Чайковська Т.В., Стефурак О.Д.,

Науковий керівник – Корбутяк А.Г.,

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

 

Формування стратегії виходу підприємств на зовнішні ринки

 

Необхідність існування зовнішньоеконо­мічної діяльності зумовлюється тим, що різні країни мають різні виробничі умови. Ви­ходячи з цього, країни спеціалізуються на виробництві такої продукції, яка значною мірою дешевша від зарубіжних аналогів, що зрештою дає прибуток і задовольняє потреби споживачів. Процеси розробки і реалізації стратегії ефективного розвитку зовнішньоекономічної діяльності підпри­ємства належать до категорії процесів стратегічного управління.  Потреба в нових теоретичних і практичних підхо­дах до виходу підприємств на зовнішні ринки та формування ефективної системи управління зовнішньоекономічною діяльністю посилила інтерес до удосконалення досвіду в даній галузі.

Формування стратегії зовнішньоекономічної діяльності підприємств та їх вихід на зовнішні ринки досліджували такі вчені, як І. Ансофф, Дж. Куїнн,
Г. Мінцберг, М. Пор­тер, Г. Хамел, К. Хофер, Е. Чандлер, Г. Штейнер,
О. Болдуєва, Р. Беннет, Дж. Яймет, Г. Хеннесі, Я. Шмаленко, Ф. Рут, С. Янг,
Г. Петрова, Д. Аакер та ін.

Метою дослідження даної теми є формування стратегії зовнішньоекономічної діяльності підприємств, виклад результатів аналізу виходу підприємств на зовнішні ринки, що базуються на розробці та реалізації стратегії діяльності з урахуванням особливостей конкретних ринків і змін ринкової кон'юнктури.

Головну роль у розробці зовнішньоекономічної стратегії відіграє підхід до її формування, який являє собою набір етапів і процедур під час її розробки. Теоретично можна виділити такі підходи: перша група концепцій орієнтована на перегляд діючої зовнішньоекономічної стратегії, друга - розробляється для формування експортної стратегії при виході на зовнішні ринки або ж на розширення зовнішньоекономічної діяльності підприємства, третя – обґрунтовує концепції універсального характеру, які можуть бути використані як для розробки зовнішньоекономічної стратегії, так і для її перегляду.

Стратегія є ключовим елементом конце­пції розвитку підприємства на основі інтер­націоналізації діяльності. Основу вивчення проблеми формування стратегії становлять існуючі теорії стратегічного керування й стратегічного міжнародного маркетингу. Стратегічне ринкове керування характеризу­ється зовнішньою орієнтацією, своєчасністю прийнятих рі­шень, підприємницьким духом, підтримкою інформаційних систем і програм керування знаннями в глобальному масштабі [5].

У зв'язку з лібералізацією зовнішньоеко­номічних зв'язків концепція інтернаціоналі­зації стає актуальною для українських ком­паній. Крім того, швидкість зовнішніх і внут­рішніх змін середовища українських підпри­ємств під зростаючим впливом глобальних чинників збільшується, що вимагає високої швидкості стратегічних реакцій. Зовнішньоекономічна стра­тегія на принципах інтернаціоналізації здат­на забезпечити компанії ринкову перевагу або нейтралізувати перевагу конкурента.

Тому можна стверджувати, що створення системи формування й оцінки стратегії роз­витку міжнародної компанії по­винна базуватися на ключових принципах, що спираються на висновки про умови стій­кого розвитку підприємства, а саме: принцип розвитку (система форму­вання стратегії повинна бути орієнтована на прийняття рішень, що забезпечують розви­ток підприємства, і зокрема, кількісне та які­сне нарощування потенціалу); принцип залежності від зовнішнього середовища (зовнішнє середовище визначає стратегічну модель поведінки фірми); принцип адекватності (сприяння адекватному реагуванню на зовнішні зміни); принцип зворотного зв'язку із зовні­шнім  середовищем (для  формування  й ефективної реалізації стратегії необхідно сформувати контур зворотного зв'язку із зовнішнім середовищем, що забезпечує ге­нерування й інтерпретацію інформації про зовнішні та внутрішні імпульси). Використання перерахованих принципів дає змогу побудувати цілісну концепцію ор­ганізаційного механізму розробки стратегії на принципах інтернаціоналізації [2].

Виходячи з розуміння стратегії як шляху досягнення стійкої позиції підприємства в глобальному бізнес-просторі, система фор­мування стратегії повинна містити такі базові елементи: стратегічний аналіз, оцінка поточ­ного стану, вибір майбутньої позиції, постановка цілей і їхня оцінка, формування стра­тегії розвитку й розробка моделей інтернаці­оналізації, контроль ї коригування стратегії.

Процес розробки стратегії являє собою логічні, послідовні й взаємозалежні кроки прийняття стратегічних рішень. Початком цього процесу є стратегічний аналіз, що дає змогу, у першу чергу, оцінити поточну й ви­брати майбутню позицію підприємства. Бажана майбутня позиція формується на основі тенденцій галузі, мо­жливостей і загроз внутрішнього й зовніш­нього (глобального) середовища компанії. Постановка стратегічних цілей і завдань ін­тернаціоналізації, що випливають із них, здійснюється на основі порівняння поточної й бажаної позиції підприємства з урахуван­ням виявлених переваг і ризиків, а також відсутніх активів і ресурсів, необхідних компетенцій і можливостей їхнього нарощуван­ня.

Комплексна система оцінки зовнішньоекономічної діяльності передбачає визначення її сильних і слабких сторін на основі аналізу показників економічного ефекту та економічної ефективності кожного виду зовнішньоекономічної операції. Вона робить можливими виявлення резервів розвитку та мінімізацію витрат, а також оптимізацію структури зовнішньоекономічних операцій.

Одним з основних поло­жень є вартісна база для проведення розрахунків ефекту. Використання категорії ва­ртості для розрахунку ефекту є більш вигідним варіантом. Важливою є участь будь-якої країни в міжнародному підприємництві, що сприятиме отриманню відповідної економічної вигоди і забезпечити процес національного відтво­рення.  При цьому визначення ефекту від участі на зовнішньому ринку доцільно спочатку проводити за умови, коли реалізація проду­кції спеціалізованого виробництва на зовні­шньому ринку здійснюється за такою націо­нальною вартістю, яка збігається з інтерна­ціональною вартістю цієї продукції. Це означає, що не можна досліджувати ефект від зовнішньої торгівлі відокремлено від підсумків міжнародної спеціалізації [1].

При поверховому аналізі здається, що й при збігу національних й інтернаціональних вартостей одних і тих самих товарів зовніш­ня торгівля не дає ніякого приросту вартості і її не слід вести. Приріст вартості відбувається всередині країни, але реалізується вона на зовніш­ньому ринку.

Визначити величину приросту прибутку можна за допомогою показників доходу від реалізації одиниці продукції, відповідно прибутку від реалізації цієї продукції, надприбутку експортера від реалізації свого товару на зовнішньому ринку. Ефективність екс­порту можна визначити тільки шляхом співвідношення одержаного за кордоном прибу­тку до поточних витрат підприємства на експортовану продукцію, тобто, на базі рен­табельності.

Невирішеність теоретичних питань негативно впливає на їх практичну реалізацію. Недостатні теоретичні розробки зазначених питань, з одного боку, та їх важливість для практики здійснення зовнішньоекономічної діяльності - з другого, визначили важливість даної проблеми та зумовили вибір напрямку дослідження.

Вирішення проблеми виходу компаній на міжнародний ринок передбачає, як правило, з'ясування двох основних пи­тань: мотивів підприємств до виходу на зовнішні ринки і чинників, які визна­чають вибір форми виходу підприємств на зовнішні ринки. При цьому слід за­значити, що процеси глобалізації у світовій економіці підсилюють тенденцію до необхідності прискорення виходу компаній на вищезазначені ринки.

Зовнішньоекономічна діяльність буде найбільш успішною лише в тому випадку, якщо вихід підприємств на міжнародні ринки буде не тільки добре продуманий, всебічно обґрунтований, але і випливатиме із довгострокових цілей. За умов ринкової трансформації економіки має бути посилена увага до теоретичного обґрунтування стратегії структурної перебудови економіки та ефективного її розвитку. Слід зазначити, що вихід підприємства на зовнішні ринки або ж розгортання чи розвиток будь-якого іншого виду зовнішньоекономічної діяльності передбачають перш за все розробку відповідної стратегії [4].

Основні рішення, що приймаються з метою розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні є: 1) рішення про орієнтацію діяльності підприємств на світове господарство; 2) адаптацію її до оточення окремих іноземних ринків; 3) вибір стратегії розвитку міжнародної позиції підприємства; 4) формування стратегії виходу на ринок (означає вибір форми започаткування і розвитку діяльності за кордоном); 5) вибір між стратегією кооперації з іноземним партнером і самостійним проведенням діяльності;
 6) визначення стратегії конкуренції, виду конкурентної переваги;
 7) формулювання функціональних стратегій, тобто адаптація функцій підприємства (маркетинг, дослідно-конструкторські роботи, виробництво, постачання, фінанси, кадри) до умов зовнішньоекономічної діяльності.

Конкретні рішення у сфері вибору елементів стратегії приймаються в результаті багатоступінчастого стратегічного процесу планування. Вони свідчать про високу ситуаційну залежність від багатьох факторів зовнішнього оточення підприємства, його особливостей, а також від перебігу процесів формування стратегії.

Необхідною умовою є використання таких методів, як: внутрішній аудит, сконцентрований на оцінці результатів діяльності компанії; аналіз зовнішнього оточення, що являє собою детальне вивчення навколишньо­го середовища (необхідний для іден­тифікації й розгляду можливостей, що відкриваються для організації, загроз, які виникають, наявних і потенційних те­нденцій і подій); аналіз чутливості, що полягає в оцінці відносної значущості стратегічних невизначеностей; сценарний аналіз, що являє собою спо­сіб перевірки різних припущень про майбутнє на основі побудови сценарне і оцінки імовірності їхнього здійснення; SWOT-аналіз, що полягає в оцінці силь­них і слабких сторін діяльності фірми і її основних компонентів, а також у виявлен­ні можливостей і небезпек середовища; ретроспективний аналіз, сконцентрова­ний на вивченні минулої діяльності тощо.

Висновок. Проблема виходу підприємства на зов­нішні ринки торкається багатьох суб'єктів, які або не можуть конкурувати, або з яки­хось причин, не мають відповідної можли­вості. Але головна проблема підприємства це недостатність інформації про зовнішній ринок, тобто конкуренція. Для ефективної роботи підприємства необхідно, в пер­шу чергу, розробити стратегію, першим етапом якої буде дослідження й аналіз зов­нішнього середовища.

Пріоритетом зовнішньоекономічної стратегії як системи певних дій повинен бути ефективний розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємства, тобто довгострокове і динамічне покращення його позиції на світовому ринку, а не короткострокові вигоди.

Література:

1. Болдуєва О.В. Оцінювання економічної ефективності зовнішньої діяльності суб’єктів господарювання // держава та регіони. – 2009. - №4. – С.190-195.

2. Дурицька Г.В. Формування стратегії ефективного розвитку зовнішньоеконо­мічної діяльності підприємств // Г.В. Ду­рицька // Регіональна економіка. - 2005. -№ 4. - С. 250-254.

3. Зінов'єв Ф.В. Державне регулювання зов­нішньоекономічної діяльності / Ф.В. Зі­нов'єв, Ю.В. Цьомик // Держава та регіо­ни. - 2007.- C. 106-108.

4. Петрова Г.Є. Ефективність діяльності українських підприємств на світовому ринку // Держава та регіони. – 2009. - №4.- С. 89-94.

5. Шмаленко Я.В. Формування зовнішньоекономічної стратегії підприємства // Держава та регіони. – 2008. - №3. – С. 270-277.