Денисовець Т.М.

доцент кафедри медико-біологічних дисциплін і фізичного виховання Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

м. Полтава, Україна

Оптимізація мікросоціуму як одна з проблем виховання соціально занедбаної дитини в умовах школи-інтернату

Проблема виховання здорового способу життя у соціально занедбаних дітей зумовлена зростанням серед української молоді потягу до таких згубних звичок, як наркоманія, зловживання алкоголем та тютюном, раннє та невпорядковане статеве життя. Разом із тим, низька свідомість цінності власного та чужого життя є одним із чинників злочинних форм поведінки, зокрема, тих, що мають наслідком нанесення іншій людині значної моральної та фізичної шкоди. Сьогодні мова йде не лише про життя та здоров’я окремих дітей, а про створення в українському суспільстві в цілому безпечних і сприятливих умов для життєдіяльності і гармонійного розвитку людської особистості.

Дослідження сучасних українських науковців [1, 2, 3] дозволяють стверджувати, що проблема виховання здорового способу життя у дітей шкільного віку є більш широкою, ніж піклування про їхній фізичний стан і торкається усіх без винятку сфер життя дитини сьогодні і в майбутньому. Адже «відсутність належних педагогічних умов розвитку учнів і формування їх здоров’я породжує зниження рівня соціального комфорту учнів як узагальнюючого показника стану здоров’я, що часто стає причиною різноманітних відхилень у поведінці, відчуженості від школи, втрати інтересу до навчання, сімейних конфліктів тощо» [2, с. 95.].

Особливу проблему становить виховання здорового способу життя в соціально занедбаних дітей – тобто, тих, що не зазнали необхідного для становлення повноцінної особистості соціального впливу, і насамперед – не отримали правильного виховання в сім’ї (а часто саме вона й була найбільш потужним джерелом антисоціальності).

У процесі вивчення і типізації особливостей соціально занедбаних дітей як контингенту, що потребує специфічного педагогічного впливу, ми розглядали особливості двох типів: зовнішньо детерміновані та внутрішньо детерміновані.

В основу виділення зовнішньо детермінованих особливостей нами покладено типізацію неблагополучних сімей за Л. Алєксєєвою та М. Плоткіним [3, с. 144-145], оскільки переважна більшість вихованців шкіл-інтернатів – це діти, що прийшли туди із сім’ї, а отже, їхні соціальні проблеми є відбитком сімейного неблагополуччя. Вчені виділяють чотири основних типи сімей, у яких дитина має всі шанси стати соціально занедбаною: аморальні, асоціальні, конфліктні та педагогічно неспроможні. При всіх відмінностях цих сімей, можемо назвати основні риси, які вони формують у дитини: недовіра до «дорослого» світу; «розмитість» моральних уявлень; деформація особистісних цінностей; агресивність; невміння чітко визначати і правильно виконувати свою соціальну роль відповідно до моменту.

Внутрішньо детерміновані особливості в значній мірі пов’язані з тими, що формуються під впливом найближчого соціуму. Часом доводиться зустрічатися з дітьми, які, маючи досвід життя в неблагополучній сім’ї, демонструють достатню спроможність протистояти її антисоціальному впливу. Проте спостереження показують, що добрі задатки, притаманні дитячій особистості, в більшості випадків трансформуються, набувають протиричивих якостей або ж втрачають свою актуальність, відступають на другий план життєорганізації. Тим більше, коли мова йде про дитину із збудливою, тривожною, істероїдною тощо акцентуацією характеру, що вже саме по собі потребує педагогічної корекції. Проте йдеться, насамперед, про таку чільну підструктуру дитячої особистості, як спрямованість, що, досить рано формуючись, водночас виступає потужним чинником саморозвитку.

Одним із шляхів коригуючого впливу на спрямованість особистості соціально занедбаної дитини бачиться формування в неї системи цінностей, адекватної педагогічним цілям виховання. Отже, коли ми розглядаємо в якості такої мети здоровий спосіб життя, то в основі поступу до його виховання бачиться трансформація сформованих у дитини цінностей у заданому ракурсі.

Досліджуючи ціннісні пріоритети дітей, які перебувають у школі-інтернаті, ми провели анкетування серед вихованців закладів Полтавської області. Вивчення відповідей на питання проективного характеру показали наявність домінанти у парах:

А) егоїзм – 87 %, альтруїзм – 13%.

Лише незначна кількість дітей, фантазуючи на тему «Куди б я витратив велику суму грошей», згадує про проблеми інших людей, у тому числі близьких. Отже, в якості виховного завдання постає необхідність розвивати чуйність, уважність до інших людей.

Б) матеріальні інтереси – 68%, духовні інтереси – 32%.

Змальовуючи обстановку свого «ідеального житла» переважна більшість вихованців акцентує увагу на тому, яким воно мало б бути за розмірами, обстановкою (сучасні меблі, новітня апаратура), проте мало хто розглядає суто естетичні аспекти, а називаючи побутову техніку (музичний центр, комп’ютер), практично ніхто не згадує, які саме записи він хотів би мати, яку роботу на комп’ютері виконувати. Отже, існує потреба більш широкого усвідомлення культурного аспекту матеріального благоустрою.

Даючи свою бажану характеристику в дорослому віці, діти найчастіше зазначають такі риси, як краса (переважно дівчатка) та сила (переважно хлопчики). Останнє діти розуміють як здатність відстояти свою незалежність, продемонструвати «крутість». Міцне ж здоров’я називають далеко не всі. Отже, окреслюється виховний напрямок формування свідомості того, що саме здоров’я є основною запорукою благополуччя у всіх сферах життя.

Аналізуючи відповіді на інші питання анкети, спостерігаємо дещо парадоксальну картину: діти в школі-інтернаті весь час знаходяться в колективі, але більшість із них вабить відособлення, можливість більше залишатися наодинці з собою чи обмеженою кількістю товаришів (у відповідях на питання про бажані зміни в інтер’єрі, про «ідеальне майбутнє» саме мотиви автономізації є дуже чисельними). Отже, однією з істотних проблем виховання соціально занедбаної дитини в умовах школи-інтернату є нобхідність оптимізації її мікросоціуму, тобто формування для неї умов, у яких вона якомога частіше могла б перебувати в тому соціальному оточенні, яке самою дитиною сприймалося б як значуще і бажане, і водночас виступало позитивним контекстом її соціалізації.

Отже, виховання здорового способу життя в соціально занедбаних дітей в умовах школи-інтернату є забезпечення для кожного вихованця можливості включення до соціально позитивного мікросередовища, максимально прийнятного для нього особисто. Тому необхідно переглянути традиційну систему виховної роботи з метою досягнення оптимального балансу між психологічно обгрунтованою автономізацією особистості учня і включенням його до все більш складних форм взаємин, у яких він сам виступає водночас і суб’єктом, і об’єктом соціального впливу.

Література

1. Петрик О.І. Медико-біологічні та психолого-педагогічні основи здорового способу життя / О.І Петрик. – Львів: Світ, 1993. – 120 с.

2. Соціальна педагогіка: Підручник / За ред. А.Й. Капської. – К. : Центр навчальної літератури, 2003. – 256 с.

3. Шпак В.П. Реабілітаційна педагогіка: Навч. посібник. – Полтава : АСМІ, 2006. – 328 с.