Історія. 2. Загальна історія

Павлюк М.В.

Запорізька державна інженерна академія

Самоназва етносу

Поруч термінів на позначення етносів за їхнім типом, різновидом тощо мусимо неодмінно згадувати й етноніми, імена тих етносів. Етноніми вважають тією неодмінною ознакою етносу, що засвідчує етнічну самосвідомість його представників (етнофорів). Їх можна вважати й відбиттям переліку всіх ознак етносу (етнічних ознак). На дослідження важить, звісно, самоназва етносу (ендоетнонім, автоетнонім), тобто відразу відкидаємо чужинські назви етносу (екзоетноніми, аллоетноніми), що слід досліджувати окремо. Недоречними видаються й ті етноніми етносів, що ґрунтуються на протиставленні типу „свої - чужі”. Найпростіший приклад такої пари етнонімів відзначено на Кавказі: йіхъ-би „ми (без вас)”, тобто „цахури” - агъахъ-би „вони, ті (без нас)”, тобто „рутули”. Вищих за рівнем прикладів знаходимо чимало, бо значна кількість народів називає себе „люди” (одн. „людина”), „справжні люди”, протиставляючи себе іншим істотам - „звірі, нижчі люди, дикуни”. Варіацію становить протиставлення „ті, що розмовляють зрозумілою мовою” - „німі” (гр. βαρβαρος „варвари”, слов. „німці”). До такого протиставлення потрапляють іноді й „належні” етноніми: (геліни) - варвари. Як словотвірний засіб його використовують і під час добору етнонімів на підрозділи етносів, напр., литовські етноніми: „(низові) люди” - (-) жемайти, „верхові (люди)” - аукштайти (-). Отже, маємо чотири типи протиставних етнонімів, два займенникові (особовий та присвійний) та два іменникові (за суб’єктом та за мовленням). Слід відзначити й наукові назви етносів (як усі ті зовні етноніми, що не відбивають ані самосвідомість самого етносу, ані ставлення до нього інших етносів). Такі етноніми часто виявляються штучними, хибними, такими, що заплутують етноісторичний погляд чи дослідження. Самоназва етносу, що зазнає поділу може мати всистемлений вигляд із огляду на потребу добирати етноніми на його підрозділи, що самі зазнають поділу. Постає проблема збереження самоназви первісного етносу та використання певних засобів як вирізнення різнорівневих підрозділів, так і засвідчення походження наступних підрозділів від попередніх. Отже, відзначимо два типи самоназви етносу - протиставна й усистемлена, та два типи назви етносу - чужинська й штучна. Зосередимо увагу на всистемлених самоназвах, добраних на підрозділи того етнічного об’єднання, що зазнає природнього поділу. За інше обмеження правитиме та частина етноісторичної мапи світу, що гуртує індоєвропейців із іншими етносами в межах бореальної етнічної сукупности, та ті етнічні об’єднання, що виявляють схожі риси етнонімування.

Самоназва індоєвропейців складалася з називника, основи, іменного показника й закінчення -ar-d-és, про що свідчить усистемлене її збереження підрозділами єдности. Вісім спільнот 1-их гуртів східних і західних індоєвропейців зберігають її у власних варіаційних самоназвах. Вісім спільнот 2-их гуртів обох половин єдности вдаються до заступленої самоназви, використовуючи як звичайні способи - фонетична варіація основи та самоназва „люди”, самоназви за міфоепічним епонімами - давніми та новими богами (титанами, велетами та, напр., олімпійцями), за людським (але не за „божим”) богом. Обмін між ті вісімки двома спільнотами греки ↔ хети можна вважати наслідком забобону, а саме, уникнення парного числа (парної кількости): (7+1)+ (7+1) ← (8+8) = 16. Числа 16 уникнено (15+1), певно, за допомогою нової самоназви хетів, що видається метатезою до самоназви вірменів: „міра” ← „арим”. Друга вісімка спільнот зберігає основу самоназви єдности самоназвою першої в лаві гілки (першого з шести давніх племен): *are-/ *ra-; у греків йому відповідає етнонім d-orieis. І за цим разом стався обмін германці ↔ іранці. Окрім того самоназву єдности зберігає 1-ий етнонім фонетично пов’язаних етнонімів (фонопари етнонімів) 1-го типу останньої d/t-гілки кожної спільноти. Його фонетичною варіацією є другий етнонім фонопари *ardés - *serdes. Решту етнонімів добирали систематично, використовуючи різноманітні засоби, але про це слід казати окремо. Зважимо на етноніми старших етнічних підрозділів - єдностей, спільнот і давніх племен (гілок спільноти).

*ardés
(-) arevaci (-) Aricii (-) arrupini (-)	(-) d-orieis arim thrakoi phrygoi	(-) (-) mira (-) aregala (-) rani		Arya arya arizantu darda arśi
are-/ ra-	------	------	------	------	------
					*ardés ... *serdes ...

Уральську єдність поділяють на шість підрозділів. Сьомим уважають юкагирів. Кожен підрозділ підлягає серединному поділові. То ж, і уральців можна поділити на 16 спільнот. Самоназва уральців, як видається, різниться з індоєвропейською, по-перше, наявою називника, по-друге, показником.

*k-ar-g-es
karja приб. фіни harjo самодійці	erzja волз. фіни jugra об. угри	ud перм’яки sabme саами	odul юкагири ? ?
карели естонці, фіни ненці енці	мордва меря ханти, мансі селькупи, нганасани	удмурти комі ? ?	? ? ? ?

Схожим видається поділ алтайської етнічної єдности, хоча її самоназву зберігають не чотири, але тільки два підрозділи - монголи й тюрки. Самоназва алтайців різниться з індоєвропейською за наявою називника та показника, відмінних, зважимо, від уральських. Можна припустити й інші самоназви з огляду на називники імен огузьких богів і грецьких титанів ø-, k-, t-, ph-, m-, n-.

*t-ar-k-es
ajnu айни nivgghu нивхи	va японці pujo корейці	magia маньчжури momogir тунгуси	tatar монголи türk тюрки
( ? ? ? ?)	( ? ? ? ?)	( ? ? ? ?)	( ? ? ? ?)

Можливою є інша варіація етноніму єдности - без називника, але з іншим проривним показником: *-ar-b-es (пор.: бібл. Арфа-ксад - предок арабів і євреїв, або етнонім „йоруба”). Принагідно наведемо поділ афразійців, що виходить на ті самі 16 спільнот. Бачимо показникові етноніми вигляду hVc-/ sVc- (з носовим показником) за фонопарними іменами епонімів Хам і Сім - хаміти й семіти.

[-ar-b-es]
hausa хауса hush кушити	micraim (khem) єгиптяни phut ?	*arpha- семіти aram арамеї	amurru арамеї khanaan ханаанеї

У прибалтійських фінів такі етноніми становлять, певно, етноніми гілок, як і в германців. Родина епонімів германської спільноти визначає етноніми не гілок, але трьох груп однієї гілки, до яких за виглядом можна додати ще один етнонім, певно, групи, але іншої гілки. То ж, постає питання про добірку гілкових етнонімів (або фонопар етнонімів) вигляду hVc- (з варіаціями). Нарешті, етноніми такого вигляду знаходимо й у кавказців.

Harjumaa	Haljala	Ahvenanmaa	Savonlinna	Hämenlinna	Hiitola
harii (hermunduri)	chaloi (hillevioni)	kenni (manni)?	(c)hauci (ingveoni)	Chamai (manimi)?	chatti (istevoni)
hurri	?	hinalug ?	hevsur ?	?	hatti

У кельтів знаходимо різновид вигляду показникових етнонімів гілок із плавними називниками: rVc-/ lVc-. У носових гілках його порушено n-/s- та r-/s-. У балтів стикаємося з поєднанням її з добіркою етнонімів іншого вигляду.

arevaci levaci	remi lemovices	nantuates sontiates	orobii leuci	Regni segni	raeti latovices
aregala (warmiai)	zemigala ramigala		sambai		žemaitai (aukštaitai)

У фракійців (уламки в хетів і кельтів) знаходимо показникові етноніми з препозитами зі значенням „старший” та „молодший”. У фонопарі етнонімів спільнот ужито обох препозитів thrakoi - phrygoi фракійці - фригійці, у фонопарах етнонімів провідних гілок і племінних спілок лише один: травси - беси, синти - апсинти; хет. терміли - міли; клт. тарбели - беловаки.

treri orreski

tralli leei

kikoni kaini

trausi bessi

(dersei) (saii)

... dii

Принагідно відзначимо фонопару основ етнонімів вигляду pVl-/ mVr- у слов’ян, у тих племінних спілок 4-их груп, чиї етноніми перебувають у переліку на парних позиціях, та чергуються за порядком.

zogori plisni selekuri milčani

khorutani moravani slovene poločani

kaszebi polabi serbje moravi

bodriči moričani ljutiči ploni

Серединний поділ етносу за певними нормативами відбивається на самоназвах одиниць того поділу. Частина тих одиниць у фонетичних варіаціях зберігає самоназву етносу; інша вдається до заступлених етнонімів. Збереження самоназви етноса-предка здійснюється обома частинами на різних рівнях поділу (або, іншими словами, одиницями різних рівнів) - спільнота й перша її гілка, хоча в обох частин вона збігається у фонопарі 1-го типу останньої гілки. Етноніми єдности та гілок є показниковими та мають низку варіацій вигляду: -Vc-/ kVc-/ tVc-, або hVc-/ sVc-, або rVc-/ lVc-. Самоназви племінних спілок містять іменні показники гілкових етнонімів як патронімічні показники, аби засвідчити походження нащадка від предка. Вжито й інші засоби - фоно- й семопари (-квартети) етнонімів. Такі етноніми потребують окремого розгляду.

Література.

Андреев Н.Д. Раннеиндоевропейский праязык. - Л., 1986.

Кафарський В.І., Савчук Б.П. Етнологія. Підручник. - К., 2006.

Ковалев Г.Ф. Этнонимия славянских языков. - Воронеж, 1981.