Право/5. Кримінальне право і кримінологія

В. Л. Іваненко, О. О. Сарнавська

Національний університет державної податкової служби України

Проблема визначення форм спільного вчинення злочинів

Дослідження форм спільного вчинення злочинів має актуальне значення не лише для розвитку науки кримінального права, але й для удосконалення правового визначення даного явища.

Чітке розмежування різновидів співучасті і визначення конкретних параметрів цього інституту значно полегшує практичне оперування правовими нормами, які регулюють групову злочинну діяльність [8].

Кримінальний кодекс України (надалі - КК України) закріплює чотири форми співучасті - умисної спільної участі декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину:

1. Вчинення злочину групою осіб без попередньої змови.

2. Вчинення злочину групою осіб за попередньою.

3. Вчинення злочину організованою групою.

4. Вчинення злочину злочинною організацією [1].

У науці кримінального права [2] залежно від ступеня узгодженості дій співучасників виділяють такі форми співучасті:

1) співучасть без попередньої змови;

2) співучасть за попередньою змовою.

Залежно від способу взаємодії співучасників між собою співучасть поділяють на:

1) співвиконавство;

2) співучасть у власному розумінні слова.

За характером участі окремих співучасників і вчиненні злочину співучасть поділяють на просту і складну.

Таким чином, КК України (ст.28) закріплює чотири злочинні угруповання: група осіб без попередньої змови, група осіб за попередньою змовою, організована група, злочинна організація [1]. Разом з тим, у ст. 255 КК України говориться про сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп. Такі сходки не визначаються у КК Україні як форма співучасті, але вони відомі у сфері наукових досліджень як об’єднання «злодіїв у законі» і, на думку С. Єфремова та інших дослідників [4], належать до найвищого рівня організованої злочинності.

Я. Мочкош [7] розрізняє просту, складну (кваліфіковану і особливо кваліфіковану) і вищу форми співучасті. До простої співучасті він відносить вчинення злочину групою осіб без попередньої змови, до складної кваліфікованої - вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, до складної особливо кваліфікованої - вчинення злочину організованою групою, а до вищої форми співучасті - діяльність злочинних організацій та злочинну політичну систему чи організацію.

С. Єфремов вважає, що організована злочинна діяльність є самостійною (поряд із співучастю у злочині) формою спільного вчинення злочину: її відмінність від співучасті вбачається насамперед в ознаках здійснення її своєрідним колективним суб’єктом – організованим злочинним угрупованням та функціонального розмежування між учасниками організованої злочинної діяльності [3].

Разом з тим варто зауважити, що злочинні угруповання, передбачені ст. 28 КК України не можуть визнаватися як суб’єкти злочину, адже суб'єктом злочину згідно ст. 18 КК України є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність [1]. Такі злочинні угруповання можуть бути лише суб’єктами злочинної діяльності, а суб’єктами злочину будуть виступати їх учасники. Таким чином, не можна погодитися з М. Коржанським [5], А. Мельниковим [6], які суб’єктом злочину визначають групу осіб. Злочинні угруповання є формою спільної участі їх членів у вчиненні злочинів і говорити про них як колективних суб’єктів можливо лише ведучи мову про їх злочинну діяльність.

Отже, проблема визначення форм спільного вчинення злочинів на сьогодні залишається невирішеною. Вироблені наукою кримінального права пропозиції щодо виділення організованої злочинної діяльності у самостійну форму спільного вчинення злочинів мають бути враховані на законодавчому рівні з метою належного впорядкування об’єктивно існуючих суспільних відносин та запобігання проявам організованої злочинності.

Література:

1. Кримінальний кодекс України: прийнятий на сьомій сесії Верховної Ради України 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України від 29.06.2001. - 2001. - №25. - С.131.

2. Александров Ю.В., Антипов В.І., Дудоров О.О. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. - Вид. 4-те, переробл. та допов. / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - К. Атіка, 2008. - 376 с.

3. Єфремов С. Організована злочинна діяльність як кримінально-правова проблема // Прокуратура. Людина. Держава. - 2005. - №12(54). - С. 75-81.

4. Єфремов С. Організованість у злочинності та рівні організованої злочинності // Право України. - 2003. - № 1. - С. 58-62.

5. Коржанський М. Група осіб як суб’єкт злочину // Право України. - 2005. - № 11. - С. 78-81.

6. Мельников А. Визначення групи осіб як суб’єкта злочину // Право України. - 2004. - № 2 - С. 86-89.

7. Мочкош Я. Форми співучасті у кримінальному праві України: проблемні питання // Право України. - 2006. - № 3. - С. 113 - 116.

8. Нікіфоров В.Ю. Проблеми кваліфікації співучасників в організованій групі та злочинній організації // Форум права. - 2008. - №1. - С. 328-333 - [Електронний ресурс] - Режим доступу:http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-1/08nvjtzo.pdf