Право/ 9. Гражданское право

Шищак-Качак О.О.

студентка V курсу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника,

Україна

Науковий керівник к.ю.н., доц. Олійник О.С.

Проблемні питання застосування чинного механізму здійснення та захисту майнових прав неповнолітніх

Діти як майбутнє будь-якої країни потребують особливого захисту і особливих механізмів забезпечення його здійснення. На сьогодні законодавство України про права дитини не має узгодженого, систематизованого характеру. Певні правові норми розкидано по piзних правових актах, що не дає можливості гарантувати додержання та реалізацію встановлених прав дітей.

На жаль, значна частина норм законодавства України, не відповідають Конвенції ООН про права дитини від від 20 листопада 1989 року, іншим міжнародним актам у цій сфері, не реалізуються і потребують доопрацювання. На сьогодні назріла проблема у забезпеченні постійного контролю за додержанням майнових та житлових прав дітей та деякі інші.

Ми вважаємо, що на сьогоднішній день доцільним є створення спеціального нормативно-правового акту про дитинство у формі закону, який би об’єднав численні норми в одне ціле.

Неповнолітні особи, як i вci інші громадяни нашої держави, відповідно до ч.1 ст.2 ЦК України є учасниками цивільних відносин, тобто вони наділені цивільною правосуб’єктністю. Цивільна правосуб’єктність як передумова участі неповнолітніх осіб у цивільних правовідносинах та цивільному обороті (активна правосуб’єкність) включає в себе здатність мати цивільні права та обов’язки (правоздатність) (ч. 1 ст. 25 ЦК України), а також здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав i самостійно їx здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їx виконувати та нести відповідальність у paзі їхнього невиконання (дієздатність) (абз. 2 ч. 1 ст. 30 ЦК України).

Але для активної участі в цивільному обороті поряд з правоздатністю потрібне приєднання до останньої дієздатності самого суб'єкта чи іншої особи — обов'язкового представника (батьків, усиновлювачів чи опікунів)[7, с.135-136].

Для того, щоб зрозуміти, яким чином неповнолітні особи можуть брати активну участь у цивільно-майнових відносинах необхідно насамперед проаналізувати сторони змісту правоздатності і розкрити суть дієздатності.

Цивільна правоздатність виникає з моменту народження громадянина. Зміст її полягає в здатності мати майно в особистій власності, мати право користуватися житловими приміщеннями та іншим майном, право на спадкування i заповіт майна, вибір роду занять i місця проживания та iнші права. Отже, весь обсяг прав, що становить зміст цивільної правоздатності, повністю стосується неповнолітніх. Проте здійснювати ці права власними силами неповнолітній або зовсім не можуть, або можуть після досягнення певного віку, або можуть, але з певними обмеженнями, під контролем батьків або опікунів (піклувальників) [6, с.124].

Одними з найважливіших прав неповнолітніх є, звичайно, майнові права.

В загальному обсяг майнових прав неповнолітніх залежить від трьох основних моментів:

· їх віку;

· роду занять ( наявності самостійного заробітку чи іншого доходу );

· перебування у шлюбі та наявності дітей.

Неповнолітні як учасники цивільних відносин наділені певними майновими правами від народження, зокрема, це право:

1. Мати майно у приватній власності;

2. Мати право користуватися житловим приміщенням та іншим майном;

3. Мати спадкові права

4. Мати суб’єктивне право на об’єкти інтелектуальної власності

5. Вчиняти різного роду правочини, які не виходять за межі дрібних побутових (бути учасником договірних відносин;

6. Мати інші майнові права та обов’язки та інші[7, с.138-139].

Правове становище особи характеризується не тільки можливістю мати певний обсяг прав i обов'язків, але й можливістю здійснювати ці права i відповідати за виконання обов'язків у конкретних правовідносинах. Щодо цього правове становище неповнолітніх визначається певними особливостями, бо деякі права i обов'язки вони не можуть здійснювати самостійно.

Неповнолітні особи вчиняють правочини, передбачені ч.1 ст.32 ЦК України, самостійно. Але на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Ми вважаємо, що є підстави віднести згоду батьків не до правочинів, а до юридичних вчинків, які характеризуються як правомірні дії суб’єктів цивільних відносин, метою яких є виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов’язків, що виникають на підставі вимог закону [2, с.225].

На сьогоднішній день вчинення правочинів з майном являє собою сферу цивільного обороту, яка стрімко розвивається. Для правочинів, які батьки вчиняють з приводу належного неповнолітній особі майна, важливе значення має безпосередній об’єкт цих правочинів. У зв’язку з цим особлива увага повинна бути приділена правочинам, об’єктами яких є квартири і житлові будинки, які належать неповнолітнім особам. Це пояснюється як високою цінністю такого роду речей, так і їх специфічними споживчими якостями – здатністю задовольняти житлові потреби неповнолітньої особи. Тобто правочини, спрямовані на відчуження квартир і житлових будинків, які перебувають у власності малолітніх чи неповнолітніх осіб, потребують підвищеної уваги з боку органу опіки та піклування [3, c.275].

Упродовж свого життя особа набуває низку майнових і немайнових прав, цінність яких полягає в їх здійсненні. А здійснення суб’єктивних цивільних прав – це процес реалізації уповноваженою особою всіх повноважень, що належать до змісту конкретного суб’єктивного права, для досягнення певного результату [4, c.87].

На сьогодні існує недосконалість правового поля нашої держави, яке іноді сприяє виникненню порушень прав дитини на майно та житло всупереч проголошеним Конституцією гарантіям.

Так, у нашому законодавстві не прописане право дітей на житло у випадках накладення арешту, стягнення на нерухоме майно та при його конфіскації. Звернення стягнення на майно і визначення частини в спільній власності майна відбувається за рішенням суду на підставі подання державного виконавця або співвласників майна. І якщо у приватизаційному свідоцтві на житло, у договорі купівлі-продажу житла, чи іншому документі, який свідчить про право власності, відсутні дані про дитину як співвласника, то під час конфіскації чи звернення стягнення, її інтереси захистити просто неможливо. Визнати право власності на житло, яким дитина мала право користування на рівні з дорослими членами родини, не вдасться, бо для винесення позитивного рішення судом просто недостатньо правової мотивації.

Захистити права дітей у подібних, описаному вище випадках, можуть лише самі батьки чи особи, які їх замінюють, перш за все враховуючи їх інтереси під час здійснення своїх комерційних планів та ретельно аналізуючи ризики, які наступають під час оформлення кредитів під заставу житла.

Ми вважаємо, що найкращим способом захисту прав дітей на житло – це внесення дитини, як співвласника у документ, який підтверджує право власності на житло.

За загальним правилом неповнолітні особи несуть майнову відповідальність за недотримання умов договору самостійно, в межах наявного в них майна.

При умові надання згоди батьками (піклувальниками), органом опіки та піклування на укладення вчинення відповідного правочину вони повинні нести додаткову(субсидіарну) відповідальність за наявності певних, чітко передбачених умов.

Майнові інтереси дитини є предметом особливого захисту і у спадкових правовідносинах. Статтею 1222 Цивільного кодексу України визначене коло осіб, які можуть бути спадкоємцями. Заповіт є одним із способів розпорядження майновими благами, які належать особі. Особа, яка розпоряджається майновими правами та обов’язками шляхом складення заповіту, повинна бути повністю дієздатною (ч.1 ст.1234 ЦК України). В юридичній літературі висловлюється думка про те, щоб право на складення заповіту поряд із повністю дієздатними особами було надано і особам з неповною цивільною дієздатністю, адже право заповідати є складовою поняття “розпорядження”, а тому стосовно конкретно визначеного майна неповнолітні повинні мати заповідальну дієздатність [1, c.43].

Ми погоджуємося з такою думкою, але вважаємо, що попередньо повинен бути даний дозвіл батьків (усиновлювачів), піклувальника неповнолітньої особи та органу опіки та піклування, оскільки , неповнолітня особа не може заповідати належні їй на праві власності будинок або квартиру, адже цей право чин може виходити за межі дрібного побутового.

Виходячи із цього аналізу, ми пропонуємо доповнити ч.1 ст.1234 ЦК України пунктом другим і викласти його в такій редакції: “Право на заповіт має неповнолітня фізична особа з неповною цивільною дієздатністю стосовно належного їй на праві власності майна при наявності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування ”.

Отже, комплекс належних неповнолітнім прав надмірно охороняється за допомогою правових норм, при тому що механізм щодо реалізації та захисту цих прав є недосконалим.

Розвиток суспільних відносин вимагає більш активного втручання неповнолітніх у життя суспільства та їх участі у цих відносинах.

Література:

1. Андросюк І. До питання про кредитну дієздатність неповнолітніх // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №7. – С.41-43.

2. Бабаскін А.Ю. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин // Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах. Т.1: Загальна частина. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – К.: Ін Юре, 2003. – 520 с.

3. Жилинкова И.В. Правовой режим имущества членов семьи. – Х.: Ксилон, 2000. – 396 с.

4. Зелінський А.М. Здійснення і захист цивільних прав // Цивільне право України: Навч. посіб. / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін.; За ред. Р.О. Стефанчука.– К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 448с.

5. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Офіційний вісник України. – 2003. – №11. – Ст.461.

6. Чорна Ж.Л. Особливості правового статусу неповнолітніх в майнових відносинах // Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених: збірник наукових праць за матеріалами Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів. 29-30 квітня. Спецвипуск 1. – Хмельницький, 2002. – С. 123-124.

7. Чорна Ж.Л. Особливості правоздатності малолітніх і неповнолітніх осіб як учасників майнових відносин// Університетські наукові записки, 2007, № 4(24) с.135-139