Стефурак О.Д.,

Науковий керівник – Томаш Л.В.,

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

Теоретико-правові проблеми взаємодії держави та платників податків

Сучасна теорія податкового права багата різноманітними концепціями, доктринами та іншими конструкціями. Внаслідок неоднакових методологічних підходів і переслідуваних цілей їхні постулати, положення, узагальнення, оцінки і висновки не тільки істотно відрізняються між собою, але нерідко є і протилежними, взаємовиключними.

Водночас спільними для всіх цих теоретичних надбудов, на нашу думку, залишаються ідеалізація, гіперболізація і навіть абсолютизація, всупереч об’єктивній реальності, окремих якостей, сторін суб’єктів податку і податкового правовідношення, їхніх інтересів. Саме тому всі відомі науці фінансового права теорії податку і податкового права в ході перевірки їх практикою виявились неспроможними адекватно пояснити істину природу оподаткування, зробити його однаково сприйнятними платниками податків та державою. Насамперед йдеться про невідповідність новим суспільним ідеалам та вимогам найпоширеніших у новий та новітній час етатистської і так званої людиноцентристської доктрин податкового права.

Науковий аналіз цих доктрин виявляє, що за зовнішньою їхньою протилежністю приховується ряд загальних субстанціональних рис. Насамперед, це повний відрив і протиставлення в обох випадках приватного і публічного начал в оподаткуванні – у першому випадку домінуючим і системо утворюючим проголошується публічне начало, у другому, навпаки, приватне начало. По-друге, в обох доктринах міститься методологічно помилкове. Теоретично неспроможне і практично шкідливе відторгнення публічного інтересу від індивіда, винесення цього інтересу за межі індивідуального інтересу і протиставлення його останньому. По-третє, і етатистська, і людино центристська доктрини оподаткування однаково, тільки з протилежних висхідних позицій, визначають державу як джерело публічного інтересу, приписуючи їй тим самим не іманентні якості.

Демократичні ринкові трансформації суспільств висунули нові вимоги до правового регулювання оподаткування, уточнивши насамперед його цілі й інструменти, суб’єктний склад і зміст. Громадянське суспільство все більшою мірою перетворюється з об’єкта в суб’єкт податкової політики, а державі повертається, але вже на іншому етапі її історичного розвитку, роль інструмента суспільства в податковій політиці. Індивід з його приватними і публічними потребами природно опиняється в центрі податкових правовідносин [3].

Успішно розв’язати основоположні проблеми теорії і практики оподаткування, природно зістикувати, здавалось несумісні у принципі приватні й публічні інтереси платника податку можна саме з позицій потребового підходу. У вітчизняній юриспруденції це методологічний прийом вперше був застосований і описаний у середині 80-х років CC ст. П.М. Рабиновичем. Він був інтерпретований ним як виявлення об’єктивних, історично зумовлених, визначених потреб суб’єктів суспільних відносин і встановлення ролі, функції тих чи інших предметів, явищ у задоволення таких потреб [2].

Стосовно оподаткування потребовий підхід дозволяє розділити потреби індивіда – платника податків – на приватні і публічні: перші для кожного платника податків відрізняються строго індивідуальним (груповим) характером, а публічні потреби мають загальний характер, вони об’єктивно властиві і вкрай необхідні надзвичайно широкому колу індивідів, усвідомлені і загальноприйняті цими індивідами. При цьому не тільки не продуктивно, здебільшого просто неможливо створити кожному індивіду для себе за рахунок тільки своїх можливостей належний рівень послуг, що становлять загальний інтерес, якісно задовольнити свої публічні потреби. Як переконує величезний історичний досвід, це можливо лише шляхом об’єднання зусиль усіх індивідів співтовариства на умовах формальної та фактичної рівності їх перед оподаткуванням [1].

Це дозволяє нам запропонувати як варіант виходу із глухого кута в теорії податкового права, що особливо яскраво проявився на рубежі CC та CCI ст., егалітарну інструментально-потребову концепцію податкового права. Вона принципово відрізняється від етатистської та людиноцентристської доктрин оподаткування насамперед тим, що не протиставляє платника податків і відповідний публічний як одержувача податкових надходжень, та виходить з діалектичної єдності приватних і публічних інтересів платників податків. Публічний суб’єкт, в тому числі і держава, з позиції цієї концепції не мають у податковому праві власних інтересів, а виступають інструментом задоволення публічних потреб окремих індивідів, їхніх співтовариств і соціуму в цілому. Саме вони є носіями як публічного, так і приватного інтересів [4].

Якщо з позиції етатистської чи людиноцентристської доктрин сенс податкового права полягає у спробах електичного об’єднання, а фактично протиставлення несумісних між собою начал – інтересів публічного суб’єкта та навпаки, тобто, у них присутній антагонізм, то з позиції егалітарної його концепції сутність податкового права полягає у нормуванні та поєднання двох невід’ємних сторін, атрибутів єдиного начала – природних потреб індивіда, їх індивідуальної для кожного та спільної для всіх, тобто загальної частини [1].

Очевидно, що будь-яке надмірне, неприродне, штучне домінування однієї групи потреб індивіда над іншою групою його потреб чи за їх рахунок призводить до деформації, а нерідко – і загибелі цього індивіда як суспільної істоти. Також методологічно хибним, неспроможним, теоретично та суспільно небезпечним було б намагання механічно зрівняти приватні та публічні потреби індивіда за допомогою податкового права, оскільки індивід – це явище історичне і на різних етапах еволюції у ньому природно домінують то одні, то інші групи потреб. Головним завданням егалітарної теорії податкового права, на нашу думку, повинне стати з’ясування реального співвідношення цих двох гру потреб індивідів у соціально неоднорідному суспільстві, схоплення їх динаміки та тенденцій розвитку. Вироблення на цій основі адекватних позитивних начал, принципів та норм податкового права як інструмента відповідної соціальної спільноти для балансування її приватної та публічної сторін прогресу.

Висновок. Застосування такого підходу, на нашу думку, най адекватніше відповідає дійсній природі податку. Воно робить можливим зняття явних та прихованих антагонізмів, якими багаті сучасна теорія та практика податкового права. Егалітарна інструментально-потребова концепція податкового права дозволяє повернути його обличчям у найбільш потребуваному сучасністю антропологічному напрямі правознавства та примножити тим самим для податкової теорії і практики, платників податків і публічних інституцій нові історичні перспективи.

Література:

1. Боднарук Ю. Структура і взаємодія елементів податкового процесу // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. – Вип. 35. – Одеса: Юрид. л-ра, 2007. – С. 116-120.

2. Гаврилюк Р. Платник податку і держава: теоретико-правові проблеми сумісності // Перспективи розвитку фінансового права України. Збірник статей та доповідей науково-практичної конференції. Тернопіль: - Технопрінт. – 2008. – 560 с.

3. Рабинович П. Социалистическое право как ценность. – Л.: Изд-во при Львовс. Гос. Ун-те Издательського обьединение «Вища школа», 1986. – С.10.

4. Фесюнін В. Організаційно-правові засади взаємодії органів Державної податкової служби з населенням : Харківський національний ун-т внутрішніх справ. – Харків.: 2007. - 187 с.