Горун Павло Миколайович

Буковинська державна фінансова академія, м Чернівці

Науковий керівник: Тіху М. О.

Міжбюджетні відносини: проблеми та напрямки їх удосконалення

Вступ. За останні роки в Україні спостерігаються суттєві розбіжності між регіонами за рівнем розвитку галузей соціальної інфраструктури, за рівнем розвитку інженерної інфраструктури, розвитку науки, інноваційної діяльності та інших показників. Основною причиною такого становища є незабезпеченість фінансовими ресурсами окремих регіональних програм та заходів.

Територіальні відмінності у формуванні доходів та видатків бюджетів різних рівнів вимагають збалансованості місцевих бюджетів через систему бюджетного регулювання. Основна мета якого полягає в забезпеченні відповідності між повноваженнями на здійснення видатків закріплених законодавчими актами України за бюджетами та бюджетними ресурсами які повинні забезпечувати виконання цих повноважень. Слід зазначити, що збалансованість бюджетів супроводжується міжбюджетними відносинами, які виникають в середині бюджетної системи між бюджетами різних рівнів.

Актуальність теми. Забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку країни неможливе без створення обгрунтованої системи міжбюджетних відносин. І хоча її формування розпочалося з набуттям Україною незалежності, через значну неоднозначність та суперечливість даного питання воно остаточно не вирішене й досі. Саме це й свідчить про актуальність даної теми дослідження та її практичне значення.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Теоретичним основам організації міжбюджетних відносин присвячено праці багатьох відомих українських та зарубіжних науковців, серед яких О.Василик, В.Кравченко, С.Кондратюк, І. С. Волохова, В. Рябошлик, В.В. Прядко, С. В. Юшко, І.Луніна, С. Юрій, О. Опарін та ін. Однак, як ми вже згадували існує низка нерозв'язаних проблем в даній сфері, що потребують подальшого дослідження.

Метою даної статті є обгрунтування об'єктивної необхідності існування системи міжбюджетних відносин, висвітлення невирішених питань і визначення механізмів регулювання фінансових відносин, та надання пропозицій з реформування міжбюджетних відносин в Україні.

Постановка завдання. Правове регулювання міжбюджетних відносин здійснюється Бюджетним кодексом України та іншими нормативно-законодавчими актами. Згідно Бюджетного кодексу міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням, щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та законами України [1, 5].

В Україні до недавніх пір міжбюджетним відносинам приділялася недостатня увага. Законодавча невизначеність міжбюджетних відносин мала своїм наслідком нестабільність переліку податків, які закріплювалися за місцевими бюджетами. За такої схеми майже повністю виключалася можливість середньотермінового планування, не кажучи вже про довготермінове, що призводило до невизначеності цілей і пріоритетів регіонального розвитку.

Виклад основного матеріалу. Протягом 2000 року в Україні було введено систему казначейського виконання бюджетів. Завдяки цьому вдалося значно покращити прозорість формування і виконання як Центрального, так і місцевих бюджетів. Однак у цих умовах місцеві бюджети опинилися в досить скрутному становищі: з одного боку, їх обмежили в фінансових ресурсах, з другого - зменшили можливості маневрувати наявними коштами, посиливши контроль. Позбавлені власних стабільних податкових надходжень, органи місцевої влади не можуть стимулювати економічний розвиток та здійснювати належну бюджетну політику на регіональному рівні.

Закон України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" запровадив нову систему розрахунку місцевих бюджетів на основі формульного підходу до визначення витрат на всі види соціального захисту. Оскільки ці нормативи визначаються чиновниками центральних органів влади, реальність і ефективність формульних розрахунків залежать від вірогідності і якості статистичних даних, які в Україні часто викликають обгрунтовані нарікання, а великий ступінь суб'єктивності у визначенні потреб пересічного громадянина суттєво збільшує ймовірність некоректного визначення потрібного обсягу коштів [5, 11].

Вирішальним етапом розвитку міжбюджетних відносин стало прийняття Верховною Радою 21 червня 2001 року Бюджетного кодексу. Кодекс уперше визначає суть міжбюджетних відносин як відносини між державою та органами місцевого самоврядування щодо забезпечення ресурсами, необхідними для виконання ними функцій, передбачених Конституцією України та законодавством. Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених за бюджетами законодавством України, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Відповідно економічний фактор виникнення та існування міжбюджетних відносин полягає в тому, що для виконання делегованих державою повноважень місцевим органам влади потрібні кошти, які вони отримують у вигляді міжбюджетних трансфертів.

Міжбюджетні трансферти як одна із форм реалізації засад міжбюджетного регулювання одночасно виступають інструментом формування бюджетної політики та організації бюджетного процесу в Україні в умовах передачі повноважень, щодо використання ресурсів, від бюджетів одного рівня до бюджетів іншого рівня. Саме за допомогою міжбюджетних трансфертів на місцевому рівні вирішуються питання компенсації бюджетам нижчого рівня затрат на виконання делегованих повноважень, вартість яких перевищує бюджетні можливості місцевих органів влади; сприяє розв'язанню проблем зумовлених не рівномірністю у мобілізації доходів бюджету, сприяє розв'язанню соціальних проблем пов'язаних із специфікою розвитку регіонів та їх економічною спроможністю [6, 95].

Збалансованість місцевих бюджетів, яка досягається в результаті міжбюджетних відносин, забезпечує підвищення рівня життя населення та їх соціальну захищеність, рівний доступ до суспільних послуг і соціальних гарантій у всіх регіонах по всій території країни, сприяє стійкому економічному розвитку України.

Міжбюджетні відносини є дієвим чинником економічного та політичного розвитку України, однак деякі питання у цій сфері залишаються неврегульованими. Протягом останніх років за місцевими бюджетами збереглася основна частина видатків при одночасному скороченні їх дохідної бази.

Необхідно нарешті, перейти до політики розширення власної дохідної бази на місцях для того, щоб самодостатні регіони могли обходитися без централізованої підтримки, а отримували її тільки ті, хто дійсно цього потребує. Це призведе до загального зниження рівня трансфертів. Інший недолік - наявність зустрічних трансфертів з місцевих бюджетів державному.

Аналіз бюджетного законодавства та міжбюджетних відносин в Україні виявив основні проблеми та суперечності розвитку місцевих бюджетів, до яких належать: зменшення дохідної бази місцевих бюджетів, постійні зміни в податковому законодавстві, невідповідність обсягів податкових надходжень власним і делегованим повноваженням місцевих бюджетів, непрозорість міжбюджетних трансфертів, недоліки формульного підходу та значної централізації повноважень держави до розподілу обсягів міжбюджетних трансфертів, відсутність відповідальності за надання конкретних суспільних благ на місцевому рівні, неможливість середньотермінового бюджетного планування на рівні місцевих бюджетів у зв'язку зі змінами в законодавстві.

Для того, щоб виокремити конкретні пропозиції з реформування міжбюджетних відносин в Україні звернемося до праць відомих вітчизняних науковців. Так, В. Рябошлик [4, 14] пропонує включити до доходів місцевих бюджетів 20% податку на додану вартість та залишити трансферти з місцевих бюджетів держбюджету у регіонах.

Включення до доходів місцевих бюджетів п'ятої частини зібраного ПДВ дозволить самодостатнім регіонам обходитися без централізованої підтримки, а іншим регіонам - суттєво знизити потребу у трансфертах. Зацікавленість місцевих органів влади сприятиме більш повному збиранню загальної суми ПДВ, у тому числі і для держбюджету, а також більш ефективному їх використанню. Вибір частки ПДВ, що надходить у місцеві бюджети на рівні 20% не є випадковим. Подальше збільшення частки зібраного ПДВ, що залишається на місцях призведе до появи надлишкових коштів у місцевих бюджетах і до необхідності зворотних трансфертів до державного бюджету.

Для місцевих бюджетів немає взаємозв'язку між обсягом податків, що збираються на відповідній території та перерахуванням дотацій. Система розподілу доходів за видами бюджетів ще й досі не відповідає критеріям ефективності, а саме: критерію надання в розпорядження місцевим органам влади тих податків, що є заслугою регіону.

І.О. Луніна, в свою чергу, звертає увагу на те, що реформування системи міжбюджетних відносин повинне носити не тільки кількісний характер. Це реформування має складатися з таких послідовних заходів:

- розмежування компетенцій між усіма рівнями публічної влади одночасно, чітке визначення функціональних повноважень органів державної влади і місцевого самоврядування, у тому числі районних та обласних рад, яке виключало б їх дублювання;

- перерозподілу об'єктів загальнодержавної та комунальної форм власності, відповідно до функціональних повноважень органів влади: передання соціальної сфери підприємств місцевим органам влади;

- розподілу видаткових зобов'язань між різними видами бюджетів. Такий розподіл повинен якнайбільше відповідати розподілу функціональних повноважень, тобто як видатки, так і повноваження мають належати одному й тому ж рівню влади. Це дозволяє встановити чітку відповідальність органів влади за надання суспільних послуг та ефективність бюджетних витрат, а також здійснювати належний контроль за роботою апарату управління;

- розподілу податкових повноважень щодо зміни податкових ставок і одержання конкретних видів податків (або їх частини) до відповідного бюджету [3, 45].

До розв'язання цих проблем має бути підключений Науково-дослідний інститут при Міністерстві фінансів України.

Поступове запровадження цих заходів у комплексі з відмовою від формування основних доходів місцевих бюджетів, від трансфертів і нормативів дасть змогу:

- сформувати у кожному регіоні комплекс проблем, які можуть бути розв'язані тільки місцевою владою і тому по-новому постане роль місцевих органів влади у кожному конкретному регіоні;

- сформувати передумови для виходу прибутків підприємств і громадян із тіні й переходу до офіційного сектору економіки;

- збільшити витрати населення і підвищити платоспроможний попит;

- удосконалити механізм фіскального контролю, контролю за дотриманням законодавства і фінансової дисципліни;

- визначити реальну фінансову самостійність кожної одиниці господарства місцевих органів влади і, таким чином, упорядкувати видатки на них;

- дати змогу місцевим органам влади більшу увагу приділяти економічному зростанню [5, 11].

Висновок. Таким чином, з прийняттям Бюджетного кодексу проблеми міжбюджетних відносин залишаються досить істотними. Триває зменшення дохідної бази місцевих бюджетів та їх частки у ВВП, внаслідок чого знизилися стандарти якості життя людей. Залишаються неврівноваженими регіональні диспропорції фінансування окремих регіонів України. Не відбувається реального перерозподілу фінансових ресурсів від багатих областей менш розвинутим. Постійний перегляд складових трансфертної Формули унеможливлює порівняння умов різних місцевих бюджетів та середньотермінове планування.

Система міжбюджетних відносин в Україні має базуватися на певних наукових ідеях, основних правилах формування. Побудова системи міжбюджетних відносин в Україні повинна базуватися на принципах: збалансування бюджетів усіх рівнів, субсидіарності, прозорості, цільового використання коштів, справедливості та неупередженості, ефективності надання централізованої фінансової підтримки, відповідальності суб'єктів міжбюджетних відносин за використання бюджетних ресурсів.

Важливим напрямком удосконалення міжбюджетних відносин є розширення дохідної частини місцевих бюджетів шляхом реформування податкового законодавства, а також перекладання певної частини видатків місцевих бюджетів на кінцевого користувача, що надасть змогу вивільнити значну частину бюджетних коштів для фінансування програм соціального та економічного розвитку регіонів.

Список використаних джерел:

1. Бюджетний кодекс України. —К.; АТІКА, 2002. —41 с.

2. Волохова І.С. Напрями вдосконалення міжбюджетних відносин в Україні / І.С. Волохова // Держава та регіони. 2006. - № 6, - С.342-345.

3. Луніна І.О. Районні бюджети у контексті ефективної системи міжбюджетних відносин/І.О. Луніна//Економіка України. 2003. - № 5. - С. 43-47

4. Рябошлик В. Щодо формування міжбюджетних відносин - п'яту частину ПДВ варто залишати на місцях / В. Рябошлик // Економіст. - 2007. - №3. - С. 13-16

5. Прядко В.В., Стринковська Т.В. Система міжбюджетних відносин в Україні: проблеми розвитку та напрями реформування / В.В. Прядко // Наук. вісник БДФА – 2008 – Вип. 2 – С. 10-16.

6. Юшко С.В. Організація міжбюджетних відносин в Україні: стан, проблеми і перспективи / С.В. Юшко // Фінанси України.-2009. - №1.-С.23-26.