К.е.н., Івашина О.Ф.

Академія митної служби України

Деякі аспекти інституціоналізації

нагромадження капіталу

Інституціоналізація процесу нагромадження в інноваційній сфері забезпечує виробництво інтелектуального продукту та його комерціалізацію. Інтелектуальний продукт – це виробничий ресурс і об’єкт власності. Неможливість надійного захисту інтелектуальної власності зумовила розподіл прав інтелектуальної власності між замовниками інноваційної розробки, державою, інноваційними фірмами, інноваційними (венчурними) фондами, авторами наукових розробок. Інституціоналізація в сфері інтелектуальної власності надає можливості для придбання прав власності на знання тим суб’єктам господарювання, які здатні забезпечити найбільшу користь у використанні цих ресурсів, оскільки інформація, навіть найдостовірніша і найцінніша має бути сумісною з накопиченими знаннями самих покупців. В іншому випадку вона може не знайти застосування.

Розроблено механізм інституціоналізації венчурного фінансування, спрямований на мінімізацію трансакційних витрат ринкових обмінів, що зменшує операційні витрати інноваційної фірми. Трансакційні витрати венчурних підприємців – це насамперед витрати зі специфікації, захисту й обміну прав власності. Інноваційні венчурні фірми розвиваються переважно в межах невеликих організаційно-економічних форм, а зростання трансакційних витрат для збереження монополії на знання та реалізацію права власності на продукт пояснює тимчасовий характер інноваційних фірм. Венчурне фінансування розглядається як форма захисту талановитих новаторів і вчених від тиску управлінської бюрократії. Власники інноваційної фірми змушені поступатися своїми правами власності на нові знання венчурному інвестору в обмін на фінансування наукових досліджень. При цьому діапазон умов контракту може бути від “нуля прав власності” до “повного набору правочинностей”, залежно від того, як перерозподіляються права власності на знання, залежить ефективність нагромадження реального капіталу та розширене відтворення в інноваційній сфері.

За інноваційної моделі економічного розвитку практика ресурсоспоживання враховує загальновизнані орієнтири глобальної екологічної стратегії. Інституціоналізація ресурсозбереження надає змінам екологічної спрямованості, насамперед шляхом формування інститутів громадянського суспільства, відповідної екологічної культури суспільства, зміни свідомості людей, створює можливості вирішення суперечностей між ресурсозберігаючим ефектом новітньої техніки та технології, негативними наслідками ресурсоспоживання, потребами екологічного розвитку та адаптаційними можливостями господарського механізму в умовах інституціональної трансформації економічної системи.

Інституціональні зміни 2002–2008 рр. перетворили вкладення в основний капітал у найбільш динамічний елемент системи розширеного відтворення. Внаслідок збільшення маси застосованих засобів виробництва технічна озброєність праці збільшилася несуттєво, що вказує на прискорене вибуття зношених і застарілих засобів виробництва. Відносно значні темпи зростання ВВП і продуктивності праці можна пояснити певним удосконаленням і технічним оновленням застосованого основного капіталу, хоча динаміка інтенсифікації у країні ще не досягла рівня, за якого рушійною силою розширеного відтворення стає ефективне використання інвестицій в основний капітал. Розрив між кількісними та якісними показниками економічного зростання виявляється дуже чітко, оскільки приріст продуктивності праці не компенсує зменшення ефективності вкладень в основний капітал (див. табл. 1).

Разом з тим зростання продуктивності праці в до кризові роки значно випереджало зростання її технічної озброєності. Це доводить, що зростання технічної озброєності праці в Україні було підкріплено удосконаленням системи інституціональних умов, а також системи корпоративного управління та контролю, насамперед, в корпоративному векторі економіки.

В найбільш важливих інституціональних змінах, пов’язаних із процесом перерозподілу власності та специфікацією її прав, відображено процеси вертикальної інтеграції в корпоративному секторі економіки. Інституціоналізація відносин корпоративної власності забезпечує фіксацію існуючих майнових інтересів та контроль над усім технологічним ланцюгом.

Таблиця 1

Динаміка факторів економічного зростання в Україні 2002–2008 рр.

(відсотки до попереднього року)

	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Валовий внутрішній продукт	5,2	9,6	12,1	2,7	7,3	7,9	2,1
Зайнятість	0,6	0,3	0,6	1,8	0,2	0,8	0,3
Вкладення в основний капітал	8,9	31,3	28,0	1,9	19,0	29,8	- 2,6
Капітало-озброєність праці	8,3	31,0	27,4	0,1	18,8	29,0	- 2,9
Продуктивність праці	4,6	9,1	11,3	0,87	6,7	7,1	1,8
Ефективність капітало-вкладень	- 3,7	- 21,7	- 15,9	0,9	- 11,7	- 21,9	4,7
Питома вага продуктивності праці у прирості ВВП, %	88	94	93	32	32	89	85

Інституціоналізація фінансового посередництва в Україні здійснюється під впливом приватизаційних процесів, і значна частина фінансових посередників створена для роботи з цінними приватизаційними паперами. Інституціоналізація фондового ринку створює інститут ліквідності – інституціональну умову активізації зовнішнього фінансування інвестицій та необхідний чинник економічного розвитку, оскільки доведена пряма залежність між ліквідністю ринку цінних паперів і темпами економічного зростання. Економічні суб’єкти, які за умов невизначеності приймають рішення про індивідуальні інвестиції, повинні мати певну гарантію їх ліквідності. Гарантом такої ліквідності виступає інститут фондового ринку, який визначає дійсну вартість фондових інструментів корпоративних емітентів та розкриває інформацію про фінансові потоки.

Корпоративне підприємництво – це відносно незалежна від власників корпорації інноваційна діяльність підприємців-менеджерів, яка полягає у творчому використанні елементу невизначеності у процесі господарської діяльності шляхом самостійного прийняття та реалізації рішень і повної одноосібної відповідальності перед власниками корпорації за свої дії. Підприємницька діяльність спрямована на задоволення власних і спільних потреб суб’єктів корпоративних відносин і суспільних потреб.

Здійснено аналіз проблеми “власники-менеджери” в корпорації, зумовлену тим, що менеджери в своїй діяльності не завжди можуть адекватно відображати інтереси власників корпорації. Інституціональний розподіл суб’єктів власності і підприємництва у корпорації створює суперечність, пов’язану з проблемою відповідальності підприємців за результати її діяльності та ефективністю корпорації як організаційно-правової форми підприємництва. Розв’язується ця суперечність переважно через специфікацію прав власності на основі усталеної та формально закріпленої ієрархії, підпорядкованість і повноважність органів управління корпорацією, неформальні правила поведінки суб’єктів корпоративного підприємництва тощо.

Доведена необхідність використання традиційних і специфічних ресурсів, корпоративної відповідальності, культури, етики, урахування інституціональних особливостей внутрішнього й зовнішнього середовища корпорації, а також можливостей до розвитку та саморозвитку корпорації як інституціональної системи. Таким чином, виконана теоретико-методологічна характеристика інституціоналізації розвитку корпоративних відносин.