Економічні науки/ 5. Управління трудовими ресурсами

К.е.н. Ткаченко В.П., к.е.н. Лютий Ю.М.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

Соціальні фактори стабілізації аграрного виробництва

В сучасних умовах соціальний захист сільського населення формується як складна і багатопланова система. Вона відображає особливості різного рівня відносин суспільства на селі. Чинник соціального захисту всіх верств населення виникає і вирішується в загальній системі суспільних відносин. Вона складається з такого: особа і суспільна система; споживач і виробник; працівник і працедавець.

Ступінь соціальної захищеності населення тут виявляється цілим комплексом умов відносин власності і влади. У першому випадку соціальна захищеність визначається положенням людей щодо засобів виробництва, продукту праці і виражається в мірі свободи економічних дій і рівноправності. У другому випадку вона визначається ступенем дієвості і реальності політичних прав, дії членів суспільства на соціально-політичну орієнтацію його розвитку.

Загальними критеріями оцінки ступеня зрілості системи у сфері відносин «особа – суспільна система» виступають форми власності і організаційні форми господарювання, конкурентність, демократизм та інші. У цих умовах повніше реалізуються можливості вільного трудового, виробничого підприємницького і політичного самовираження особи, соціальній спрямованості розвитку економіки.

Соціальна захищеність населення в системі відносин «працівник – працедавець» виявляється в забезпеченні права на працю, охорону праці, винагороди за працю еквівалентні його витратам. Ці відносини реалізуються в системі ринку праці, за допомогою чого формується зайнятість населення, встановлюється ціна робочої сили певної кваліфікації, забезпечується її підтримка, працевлаштування працівників. Економічну основу соціального захисту населення складає забезпечення кожній людині таких умов:

- гарантований мінімальний дохід;

- матеріальну підтримку у випадках різного роду (непрацездатность, хвороба, втрата роботи та інші.);

- незалежно від його доходу надання певних соціальних послуг, таких як освіта, охорона здоров'я, допомога людям похилого віку.

Матеріальне забезпечення завдань соціального захисту населення досягається шляхом державного перерозподілу доходів. В умовах вільної конкуренції встановлено, що високе економічне зростання є результатом напружених зусиль суспільства в цілому, причому зусиль, посильних далеко не всім конкретним його членам.

Економічний же виграш успішних осіб, які забезпечують розвиток економіки, є не тільки результатом їх персональних зусиль та успіху, але і акумуляції в їх розпорядженні додаткового продукту, як несплаченої праці менш успішних і менш енергійних членів суспільства. Наявність останніх дозволяє забезпечити концентрацію капіталу в руках сильних, і у такому разі гуманно і справедливо, щоб уразливим верствам населення були створені належні умови за рахунок частини доходів більш успішних.

Ринок визнає справедливі доходи, отримані в результаті вільної конкуренції, а розміри доходів залежать від ефективності використання чинників виробництва. Проте в суспільстві завжди є люди які не володіють чинниками виробництва, і зокрема здібністю до праці (наприклад, діти, люди похилого віку, інваліди), або не знайшли ринкового застосування своїй праці (безробітні), або не одержують достатній дохід через різний рід обставин. Тому в структурі суспільства виникають певні соціальні прошарки, дохід яких повинен забезпечуватися державою.

Перерозподіл доходів здійснюється прямими і непрямими методами. Прямий перерозподіл здійснюється за допомогою цільових виплат до бюджету. Формування прибуткової частини бюджету визначається фіскальною політикою держави, яка повинна зважено відображати дію чинників, що визначають межі перерозподілу доходів. При цьому активність держави оцінюється об'ємом і динамікою його соціальних витрат, здійснюваних через центральний і місцевий бюджети.

Непрямий перерозподіл доходів в умовах ринкової економіки здійснюється за допомогою створення добродійних фондів, державного контролю цін на монопольному ринку, пільгового оподаткування слабозахищених верств населення. Для стимулювання добродійної діяльності держава звільняє від оподаткування доходи, що йдуть на добродійні цілі.

Функціонування механізму соціального захисту населення припускає певний ступінь соціальної нерівності з метою встановлення диференціації доходів населення і однорідності суспільства за цією ознакою. Диференціація доходів сільського населення посилилася інфляцією, соціальні наслідки якої виявляються в падінні реальної цінності особистих заощаджень, зниженні реальних доходів, зростанні податкових втрат, що виникають унаслідок того, що зростання номінального розміру доходів зв'язане із збільшенням ставки податку. Все це підсилює соціальне розшарування і майнову нерівність.

Соціальна небезпека цього явища на селі більш ніж очевидна. Тому проведення державою цілеспрямованої економічної політики стабілізації, досягнення рівноважного стану економіки, як умови соціального захисту населення стає все більш негайним. Проте з позиції державної гарантії належного життєвого рівня сільського населення цілком обґрунтованою є пріоритетність стабілізації агропромислового виробництва. Це припускає не тільки забезпечення тут достатніх доходів працівників, повній їх зайнятості, але і створення сприятливого соціального середовища на селі. Навіть високий дохід без можливості реалізації його в необхідні людині життєві блага втрачає для нього сенс як спонукач мотиву дій.