Право/8.Конституционное право

Глинянська О.В., студентка

К. ю. н., доц.. Веніславський Ф.В. – науковий керівник

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Дитячий омбудсман у світі

Інститут омбудсмана або уповноваженого з прав дітей – це нова структура, що розвивається. На міжнародному рівні Комітет ООН з прав дитини закликає держави запровадити такі правозахисні органи; а на національному рівні НУО вимагають цього від уряду своїх країн. Інститут омбудсмана вважається невід’ємною частиною процесу моніторингу по впровадженню прав дитини. Комітет з прав дитини вважає, що без незалежного правозахисного органу права дитини мають мало шансів стати пріоритетом і бути захищеними.

Нелегко оцінити значення інститутів омбудсмана. Багато з них створені нещодавно і ще не встигли досягти значних результатів. Лише декілька з них отримали незалежну оцінку. Серед них Омбудсман Норвегії. Але процес змін у будь-якому суспільстві складний і рідко є наслідком діяльності якогось окремого незалежного органу. Більше того, в період економічного спаду, що був притаманний більшості країн, які запровадили інститут омбудсмана у справах дітей, найбільша увага омбудсмана була спрямована на збереження існуючих досягнень в сфері захисту прав дитини, які важко переоцінити.

Але все-таки можна зробити певні якісні висновки про діяльність інституту омбудсмана, спрямовану на покращення умов життя дітей:

§ Зважаючи на рівень фінансування офісів уповноважений – зазвичай це невеликі структури – їх внесок у розвиток законодавства і політики є дійсно значимим.

§ У багатьох країнах, де запроваджений омбудсман у справах дітей, діти вперше отримали можливість самостійно подавати скарги. Серед низки проблем, з якими стикається омбудсман при розгляді індивідуальних скарг, можна виділити такі: погане ставлення в сім’ї; сексуальне насильство; проблеми в школі; відсутність вільного часу для ігор та розваг; дискримінація дітей; проблеми, що виникли в результаті розлучення батьків; відсутність або обмеженість доступу до засобів масової інформації; проблеми дітей, що живуть у закладах опіки або знаходяться в конфлікті з законом. При розгляді цих скарг омбудсмани мали змогу не лише вирішити проблеми дітей, але й зробити все можливе, щоб суспільство зрозуміло, яким важким може бути життя дітей, зрозуміти проблеми, з якими вони стикаються, що прагнуть та можуть змінити.

Неможливо оцінити роботу правозахисних інституцій без проведення незалежного аналізу. Проте в даному випадку йдеться швидше про важливість самого існування інституту уповноваженого або омбудсмана у справах дітей, завдяки чому суспільство отримує повідомлення щодо важливості дітей та їх ролі в суспільстві, в якому вони мають свої права.

Нездатність дітей впливати на розвиток політики та економіки, їх беззахисність перед експлуатацією, насильством та ігноруванням вимагають створення усіма країнами незалежних органів, вповноважених захищати дітей та представляти їх інтереси. За відсутності подібної структури високою є вірогідність того, що діти не матимуть можливості захищати свої інтереси. Розроблена відповідно до індивідуальних потреб кожної країни модель інституту омбудсмана повинна відображати її політику та соціальні реалії – неможливо створити єдину універсальну модель для всіх держав. Призначення уповноваженого або омбудсмана державою свідчить про розуміння урядом його міжнародного значення та готовність рахуватися з цим. Якщо принципи та стандарти Конвенції ООН про права дитини підтримуються країною, уряд повинен робити все можливе, щоб дитячі питання стали пріоритетними для політики. Саме тому, створення омбудсмана із законодавчо закріпленими повноваженнями, що має право інформувати парламент, отримувати консультації та проводити розслідування – це важливий крок у цьому процесі.