УДК 378.371.13                                               Ткаченко Т.В.                                                                                                                      

                                                                 професор кафедри вокально-

                                                               хорової підготовки вчителя

                                                            ХНПУ ім. Г.С. Сковороди

ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ МУЗИЧНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ ЯК КОМПОНЕНТУ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ 

            Постановка проблеми. В умовах розбудови українського суспільства розвиток моральної культури особистості є найпершою необхідністю, оскільки саме вона регулює поведінку особистості. Щоб глибше зрозуміти структуру та зміст поняття «культура» необхідно простежити єдність двох суспільних явищ – культури і моралі, взаємозв’язок яких знаходиться в центрі уваги філософії, педагогіки, психології.

            Аналіз останніх публікацій. За останні десятиліття проведено значну дослідницьку роботу з проблеми формування моральної культури особистості у наукових працях з філософії (А. Буров, М. Каган), педагогіки та психології (Ш. Амонашвілі, А. Апольдова, Л. Архангельського, В. Бакштановського, Д. Водзенського, Л. Волченка, В. Лабунець, А. Пінт, А. Гусенова, І. Надольного, А. Титаренка, П. Федосєєва). В той же час огляд стану досліджуваної проблеми, практичний досвід роботи із студентами музично-педагогічного факультету свідчать про те, що проблема формування моральної культури розроблена недостатньо.

            Виклад основного матеріалу.  Поняття «культура» має різноманітні тлумачення. Вони належать як вітчизняним так і іноземним вченим В. Андрущенку, А. Баханькову, М. Бердяєву, В. Бойченку, А. Бичку, М. Булатову, І. Гайдукевачу, Г. Гораку, Д. Гричишину, В. Зубову, М. Кагану, І. Надольному, Ю. Осічнюку, А. Тойнбі, В. Шинкуруку, П. Шубі. Аналіз визначень цього поняття дає підстави визнати, що цей феномен можна розглядати як сукупність матріальних і духовних ознак, котрі характеризують рівень розвитку суспільства як показник якості, що властива суспільним явищам, і перш за все людині – суб’єкту історичного процесу. Поняття «культура» пов’язується з позитивними людськими цінностями, оскільки культура виникла в процесі духовно-практичного засвоєння світу людиною і розвитку її власних сил. При цьому було виявлено, що «створювана багатьма поколіннями дійсність, предметне багатство суспільства – лише зовнішня форма існування культури». А. Швейцер писав: «Культура – сукупність прогресу людини і людства в усіх галузях і напрямках за умов, що він служить духовному і моральному вдосконаленню індивіда, як процеса прогресів»  [1, c.11].  Ми вважаємо, що такий підхід є суттєво важливим, коли йдеться про духовну культуру, яка є об’єктом дослідження багатьох вчених. Духовна культура є певним способом життя людини і складається з таких компонентів як культура інтелекта (знання, мислння,НОП), моральна культура (чесність, гідність, почуття), культура спілкування (комунікативні здібності, духовні запити, культура мови), національна культура, політична, правова, економічна культура особистості.

          Слід зауважити, що моральна культура визначається вченими як найголовніший компонент духовного життя людини, який характеризує її досягнення в оволодінні основами моралі і становить мету морального виховання. Серед основних понять, що мають безпосереднє відношення до змісту моральної культури вчені виділяють мораль, моральність, моральну свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички, моральна спрямованість. Особливу роль виконує мораль як форма суспільної свідомості, суспільний інститут, що виконує функцію регулювання поведінки людини в усіх сферах суспільного життя.

           Термін «мораль» виник у Давньому Римі. Словник В. Даля визначає поняття як «правила до волі та совісті». У моралі відбиваються цінності, що склалися в суспільстві у тих нормах поведінки людини, які закріпилися у таких поняттях як «добро», «чесність», «совість», «справедливість», «любов» тощо. Всі ці поняття мають оціночний та регулюючий характер, тому мораль,  за визначенням І. Даниленка, є не тільки універсальним вселюдським регулятором життя людини, а й показником його оціальної зрілості [2, c.64]. Мораль визначає, якою людина повинна бути в суспільстві.  Моральне виховання є планомірним, цілеспрямованим впливом на морально-емоційний розвиток людини через організацію умов, у яких формується її духовна, емоційна, світоглядна сфера та поведінка, відповідно до моралі суспільства і загальнолюдських морально-етичних цінностей, тобто формування морально-культурної особистості. Моральна культура є результатом морального виховання, що є цілеспрямованим процесом взаємодії вихователів і вихованців, спрямований на оволодіння моральною культурою, яка визначає ставлення людини до навколишнього світу. На всіх історичних етапах моральне виховання цікавило людське суспільство. В етичних поглядах давньогрецьких філософів Аристотеля та Сократа найвищею цінністю та привілеєм людини вважалося право на щасливе життя. Для Сократа найвищею моральністю була справедливість, для Платона – внутрішнє вдосконалення. Важливий внесок у розуміння суті моральної культури людини мають праці відомого кітайського філософа Конфуція та німецьких мислителів А. Шопенгауера та Ф. Ніцше. На двох загальних ідеях – самоцінності і людській особистості базується й етична система Іммануїла Канта. Праці  багатьох великих педагогів Я. А. Коменського, Д. Локка, Й. Песталоцці, Ж.Ж, руссо просякнені ідеями моральності. Духовні витоки моралі українського народу глибоко розкриті у працях Григорія Савича Сковороди про духовний світ людини. Шлях до морального вдосконалення філософ бачив у самопізнанні, освіті науці. «Кожен повинен пізнати свій народ, і в народі себе» [3, c.115].

       Моральна культура особистості містить засвоєний досвід людства, який допомагає поводитися морально у традиційних ситуаціях, а також творчі елементи свідомості – моральний розум, інтуїцію, що сприяє прийняттю моральних рішень в проблемних ситуаціях. «Моральна культура – найголовніший компонент духовного життя людини, який характеризує її досягнення в оволодінні основами моралі, як сукупності принципів, вимог, норм, правил, які регулюють дії в усіх сферах її життя, у формуванні моральної свідомості, розвитку моральних почуттів, виробленні звичок моральної поведінки особистості» - таке визначення моральної культури в педагогіці дає В.І. Лозова [4, c.61].  Моральна культура являє собою складну структуровану систему. Ми виділяємо чотири складові частини моральної культури: когнітивний, потребово-емоційний, регулятивний, дієво-практичний. Когнітивна складова представлена у першоосновах моральної культури двома блоками: знання в галузі моральності та уявлення в галузі людських стосунків; потребово-емоційний компонент автор розглядає, як емоційний бік духовно-морального життя людини, що включає потреби, мотиви, поведінка, емоції, почуття. Регулятивний компонент являє собою конкретний спосіб здійснення задумів прояви почуттів, а також ступінь їх перетворюваності в норму. Дієво-практичний компонент передбачає уміння, навички, дії, саму поведінку, тобто уміння реалізувати моральні знання на практиці. У першоосновах моральної культури він представлений трьома блоками, що включають: уміння будувати взаємовідносини з оточуючими, навички етикету й елементи етики стосунків, поведінкова і моральні дії [2, c.38]. Елементи моральної культури – моральна поведінка і моральна свідомість – можуть розглядатись як мудрість, тобто найвища ознака моральної культури особистості. 

       Як ми зазначали вище під процесом морального виховання ми розуміємо сукупність цілеспрямованих виховних впливів, наслідком яких має бути поступове формування високих моральних якостей особистості. Специфічність процесу морального виховання характеризується подвійністю. Витримуючи на собі вплив зовнішніх факторів, особистості завжди проявляє активність. Мета педагога – створити необхідні умови для найбільш ефективної взаємодії цих сторін процесу. Друга особливість процесу морального виховання обумовлюється його тривалістю та неперервністю. Кінцеві підсумки процесу морального виховання виявляються повільно.

     За думкою А.С. Макаренка процес морального виховання має такі компоненти:

● моральна свідомість;

●моральні почуття;

●воля і характер [5, c.154].

          Цілеспрямований процес морального виховання, з одного боку, спирається на них, а з другого – передбачає їх розвиток. Важливість єдност у формуванні свідомості, почуття, волі і характеру неодноразово підкреслювали видатні педагоги минулого і сучасності. Свідомість, почуття, переконання виявляються в діяльності та поведінці. Єдність свідомості і поведінки реалізується через волю. Сила волі – необхідна умова боротьби за ідеали і переконання. Воля допомагає людині перемагати труднощі у складних ситуаціях, домагатись поставленої мети. Визнання факту існування вічних, абсолютних ідеалів та прищеплення дітям віри в них є надійною основою побудови системи сучасного українського виховання. Знання загальнолюдської моралі без віри в морально-естетичні ідеали є тими нормами моралі, без знання яких неможливо говорити про формування моральної, культурної особистості. Підморальними нормами ми розуміємо систему вимог, які визначають обов’язки людини по відношенню до оточуючого світу, зразки, які не тільки орієнтують поведінку особистості, але й надають можливість оцінювати й контролювати її.

         Вимоги до поведінки людини сформульовані у десяти заповідях «Вітхого завіту» та заповідях Іісуса Христа. Моральні норми закріплені в таких поняттях як добро, обов’язок, совість, гідність, справедливість, щастя, зміст життя, які визначають характер поведінки людини. Поняття добро відбиває все те позитивне, що спрямоване на благо людей. Тому воно служить засобом моральної оцінки вчинків, дій, стосунків. Розкриваючи сутність поняття «добро» В.О. Сухомлинський писав: «Добро – це думка, помножена на волю, тільки за цієї умови матимемо непримиренність до зла, - а це і є суть добра» [1, c. 131].

        Моральне формування особистості відбувається не тільки в процесі виховання, але й в процесі навчання. Воно виконує одну з найголовніших виховних функцій: оззброює людину знаннями, вміннями, навичками, розвиває пізнавальні здібності, спрямовує їхні інтелектуальні інтереси.

        Завданнями формування моральної культури людини є:

-         формування моральних понять, переконань;

-         виховання й розвиток моральних почуттів;

-         прищеплення навичок та звичок моральних дій;

-         виховання та закріплення позитивних рис характеру;

-         формування потреби у самовдосконаленні, самовихованні.

Формування моральної культури на підгрунті мистецтва має свої особливості. Мистецтво дає людині уявлення про цінну для суспільства поведінку, про моральні цінності, тобто модель поведінки особистості.

       Відродження української культури, мистецтва та освіти, підвищення духовності народу передбачає значні зміни й у системі професійної підготовки молоді. Саме музичне мистецтво формує духовність особистості, спрямовує на прагнення до краси, добра, істини. Невичерпні можливості музики впливати на внутрішній світ людини, формувати її моральний вигляд здавна привертали увагу вчених, філософів, музикантів. Вони намагались визначити роль музичного мистецтва в становленні особистості, підкреслювали особливі властивості, якими володіє музика серед інших мистецтв.

         Д.Б. Кабалевський ось як визначав своє ставлення до моральної культури: «Моральну культуру повинна опанувати кожна людина, тому що моральна культура – це вміння відрізнити гарне від поганого, прекрасне від потворного, шляхетного від вульгарного не тільки в мистецтві, але й у будь-якому явищі життя, у праці, поводженні людини, у міжособистісних стосунках» [6, c.35]. Музика – мистецтво, яке володіє найвеличнішою силою емоційного впливу на людину і саме тому вона може грати величезну роль у виховання людини.

       Формування моральної культури особистості – складний та багатогранний процес, який включає педагогічні та соціальні впливи. З точки зору педагогічної теорії процес морального виховання являє собою сукупність цілеспрямованих і послідовних дій студентського та педагогічного колективів і виховного оточення поза межами учбового заклдау.  Метою цього процесу є моральна культура студента.

      Специфічною особливістю формування моральної культури слід вважати те, що цей процес є тривалим і безперервним, а результати його є відстроченими у часі. Всі чинники, що зумовлюють моральне ставлення, розвиток людини можна поділити на три групи: природні (біологічні), соціальні та педагогічні. У взаємодії з середовищем та цілеспрямованими впливами, людина соціалізується, набуває необхідного досвіду. Але не зважаючи на це, вирішальну роль у цьому процесі відіграє педагогічний чинник, тому, що він є найбільш керованим, таким, що цілеспрямовано спливає на вироблення певного роду ставлення.

         Висновки. Таким чином, моральна культура є найголовнішим компонентом духовного життя людини, який проявляється у сукупності принципів, норм, правил, почуттів, що регулюють її дії в усіх сферах життя. В структурі моральної культури ми виділяємо когнітивну, потребово-емоційну та дієво-практичну складові, що проявляються у моральних поняттях, почуттях та вчинках людини. Велику значущість має музичне мистецтво як джерело морального виховання. Через актуалізацію морального змісту музичного твору, стимулювання до переживання високих почуттів та вдосконалення моральних якостей визначається його своєрідна роль у формуванні моральних якостей людини. Формування моральної культури людини передбачає застосування педагогічних принципів та основних положень гуманістичної педагогіки та педагогіки співробітництва.

Література

1.     Сухомлинский В. А.  О воспитании. – М. – 1975.

2.     Гуменнікова Г.Р. Першооснови моральної культури особистості. – К., 1995.

3.     Метуев В.М. Культура и история. – М, 1977.

4.     Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи вмховання і навчання: навчальний посібник/ ХНПУ ім. Г.С. Сковороди – 2-е вид. – Х., 2002.

5.     Макаренко А.С. Твори в 7-ми томах. – Т.5. – К., 1954.

6.     Кабалевский Д.Б. Прекрасное пробуждает доброе. – М., 1973.