Право/2.Административное и финансовое право

Нестеренко О. Б., Кондрат’єв В. О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Конституція України як базове джерело фінансового права

Проблема джерел фінансового права на сучасному етапі є важливим предметом наукових пошуків. Однак необхідно констатувати, що нинішній стан її наукового осмислення не охоплює всіх аспектів цієї проблематики, що обумовлює потребу для її подальшого опрацювання.

У контексті розвитку правової держави, що відбувається сьогодні в Україні та стрімкого розвитку нормативно-правових актів, що покликані врегульовувати фінансову діяльність держави та органів місцевого самоврядування, питання, що пов’язані з визначенням нормативно-правових актів як джерел фінансового права, виокремленням їх видів та місця в єдиній системі права, а також значення в механізмі правового регулювання фінансових відносин, набувають особливої актуальності.

Отже, метою цієї статі є узагальнення й критичний аналіз існуючих точок зору на зазначену проблему, а також формулювання висновків щодо місця й значення Конституції України в системі джерел фінансового права.

Загальні теоретичні положення щодо джерел права, і фінансового зокрема, викладені у працях Л.К. Воронової, Л.С., М.П. Кучерявенка, О.П. Орлюка, Ю.М. Тодика та ін., стали теоретичним підґрунтям для дослідження зазначеної проблеми . Поряд з тим наявний ступінь розмаїття позицій щодо окреслення видів джерел, а також з’ясування їх місця в єдиній системі, ролі та співвідношення свідчить про неабияку складність цього питання.

В теорії фінансового права виокремлюють нормативно-правові акти, що приймаються компетентними органами держави як його джерела і визначаються його офіційною формою вираження фінансово-правових норм. Л.К.Воронова, визначаючи джерела фінансового права як зовнішню форму вираження фінансово-правових норм, які видає держава, її органи та органи місцевого самоврядування або органи, що визнані державою і представляють фінансові інтереси суспільства чи окремих категорій громадян, вказує, що ними виступають саме закони та нормативно-правові акти Верховної Ради України, державних виконавчих органів та органів місцевого самоврядування, які вміщюють норми фінансового права [1, с. 48].

Ще однією з особливостей фінансового права є різноманітність та множинність його джерел. Наприклад, на проблему множинності джерел фінансового права звертає увагу М.П.Кучерявенко. Він вказує, що це свідчить про інтенсивний розвиток обсягу та сфери правового регулювання, розширення кола суспільних відносин, які належать до сфери правового впливу [2, с. 528]. Це обумовлено, з одного боку, різноманітністю й великою кількістю фінансових відносин, що виникають, змінюються й припиняються у сфері мобілізації, розподілу та використання коштів публічних фондів, а з другого, необхідністю своєчасного й оперативного юридичного опосередкування виникаючих суспільних зв’язків.

Нормативно-правові акти, що регулюють фінансові відносини, мають різну юридичну силу, й виокремлюються у дві групи: закони й підзаконні нормативні акти. При цьому до першої групи відноситься й Конституція України, закони й постанови Верховної Ради України та укази Президента України, що мають силу законів. До другої - постанови й декрети Кабінету Міністрів України, накази й інструкції інших органів державної влади; акти органів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.

Серед правових актів, що регулюють фінансові відносини у будь-якій державі, Конституція займає особливе місце. Як слушно зауважує Ю.М. Тодика, що Конституція є винятковим нормативно-правовим актом держави й суспільства, основним законом, основним джерелом національної правової системи, а тому вона займає особливе місце як у системі джерел фінансового права, так і всіх інших галузей права [5, с. 174]. Отже, саме Конституції України, яка є Основним Законом держави, підґрунтям її правової й політичної систем, належить особливе, визначальне місце в усіх сферах життєдіяльності країни.

Конституція України як основний нормативно-правовий акт у сфері фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування займає верховне місце в системі джерел фінансового права. Це обумовлюється її установчим характером та прямою дією її норм (ст. 8). Вона регулює найбільш значущі, фундаментальні суспільні відносини.

Застосування конституційних положень можливо без додаткової їх регламентації в інших законах. При цьому, як зазначають Ю.М. Тодика і В.Я. Тацій, положення статі Конституції про пряму дію конституційних норм не відкидає, а вимагає ґрунтовного забезпечення нормативного регулювання суспільних відносин поточним законодавством [7, с. 7]. Це характеризує її місце в ієрархії нормативно-правових актів, чинних в Україні, та означає, що вона має верховенство над усіма іншими законами, що всі норми й інститути поточного законодавства, і фінансового зокрема, не повинні суперечити її положенням.

Конституція України визначає принципи, які є основою змісту фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, відображають характер конституційного регулювання фінансових відносин та мають базове значення для фінансового права в цілому. Зокрема, це такі принципи: верховенство права (ст. 8), гласність (ст. 57), законність (ст. ст. 6 ,8 ,19, 113, 117, 118), пріоритет прав і свобод людини й громадянина (ст. 3), відповідальність держави за свою діяльність (ст. 3), принцип розподілу компетенції у фінансовій сфері між представницькими та виконавчими органами, що випливає з принципу розподілу влади (ст. 6); та ін. Ці принципи не можуть бути порушені при здійснені фінансової діяльності.

Також Конституція України встановлює компетенцію певних державних органів у галузі фінансової діяльності та закріплює права й обов’язки громадян у фінансовій сфері. Наприклад, до повноважень Верховної Ради України віднесено (ст. 85): затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України та прийняття рішення щодо звіту про його виконання; затвердження рішень про надання Україною позик й економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, непередбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; та ін. Кабінет Міністрів України згідно зі ст. 116 забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про виконання Державного бюджету.

До конституційного обов’язку кожного громадянина сплачувати податки й збори в порядку і розмірах, установлених законом, і щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік (ст.67).

Треба вказати, що не всі фінансово-правові норми відповідають Конституції України. Про це свідчать численні рішення Конституційного Суду України щодо визнання певних норм фінансового (податкового) права такими, що не відповідають чинній Конституції України. А отже, процес удосконалення фінансового законодавства триває дотепер.

Сучасний стан фінансового законодавства свідчить про те, що дотепер при підготовці та прийнятті фінансово-правових актів недостатньо враховуються положення Конституції, нерідко конституційні принципи і норми оцінюються і трактуються помилково, продовжується практика невиконання ряду конституційних норм. Як зазначає П.С. Пацурківський, сучасне позитивне фінансове право є недостатньо ефективним, оскільки в ньому відбувається підміна правовідносин владовідносинами, що суперечить Основному Закону і, відповідно, знижує нормативний потенціал Конституції у сфері регулювання фінансового права. Такий стан вимагає проведення “справжньої юридичної революції у фінансовому праві, пошуку і знаходження нового фінансового права”, яке б відповідало конституційним вимогам, зокрема принципу формальної рівності суб’єктів фінансових правовідносин [6].

Усвідомлення ролі Конституції у процесі регулювання фінансового права можливе тільки через процес “проникнення” її нормативного потенціалу в галузеве фінансове законодавство, його трансформації та підпорядкування фундаментальним конституційним вимогам. Мова йде про механізм приведення норм та інститутів фінансового права у відповідність із Конституцією, що представляє собою процес конституціоналізації фінансового права, що в кінцевому результаті, полягає в забезпеченні гармонійної взаємодії норм конституційного та фінансового права при безумовному пріоритеті перших над другими, а також вироблення конституційно-правової методології оптимізації фінансової системи держави.

Існує два аспекти, що конституційно характеризують фінансове право. З одного боку, відсутність чітких рамок у сфері регулювання фінансового права, а з іншого, необхідність з особливою увагою досліджувати і застосовувати кожне конституційне положення, враховуючи всі конституційні принципи, що можуть стосуватися регулювання відносин з приводу фінансового права.

Конституційному Суду України як органу конституційної юрисдикції властиві специфічні повноваження по трансформації загальних конституційних положень, а по суті, перенесення загальнолюдських конституційних цінностей на рівень фінансового права. Розгляд рішень Конституційного Суду України, як засобу конституціоналізації фінансового права, дає змогу розкрити їх складну, подвійну правову природу. Так, з одного боку, ці рішення являються джерелом конституційного права, оскільки відбувається з’ясування та правильного трактування змісту Конституції і на цій основі визнання конституційним або неконституційним правового акта з фінансових питань. З іншого боку, вони є одночасно джерелом фінансового права, оскільки об’єктом дослідження виступають саме фінансово-правові акти, їх зміст та відповідність Конституції.

Отже, рішення органу конституційного контролю виступають засобом взаємопроникнення конституційних норм і норм галузі фінансового права, створюють їх нормативну єдність, забезпечують перехрещення конституційних і фінансових правовідносин. Саме в цьому аспекті Конституційний Суд України трансформував загальні конституційні норми, які прямо не регулюють фінансові правовідносини, і застосував їх у фінансовій сфері.

Таким чином, Конституція України не тільки формулює відправні витоки щодо змісту джерел фінансового права, а й займає провідне місце в системі його джерел та відіграє основоположну роль в урегулювання відносин, що виникають у сфері фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування.

Література:

1. Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. – К.: Прецедент, 2008. – С. 448;

2. Кучерявенко Н.П. Курс налогового права: В 6-ти т. – Т 2: Введение в теорию налогового права. – Х.: Легас, 2007. – С. 600 ;

3. Орлюк О.П. Фінансове право: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – С. 32-33;

4. Конституція України – Основний закон держави і суспільства: Навч. посібник. – Х., 2007. – С. 190 ;

5. Тодика Ю.М. Тлумачення Конституції і законів України: теорія та практика: Монографія. – Х.: Факт, 2003. – С. 328.

6. Окрема думка судді // Офіційний вісник України. – 2003. – № 16. – С. 710.

7. Тацій В.Я., Тодика Ю.М. Проблеми становлення сучасного конституціоналізму в Україні // Право України. – 2003. – № 6. – С. 7.