Савенко В.С., Пілігрім А.Н.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

БАНКРУТСТВО ЯК СПОСІБ ПРИХОВУВАННЯ ПРОТИПРАВНИХ ДІЯНЬ

З процедурою банкрутства традиційно пов'язана велика кількість правопорушень. Обрана тема є надзвичайно актуальною, адже із запровадженням в Україні ринкових відносин виникли злочинні схеми захоплення шляхом банкрутства державних і акціонерних підприємств, незаконної передачі їхнього майна у власність чи розпорядження суб'єктам господарської діяльності, що підконтрольні організаторам протиправної діяльності. Пізніше ця практика поширилася на підприємства інших форм власності. Відомі випадки використання банкрутства для ухилення від належних до сплати сум податків та зборів, фінансових санкцій; для неповернення позичок та кредитів.

Питання використання банкрутства у протиправних діях вивчалася такими спеціалістами: П. Гегою, Р.Афанасьєвим, О.Бірюковим, В.Джунем, В.Малигою, В.Радзивилюком, М.Тітовим. При цьому проблемі протидії ліквідації шляхом банкрутства підприємств, які використовувалися з метою приховування правопорушень у сфері оподаткування, не приділялося достатньої уваги.

Використання банкрутства з метою ускладнення виявлення доказів злочинної діяльності набуло загрозливих для бюджету країни масштабів. Так, лише за перше півріччя 2009 року 1028 підприємств України з обсягом реалізації понад 5 млн. грн. за останні півроку застосовували процедуру банкрутства, встановлену статтями 51, 52 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992.

Виникає така ситуація, коли органи податкової служби не мають доступу до документів, що свідчать про протиправну діяльність. Відповідно, під час процедури банкрутства податкова інспекція не звертається до суду з грошовими вимогами до боржника у зв'язку з тим, що на даний момент вони не визначені.

Згідно з п.15 ст.11 названого вище Закону після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника. При цьому не взято до уваги, що вимоги органу державної податкової служби можуть бути визначені в повному обсязі тільки за результатами проведення перевірки платника податків.

Можливість проведення перевірки боржника податковим органом у названому Законі не передбачена, хоча згідно з п. 8.2 наказу Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 р. №80 «Про затвердження порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів)», органи Державної податкової служби у зв'язку з проведенням реорганізації чи ліквідації юридичної особи повинні приймати рішення про проведення позапланової виїзної перевірки платника податків, який перебуває на обліку в такому органі, у разі одержання судових рішень або відомостей з Єдиного державного реєстру, іншої інформації щодо прийняття судом рішень про порушення провадження у справі про банкрутство чи визнання банкрутом платника податків. Відповідна перевірка повинна розпочатися протягом місяця після одержання того документа, що надійшов до органу державної податкової служби першим.

Частиною 6 ст. 111 Закону від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що проведення реорганізації (ліквідації) підприємства є підставою для позапланової виїзної перевірки.

З метою недопущення прийняття рішення судом про ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності, задіяного у протиправній діяльності, доцільно доповнити Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» статтею, що передбачає підстави зупинення провадження у справі про банкрутство, тобто у разі звернення до суду органу державної податкової служби із заявою про виявлення ознак правопорушень з боку боржника, суд виносить ухвалу про зупинення провадження у справі про банкрутство до закінчення перевірки. Іншою суттєвою прогалиною Закону є відсутність обов'язку розпорядника майна боржника, керуючого санацією та ліквідатора надавати на вимогу органів державної податкової служби документи для проведення перевірки.

Вдосконалення також потребує Кримінальний кодекс України у частині встановлення відповідальності за незаконні дії, пов'язані з банкрутством. Суб'єктом злочину Закон визнає: 1) громадянина – засновника або власника суб'єкта господарської діяльності; 2) службову особу суб'єкта господарської діяльності; 3) громадянина – господарської діяльності. Подане вище є неповним переліком суб'єктів фіктивного банкрутства. Відкритим залишається питання банкрутства підприємства за заявою ліквідатора або іншої уповноваженої особи на підставі доручення, виданого керівником суб'єкта підприємницької діяльності, що ліквідується.

У даній роботі окреслено лише основні проблеми протидії фіктивному банкрутству як способу ліквідації підприємства та приховування доказів протиправних діянь, пов'язаних зі здійсненням фінансово-господарської діяльності. Проте залишається багато інших важливих аспектів даної проблеми, які потребують вирішення на загальнодержавному рівні.

Використана література:

1. Семир'янов Д. Банкрутство як спосіб ліквідації підприємства та приховування доказів протиправних діянь: адміністративно-правовий аспект. Право України, №5, 2009р.

2. Гега П.Т. Деякі особливості банкрутства в Україні та недоліки правового регулювання // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2004. - №10 – http:/mndc.naiau.kiev.ua/Gurnal/gurn_main.htm.

3. Гега П.Т. Порівняльний аналіз інституту банкрутства (окремі країни світу та Україна) // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2004. – №9. – С.128-138.

4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 3.тє вид., перероб. Та доп./За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К., 2004. – С.542.