Право/10. Господарське право

Решетнік Т. В.

Національний університет державної податкової служби України, Україна

Проблеми процесуальних форм вирішення господарських спорів за відсутності відповідача у судовому процесі

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів [1]. На господарський суд покладено вирішення спорів у сфері господарської діяльності, що виникають між юридичними особами, фізичними особами-підприємцями, державними та іншими органами, зокрема, при укладанні, змінні, розірванні й виконанні господарських договорів та на інших підставах, а також у спорах про визнання недійсними актів [2].

Враховуючи напрацьовані за час застосування чинного Господарського процесуального кодексу України уявлення про найбільш оптимальні процесуальні форми вирішення господарських спорів, на сьогодні актуальним і водночас доволі проблемним є питання застосування положень чинного ГПК України при вирішення спорів за відсутності відповідача у судовому процесі і повернення до суду з позначкою пошти «адресат вибув», або «за даною адресою не знаходиться» всіх процесуальних документів у справі, направлених на його адресу в порядку статей 64, 77 ГПК України.

Висвітлюючи дану проблему, необхідно проаналізувати деякі процесуальні аспекти участі сторін при розгляді справи у суді та окремі норми матеріального права.

Відповідно до положень статей 4-2,4-3 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності [2].

Відповідно до роз’яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомленні про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з’явилися у засідання. У даному роз’ясненні Вищий господарський суд України акцентував увагу на тих обставинах, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві [3].

З огляду на викладене вище, при поверненні до суду з позначкою пошти «адресат вибув» або «за даною адресою не знаходиться» всіх процесуальних документів, направлених в порядку статей 64, 77 ГПК України на адресу відповідача, господарський суд процесуально позбавлений можливості здійснювати розгляд справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до положень ст. 75 ГПК, оскільки ухвали про порушення та відкладення справи повернуті до суду, у зв’язку з відсутністю відповідача за вказаною в позовній заяві адресою і він автоматично позбавлений можливості надати суду свої доводи і заперечення по суті заявленого до нього позову. За таких обставин суд змушений зобов’язати позивача надати уточненні відомості про адресу відповідача та докази направлення відповідачеві за уточненою адресою копії позовної заяви, оскільки відповідно до ст.22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами [2].

Як свідчить судова практика, у переважній більшості випадків, позивач не може уточнити місцезнаходження відповідача і надає суду попередню адресу відповідача та довідку Державного реєстратора зі змісту якої вбачається, що відповідач зареєстрований за адресою, вказаною позивачем при поданні позову до суду, за якою суд направляв йому процесуальні документи у справі, але всі вони були повернуті поштою до суду з відмітками «за даною адресою не знаходиться» або «адресат вибув». З цього моменту починається пошук розв’язання на перший погляд «простої» процесуальної ситуації щодо вирішення долі поданого позивачем позову.

З одного боку, суд, як орган судової влади, повинен забезпечити позивачу реалізацію захисту порушеного права у суді, але за відсутності відповідача, який не повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання, суд не має права розглядати справу по суті, бо такі дії призведуть до порушення конституційного принципу змагальності сторін.

Питання встановлення місцезнаходження відповідача, з точи зору особливостей господарського процесу, в даній ситуації є значно проблемним за багатьма чинниками:

- по-перше, господарський суд відповідно до ст. 69 ГПК України повинен вирішити господарський спір у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви [2];

- по-друге, чинний ГПК України не надає права господарському суду зупинити провадження у справі і оголосити відповідача у розшук, або направити повідомлення податковому органу;

- чинний ГПК України не надає права господарському суду доручити розшук відповідача іншим органам.

Отже, при з’ясуванні місцезнаходження відповідача суд, з одного боку, обмежений процесуальними строками розгляду справи, а з іншого – він позбавлений права зупинити провадження у справі до встановлення місцезнаходження відповідача. Тому, як правило, обов’язок з’ясування місцезнаходження відповідача в таких випадках покладається саме на позивача – ініціатора позову.

За наявності в матеріалах справи документів, які свідчать про те, що відповідач належним чином не повідомлений про дату, час та місце його проведення, суд змушений вишукувати процесуальні форми вирішення господарських спорів за відсутності відповідача у судовому процесі, що є доволі проблемним в умовах чинного господарського процесуального законодавства, оскільки проблема вирішення спорів за відсутності відповідача обумовлена як об’єктивними труднощами, так і неоднозначністю існуючої судової практики.

Якщо позивач на вимогу суду не надав витребуваних документів, то суд має всі правові підстави залишити позов без розгляду на підставі п.5 ст.81 ГПК України [2], але вирішення ситуації ускладнюється у випадку, коли позивач виконав всі вимоги суду, а відповідач так і залишився належно не повідомленим про час судового засідання. Хто і яким чином в цьому випадку повинен з’ясовувати реальне місцезнаходження відповідача? Як повинен в такій ситуації діяти суддя – ухвалювати рішення, не вислухавши іншу сторону чи знайти підстави залишення позову без розгляду?

Тому, на нашу думку, було б цілком доцільно для розв’язання цієї процесуальної прогалини запропонувати законодавцю чітко врегулювати дане питання на процесуальному рівні шляхом прийняття відповідних процесуальних норм, які б регламентували дії судді при вирішенні спорів за відсутності відповідача, реальне місцезнаходження якого в ході судового розгляду виявилося невстановленим.

Література:

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України – 1996. – № 30. – Ст. 141. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-IV від 08.12.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст.44.

2. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №6. – ст. 56.

3. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України : роз’яснення Вищого господарського суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289.