Костриж Т. Д.

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, Україна

 

Колірна парадигма світу

крізь призму звукового спектру мови

(на прикладі англійської мови)

 

         Учення про звук, звукову систему мови та про зв’язок «звук-зміст», тобто розвиток учення про існування значимого звука, взаємозв’язку між звучанням слова і значенням цього слова, про символіку звуків мови і методи їх дослідження – надзвичайно багатогранне, складне, іноді суперечливе, однак завжди ствердне, бо знаходить психолінгвістичне, статистичне обґрунтування [5].

         Звуки в музиці, поезії, літературі визначаються також певною змістовністю, значеннєвою функцією. У поезії звуки слів отримують свою мелодійність, а звуки музики, інтернаціональні за характером і сприйняттям, викликають словесне емоційно-експресивне оформлення.

         Найактуальніша ланка психолінгвістичних досліджень – проблема звукосимволізму (ЗС), існування значимого мовного звука; вона пройшла складний, суперечливий шлях від містичних поглядів про існування магічного зв’язку між словом-звучанням-значенням до наукових обґрунтувань. На основі різних тлумачень значень звуків у різних мовах створюються цілі системи звукових значень, системи відповідностей звука і кольору. Системи звукоколірних асоціацій голосних демонструють символічні (асоціативні) значення звуків різних мов. Однак такі припущення, що ґрунтуються здебільшого на спогляданні, спостереженні, порівнянні, не завжди мають наукове підтвердження та доведення.

         Першу з відомих в історії мовознавства спроб знайти зв’язок між звуками і значенням можна побачити в давньоіндійських Ведах, для яких характерне глибоке переконання щодо існування первісного зв’язку між самою річчю та її назвою [2; 9]. У Давній Греції протягом століть тривали дискусії з приводу того, чи слова називають речі цілком довільно й звязку між звуком і значенням немає, чи слова називають речі «за природою» останніх і звязок між звуком і значенням є (діалог Платона «Кратіл») [1]. Особливій ролі звуків приділено значну увагу у працях В. Гумбольдта («Избранные труды по языкознанию»), Ж. Вандрієса («Язык»), В. Вундта («К вопросу о происхождении язика. Звукоподражание и звукове метафоры»), Р. Якобсона («Звук и значение») та інших. Чи не з перших етапів появи мовознавчих досліджень відомі два погляди на проблему звязку звука мовлення й слова з одного боку, й значення – з іншого. На думку більшості вчених, звук сам по собі значення не передає, набір фонем у різних мовах далеко не завжди збігається, звуковий склад різних мов є відмінним, а отже, й звукова оболонка слова є умовною (конвенціональною). На думку прихильників теорії звукосимволізму (С. В. Воронін, І. І. Валуйцева, В. В. Іванов, О. П. Журавльов, Н. А. Кожевнікова, М. В. Панов та ін.) звуки мають не лише план вираження, а й план змісту. Певний інтерес у дослідженні  фоносемантичного значення слова й тексту викликав експериментальний психометричний метод вивчення символічного значення звуків мовлення, розроблений О. П. Журавльовим [4]. Згодом розгляд окремих проблем психолінгвістики, зокрема і вивчення фонетичного значення, поширився на культурологію, етнографію, філософію, де навіть трапляються випадки міфологізації фонологічного рівня мови [3]. Ймовірно, що вся лінгводидактика (як комплекс теорії і практики навчання рідної або другої мов, як мовленнєве виховання) не повинна оминати цікаві експериментальні дані й висновки суміжних дисциплін.

         Властивість звуків викликати колірні образи було помічено давно. Багато писалося про колірний слух А. Скрябіна, який музичні звуки бачив у кольорі. Цілий напрямок у мистецтві – світломузика – заснований на цій властивості звуків музики. Є свідоцтво про те, що звуки мовлення, особливо голосні, теж можуть сприйматися в кольорі. А. Рембо написав навіть сонет «Голосні», в якому так розфарбував звуки: А – чорний; Е – білий; І – червоний; У – зелений; О – синій [6]. Але французький мовознавець К. Ніроп приписував голосним зовсім інші кольори: він вважав І – синім, У – яскраво-жовтим, А – червоним [6]. Німецький лінгвіст А. Шлегель писав, що для нього І – небесно-блакитний, А – червоний, О – пурпуровий. А російський поет О. Бєлий стверджував, що йому А видається білим, Е – жовто-зеленим, І – синім, У – чорним, О – яскраво-оранжевим [6].

         Якщо продовжувати називати індивідуальні судження про кольори голосних, то кожен звук виявиться розфарбованим у всі кольори веселки. Тож чи існують, в такому разі, взагалі будь-які певні звукоколірні відповідності? Чи не фантазії це? Чи, може, випадково виникають нестійкі асоціації між звуком і кольором? А можливо, що звукові звязки – наслідок виключно тонко влаштованих механізмів сприйняття окремих людей? На ці питання давалися різні відповіді, але найчастіше сходилися на тому, що звязок «звук мови ↔ колір» – рідкісний, суто індивідуальний феномен [7].

         Актуальність дослідження обумовлена невичерпністю спостережуваного явища співіснування «звуко↔кольору» в мові, зокрема відсутністю дослідження звукоколірних асоціацій в англійській мові.

         Головною метою визначено аналіз звукоколірної асоціативності з огляду на експліцитний та імпліцитний зв’язок між звуком і підсвідомістю інформанта.

         Для цього було проведено психолінгвістичний експеримент у формі анкетування, де опитаним роздавалися картки з переліком звуків англійської мови і завданням підбору до них асоціативного кольору в межах парадигми основного спектру: чорний-білий; червоний-синій; зелений-жовтий. Під аналіз потрапили усі звуки англійської мови без винятку, як монофтонги, так і дифтонги, які й слугували матеріалом дослідження.

         В ході дослідження було складено інструкцію, де інформантам пропонувалося співвіднести кожен окремий звук англійської мови з його асоціативним колоронімом (на суб’єктивну думку кожного анкетованого). В даному психолінгвістичному експерименті взяло участь 96 інформантів віком від 17 до 22 років, порядка 90 % жіночої статі. Забравши анкети, підрахована сумарна кількість асоціацій на кожен звук, а більший колірний показник, що відповідає окремому звуку, занесений до таблиці. Проведене дослідження подано в Таблиці 1 і Таблиці 2.

         Сучасна наука визнає будь-яке явище існуючим лише тоді, коли воно або безпосередньо спостерігається, або відтворено проявляє себе в експериментах, або строго обчислюється. Причому в будь-якому випадку останнє слово залишається за практикою:  потрібно, щоб спостережуване явище або функціонувало, або виявлялися сліди його дії [7].

         Але там, де мова йде про психіку людини, все виглядає інакше. У цю область наука проникає поки-що рідко і з труднощами, а проникнувши, натикається на незрозуміле, розкрити яке своїми інструментами не може. Психічні явища найчастіше безпосередньо не спостерігаються, в експериментах то проявляються, то ні, обчисленню піддаються погано, а сліди їх функціонування невизначені. Особливо в області підсвідомості. Більш того, як з’ясувалося в процесі робіт над штучним інтелектом, людина у складних ситуаціях приймає рішення не шляхом перебору всіх можливих варіантів, а евристично, підсвідомо, інтуїтивно знаходить потрібний шлях. Так і зі звукоколірними відповідниками. Якщо вони існують, то хто має рацію – А. Рембо чи А. Бєлий? Чия інтуїція вірніше?

         Результати

Таблиця №1

 

звук

буквоформа

звукоформа

колоронім

1

Λ

love

[lΛv]

червоний

2

α:

half

[:f]

червоний

3

aı

I

[aı]

синій

4

au

house

[haus]

синій

5

е

ebb

[eb]

зелений

6

say

[seı]

зелений

7

æ

bad

[bæd]

чорний

8

ə

farmer

[‘fα:mə]

зелений

9

ə:

girl

[gə:l]

жовтий

10

εə

there

[ðεə]

зелений

11

ı

sit

[sıt]

червоний

12

i:

steel

[sti:l]

жовтий

13

ıə

here

[hıə]

зелений

14

o

not

[not]

білий

15

o:

more

[mo:]

білий

16

boy

[boı]

жовтий

17

ou

boat

[bout]

синій

18

u

book

[buk]

синій

19

u:

shooter

[‘ʃu:tə]

синій

20

poor

[puə]

білий

21

b

back

[bæk]

чорний

22

d

dot

[dot]

чорний

23

Z

pleasure

[‘pleZə]

зелений

24

ʤ

large

[lα: ʤ]

зелений

25

f

first

[fə:st]

синій

26

g

grief

[gri:f]

зелений

27

h

him

[hım]

жовтий

28

k

kite

[kaıt]

синій

29

l

all

[o:l]

червоний

30

m

move

[mu:v]

синій

31

n

nut

[nΛt]

жовтий

32

η

song

[soη]

синій

33

p

pipe

[paıp]

червоний

34

r

ring

[rıη]

червоний

35

s

sit

[sıt]

зелений

36

t

yet

[jet]

червоний

37

ʃ

she

[ʃi:]

білий

38

tʃ

chair

[tʃεə]

чорний

39

Ө

think

[Өıηk]

білий

40

ð

the

[ðə]

зелений

41

v

ivory

[‘aıvәrı]

синій

42

w

we

[wi:]

білий

43

j

you

[ju:]

жовтий

44

z

rose

[rouz]

червоний

 

            Результати дослідження показали, що в переважній більшості випробувані формують звуки цілком виразно. Особливо одностайні думки щодо трьох голосних – А, Е, І. Звук і букву (звукобукву) А цілком узгоджено називають червоною [табл. 2], Е – чітко зелена, а І – виразно червона. Звукобукву О всі вважають світлою і яскравою, більшість випробуваних називають її білою.

         Зауважимо, що лінгвісти вважають голосні А, О, Е, І основними, опорними для мовного апарату людини і головними у всіх мовах. А фізики головними вважають відповідні цим голосним кольори, тому що їх комбінації дають всі інші кольори і відтінки. Чим і користується кольорова фотографія, кольорове телебачення.

         Мабуть, тут проявляється «колективна інтуїція» людей: колірний устрій світу відбився в колірному пристрої мови. Назви головних кольорів зустрічаються в мові найбільш часто, і звуки О, А, Е, І найбільш частотних з голосних. А між назвами основних кольорів і цими голосними, у свою чергу, простежується зв’язок: назва певного кольору містить відповідно «пофарбований» звук, причому він займає в слові найважливішу – ударну позицію: red, yellow.

Таблиця № 2

колоронім

%

звук

чорний

9.08

æ/ b/ d/ tʃ

білий

13.64

o/ o:/ uə/ ʃ/ Ө /w

червоний

18.18

Λ/ α:/ ı/ l/ p/ r/ t/ z

синій

22.73

аı/ au/ ou/ u/ u:/ f/ k/ m/ η/ v

зелений

22.73

е/ eı/ ə/ εə/ ıə/Z/ ʤ/ g/ s/ ð

жовтий

13.64

ə:/ i:// h/ n/ j

            Решта голосні мають відтіночне забарвлення, як і кольору, з якими вони пов’язуються, до того ж зв’язок цей простежується менш чітко – тут більше розкид думок випробуваних. Так, Uасоціюється з темними відтінками синього кольору: темно-синім, темно-блакитним, темно-синьо-зеленим, темно-ліловим. Звукобуква U [J + U] теж зв’язується з відтінками синього кольору, але зі світлими (відповідне поєднання синього + жовтого кольорів за результатами експерименту): блакитний, світло-бузковий.

         Щодо приголосних звуків, то тут спостерігаємо наступний еквівалент результативності: чорний колір відійшов до приголосних із 9.08 % усієї суми → 6.81 %; білий (13.64 %) → 6.81 %; червоний (18.18 %) → 11.35 %; синій (22.73 %) → 11.35 %; зелений (22.73 %) → 11.35 %; жовтий (13.64 %) → 6.81 % [табл. 2].

         Висновки дослідження і перспективи подальших розвідок – предмет нашої уваги становили особливості підсвідомого співвіднесення «звукокольору» в інформантів на основі звуків англійської мови. Наскільки можна судити із вищезазначених результатів – вся звукова абетка англійської мови прослідковується в яскравих тонах, забарвлених кольорами. Звичайно, не у всіх звукоколірні відповідності однаково міцно закріплені в підсвідомості. Є інформанти, які у всіх експериментах показують чіткі і однакові результати, що збігаються з «колективною думкою» всіх опитаних, а є й такі, чиї відповіді в експерименті суперечливі, нестійкі, і по їхніх відповідях ніякого певного забарвлення звуків не простежується. Однак, дальтоніки не бачать колір предметів, але це не означає, що забарвлення предметів не існує. Важливо, що більшість випробуваних в цілому узгоджено і досить одноманітно встановлюють цілком певні зв’язки між звуком і кольором, хоча майже ніхто цього не усвідомлює.

         Для більшої обєктивності результатів у подальшій перспективі планується проведення дослідження прояву звукоколірних асоціацій у тексті.

 

Література

1.     Босак Н., Копусь О. Місце фоносемантики в курсі практичної фонетики української мови. – Вісник Львів. ун-ту, серія Філол. – Вип. 34. Ч. 2. – Львів, 2004. – С. 466-470 // http://www.anthropos.org.ua/jspui/bitstream/123456789/1328/1/466-470

2.     Воронин С. В. Основы фоносемантики.Л.: Изд-во ЛГУ, 1982. 244 с.

3.     Гачёв Г. Язык как голос национальной природы // Гачев Г. Национальные образы мира. Космо-Психо-Логос. – М.: Прогресс-Культура, 1995. – С. 80-95.

4.     Журавлев А. П. Фонетическое значение. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. – 159 с.

5.     Найдеш О. В. Явище фоносемантизму в сучасній німецькій мові (на матеріалі консонантних сполучень). / Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.04; Одес. держ. ун-т ім. І.І.Мечникова. – О., 2000. – 20 с. // http://disser.com.ua/contents/6882.html

6.     http://naub.org.ua/?p=773

7.     http://refs.co.ua/51902-My_vidim_zvuk.html