформатора є організатором взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу, яка спрямована на формування творчої особистості випускника вищого навчального закладу. Оскільки професійна діяльність викладача стає все більше зорієнтованою на створення і трансляцію творчих ідей, ми пов’язуємо професійний розвиток педагога з його особистісним зростанням. Забезпечення такого розвитку в процесі педагогічної діяльності викладача обумовлює необхідність аналізу особистісно-творчого компоненту педагогічної діяльності викладача вищої школи, як складової професійної компетентності.

Праця викладача вищого навчального закладу являє собою свідому, доцільну діяльність щодо навчання, виховання і розвитку студентів. У педагогічному словнику діяльність розглядається як спосіб буття людини в світі, здатність її вносити в дійсність зміни. А основними компонентами діяльності виділено: суб’єкт з його потребами; мета, відповідно до якої перетворюється предмет в об’єкті, на який спрямовано діяльність; засіб реалізації мети; результат діяльності [2, с. 98]. В рамках нашого дослідження розглядається педагогічна діяльність. В широкому розумінні під педагогічною діяльністю розуміють таку діяльність, метою якої є формування підростаючого покоління. Аналізуючи психолого-педагогічні дослідження щодо вивчення сутності категорії «педагогічна діяльність» було виявлено, що спільною є думка науковців про вплив педагога на підростаючу особистість. В.Ортинський під «педагогічною діяльністю» розуміє «процес, у якому опосередковується й контролюється інформаційний обмін, відтворюється і формується культура, відбувається становлення суспільної свідомості, здійснюється регуляція процесу розвитку економічної, духовної та соціальної сфер і загалом суспільства». Науковець вважає, що діяльність педагога має не лише психологічне, а й соціальне підґрунтя, оскільки залежить від чинників, що пов’язують сьогодення з минулим і майбутнім суспільства. Освоєння досвіду людської діяльності, адаптація молодого покоління до наявних соціальних відносин, економічний і духовний стан суспільства формуються за участю педагога [3, с.432]. Ми схиляємось до такого трактування означеної категорії: «Педагогічна діяльність – це цілеспрямований виховуючий та навчаючий вплив вчителя на учнів з метою особистісного, інтелектуального та діяльнісного його розвитку, а також основа його саморозвитку та самовдосконалення. Педагогічна діяльність має ті самі характеристики, що й інші види людської діяльності: це цілеспрямованість, вмотивованість та предметність» [3].

Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі має надзвичайно важливе соціальне значення, оскільки вона спрямована на формування майбутнього фахівця, від рівня підготовленості якого значною мірою залежить економічний, політичний, соціальний, культурний розвиток суспільства. Нині, у період активного менеджменту, це має бути висококваліфікований спеціаліст, який спроможний знайти своє місце на ринку праці, активно долучитися до суспільної, культурної та інших сфер життя суспільства. Т.Туркот зазначає, що педагогічна діяльність викладачів вищих навчальних закладів відзначається ще більшою соціальною відповідальністю, адже їх зусилля спрямовуються на підготовку еліти нації, фахівців вищої кваліфікації, від рівня знань та умінь яких залежить якість соціально-економічної, політичної, культурної розбудови української держави, формування національної свідомості і духовності її громадян. [4].

Широко застосовуване нині у вищій школі пояснювальне навчання має багато незаперечних переваг. Проте, воно не сприяє розвитку творчого мислення у студентів. Тому науковці зосереджують увагу на організації такої діяльності педагога, яка б продукувала креативні підходи до викладання та опанування змістом предметів, сприяла формуванню творчої особистості студента.

Науковець С. Вітвіцька у педагогічній діяльності виділяє творчий компонент: «Професійна діяльність викладача вищого навчального закладу – це особливий різновид творчої інтелектуальної праці. Творчість викладача полягає, насамперед, у доборі методів і розробці технологій реалізації мети та завдань, поставлених державою перед вищою школою: забезпечення ефективності навчально-виховного процесу; озброєння майбутніх спеціалістів фундаментальними знаннями; привчання студентів до самостійного отримання максимальної інформації за короткий час і розвитку творчого мислення; озброєння уміннями наукового дослідження; виховання різнобічної, досвідченої і культурної людини» [ 1, с.67]. Наявність творчості в діяльності викладача має істотне значення та є практично невичерпним стратегічним ресурсом у формуванні особистості студента. Творчість – це здатність продукувати нові ідеї, знаходити нетрадиційні способи рішення проблемних задач необхідна молодому фахівцю у практичній діяльності.

Творчий потенціал являє складну підсистему, яка тісно переплітається з іншими структурними складовими психіки, детермінуючими творчі процеси елементами. Використання творчого компоненту у педагогічній діяльності педагога створює підґрунтя для формування творчого мислення у студентів.

О.Харцій, на основі досліджень, виокремила такі прояви творчого мислення у студентів:

– викладає вивчений матеріал (усно і письмово), спираючись не тільки на чужі, але і на власні судження, умовиводи, докази, висновки;

– критично ставиться до чужих думок, домагається переконливого аргументування висловлених ким-небудь положень і цю ж вимогу рівною мірою пред’являє до самого себе;

– уміло, оригінально відповідає на питання викладача, сформульовані в нових варіантах;

– успішно вирішує поставлені викладачем навчальні задачі проблемно-пошукового характеру;

– має схильність до дослідницької роботи. Ці зовнішні прояви творчого мислення в різних студентів присутні не однаковою мірою [5, с. 62].

Важливою навчально-виховною задачею викладачів вищого навчального закладу є стимулювання у студентів бажань і нахилів до творчої діяльності засобами проблемно-пошукового навчання. Саме в цьому розумінні значно зростає необхідність удосконалення освітнього процесу у вищих навчальних закладах, ефективність якого залежить від його організації та рівня педагогічної майстерності викладача: покращення доступності викладання навчального матеріалу; впровадження сучасних форм, методів та технологій навчання (лекцій, семінарів, практичних занять, лабораторних практикумів); керівництво науково-дослідницькою діяльністю студентів (курсовими та дипломними роботами дослідницького характеру); розробка наочних навчальних посібників; дослідження та запровадження передового досвіду організації навчального процесу.

Під впливом соціальних умов, що змінюються, вища школа змушена переглядати свої цільові настанови. З’являються нові форми і методи викладання. Активно увійшли у практику діяльності вузів колективні дослідження педагогічних проблем (міжкафедральні проекти, спільні семінари-практикуми, творчі проблемні дискусії на сторінках студентських вісників чи стінної газети, тренінги, студентські симпозіуми, конференції, збори тощо).

Творчі можливості викладача реалізуються не лише в його предметній діяльності, а й в процесі його життєвої самореалізації як засобі самоствердження, самовираження й саморозвитку. Творча педагогічна діяльність, у процесі якої реалізуються професійні можливості викладача з одного боку і здійснюється творчий розвиток його особистості з іншого, є засобом формування й творчої особистості студента в навчально-виховному процесі. Як творча особистість, він перевіряє та аналізує власний досвід, вивчає й використовує все краще з чужого, шукає і знаходить нові, досконаліші, раціональніші педагогічні технології.

Зазначимо, передумовами педагогічної творчості є сукупність індивідуально-психологічних якостей особистості, які сприяють успішній педагогічній діяльності. До них відносимо:

– організаторсько-педагогічні здібності (організацію навчально-пізнавальної діяльності студентів і власної діяльності, загальне та професійне самовдосконалення);

– дидактичні здібності (підготовка навчальних матеріалів, доступна трансляція навчального матеріалу; здійснення мотивації діяльності);

– перцептивні здібності (об’єктивне оцінювання емоційного стану студентів і його врахування у навчальній діяльності);

– комунікативні здібності (налагодження суб’єкт-суб’єктної взаємодії у навчально-виховній діяльності);

– гносеологічно-дослідницькі здібності (уміння пізнати й об’єктивно оцінити педагогічні явища та процеси).

Таким чином, творчий компонент у діяльності викладача сприяє розвитку у студентів пізнавальної самостійності, вчить думати, мислити, ставить його на новий щабель на ринку праці.

Література:

1. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Підручник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. /С.С.Вітвіцька – Київ: Центр навчальної літератури, 2006.– 384 с.

2. Гончаренко С. Український педагогічний словник / С. Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 376 с.

3. Ортинський В. Л. Педагогіка вищої школи: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.]/В.Л. Ортинський – Режим доступу: http://pidruchniki.com/11640913/psihologiya/psihologiya_vchitelya, вільний. – Назва з екрана.

4. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: навч. посіб.: реком. МОН України для студентів магістратури вищих навчальних закладів непедагогічного профілю – Режим доступу: http://www.studfiles.ru/preview/5513347/page:65/, вільний. – Назва з екрана.

5. Харцій О.М. Творчий компонент в діяльності менеджера. /О.М.Харцій// Наука і освіта. Психологія. – 2014. – №1. – С. 60 – 63.