К.е.н.
Волошанюк Н.В., Соловйова І.С.
Криворізький економічний інститут ДВНЗ „КНЕУ ім. В. Гетьмана”
Проблеми та
перспективи участі українських підприємств у міжнародних тендерах
В умовах зростання числа учасників
зовнішньоекономічних зв'язків, велику актуальність набуло застосування
оптимальних методів формування контрактних зобов'язань у даній сфері. Одним з
таких методів, що одержав широкого поширення є проведення міжнародних торгів
або тендерів. Тендери на сьогодні дуже поширені на ринках машинно-технічної продукції,
енергетичного обладнання, будівництва комплексних об'єктів,
інженерно-консультаційних послуг, проте
дотепер вони не зайняли належного місця в операціях українських організацій, що
і обумовило сучасність обраного дослідження.
В такий ситуації вкрай важливим є визначення коло проблем, які не
забезпечують активізацію процесу участі підприємств у міжнародних тендерах. До
їх складу можна віднести: неприйняття міжнародних торгових звичаїв та правил,
які вже давно схвалені на законодавчому рівні переважною більшістю країн світу;
неналежний рівень оперативності
реагування українських компаній на оголошені тендери та виконання необхідних
умов щодо участі у них; загальна пасивність українських підприємств та
компаній щодо пошуку партнерів; нехтування нашою державою
економічними законами та світовою практикою, тому українські підприємства
фактично залишені наодинці з високоорганізованим зовнішнім світом без належної
державної ініціативи та регулювання та не забезпечується державна підтримка
вітчизняних підприємств, які беруть участь у міжнародних ярмарках та виставках,
що надало б можливість більш оперативно ознайомлювати іноземних споживачів з
українськими товарами.
Крім того, в Україні донині немає
комплексної системи державних та недержавних структур з координування виходу на
зовнішній ринок вітчизняних учасників, а також немає інфраструктури, яка могла
б ефективно узагальнювати та використовувати численні матеріали та пропозиції
наших торгово-економічних підприємств. Разом з тим, не налагоджена система
створення представництв українських підприємств у зарубіжних країнах, які б
дали їм можливість швидко отримувати необхідну комерційну інформацію, реагувати
не запити місцевого ринку.
Варто зауважити, в Україні
відсутня єдина державна автоматизована система інформаційного забезпечення
зовнішньоекономічної діяльності. Дублювання інформації іноземними мовами надало
б можливість іноземним партнерам швидко здійснювати пошук необхідної інформації
про українських представників.
Дослідження показують, в Україні
не налагоджена організація проведення тендерів на отримання місцевих державних
замовлень приватними українськими або іноземними виконавцями. У відповідності з
нашим законодавством вони проводяться лише в разі закупок товарів або послуг за
державні кошти. В той же час у світі проведення тендерів обов'язкове і для
приватних структур, оскільки держава зацікавлена, щоб у результаті проведення
торгів приватними компаніями були вибрані найкращі та найдешевші зразки, що у
перспективі вплине на дохідність не тільки підприємства, але й самої
держави.
На жаль, в Україні низьким
залишається рівень підготовки двосторонніх міждержавних угод, у яких не завжди
обумовлюються вимоги щодо збалансування торгівлі, а також жорсткого захисту
українських підприємств, а також постійно
відбуваються зміни у законодавстві щодо державних закупівель. Дуже часто про ці
зміни замовники дізнаються у разі оскарження процедури торгів або при
проведенні перевірки органами державної
контрольно-ревізійної служби.
Безумовно, перелік
причин, які стримують вихід українських підприємств на міжнародні тендери,
можна було б продовжувати і надалі, але сьогодні найважливішим вважаємо
проаналізувати перспективи, які очікують як підприємства, так і державу в
цілому. Це: інтеграція України у світову систему кредитно-інформаційного обміну
та світовий розподіл праці й ринків продукції з високою доданою вартістю;
підвищення конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках; стимулювання виробництва та освоєння нових ринків збуту; забезпечення стабільності експорту
високотехнологічних товарів українських виробників; збільшення доходів вітчизняних виробників та забезпечення створення
нових робочих місць та залучення додаткових інвестицій у підприємства галузі.
Дані перспективи можуть бути реалізовані у разі
покращення стану як самих підприємств, так і з боку держави, яка має
передбачити заходи, що будуть спрямовані на реалізацію державної політики в
сфері страхування та кредитування комерційними банками виробників, резервувати кошти у
Державному бюджеті з метою надання гарантій незмінності тендерної
пропозиції українських експортерів при участі у тендерах за кордоном.
Вочевидь, на рівні підприємств необхідні деякі зміни: маркетингова позиція,
яка включала би в себе вивчення можливостей зростання частки українських
компаній на зарубіжному ринку, обсягів продаж на ньому, темпів росту і приросту
цих показників; використання вдало розробленого бренда; прозорість звітів про фінансовий стан; подальше зниження витрат
виробництва при збереженні відповідної якості за рахунок стимулювання
інвестиційних процесів; диверсифікації постачальників сировини; освоєння та
експлуатація вітчизняних родовищ сировини для виробництва; приєднання
українських фірм до світової електронної торгівлі та розвиток співробітництва
через активізацію діяльності галузевої підприємницької асоціації.
Наприкінці зауважимо, що участь українських підприємств у міжнародних
спеціалізованих тендерах з презентацією можливостей національних виробників та
експортного потенціалу нашої країни, відновлення втрачених прямих зв’язків у
сферах, де українські підприємства за часів посідали провідні позиції, сприяли
б значному покращенню структури українського експорту.