Рибачук М.В.

Ад’юнкт кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права

Київського національного університету внутрішніх справ

РЕЛІГІЙНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЕКСТРЕМІЗМ ЯК

ІДЕОЛОГІЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ПРОЯВІВ ТЕРОРИЗМУ

Кінець ХХ - початок ХХІ століть стали свідками істотного підвищення агресивності людини, серйозних спалахів різних видів екстремізму, що нерідко замикається з тероризмом. Багато екстремістських проявів мають релігійне фарбування.

Екстремізм, як відомо, у самому загальному виді характеризується як прихильність крайнім поглядам і діям, що радикально заперечують існуючі в суспільстві норми й правила. Екстремізм, що проявляється в політичній сфері суспільства, називається політичним екстремізмом, екстремізм же, що проявляється в релігійній сфері, одержав назву релігійного екстремізму. В останні десятиліття усе більше широкий розмах здобувають такі екстремістські явища, які мають зв'язок з релігійними постулатами, але відбуваються в політичній сфері соціуму й не можуть бути охоплені поняттям "релігійний екстремізм".

Релігійно-політичний екстремізм - це релігійно мотивована або релігійно закамуфльована діяльність, спрямована на насильницьку зміну державного ладу або насильницьке захоплення влади, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, на створення незаконних збройних формувань, порушення релігійної або національної ворожнечі та ненависті. Релігійно-політичний екстремізм тісно пов'язаний з масовими порушеннями прав людини. Він несе погрозу національній безпеці різних держав, сприяє загостренню міжнаціональних відносин.

Так само як і этнонаціоналістичний екстремізм, релігійно-політичний екстремізм є різновидом політичного екстремізму. Своїми характерними ознаками він відрізняється від інших видів екстремізму наступним.

1. Релігійно-політичний екстремізм - це діяльність, спрямована на насильницьку зміну державного ладу або насильницьке захоплення влади, порушення суверенітету й територіальної цілісності держави. Переслідування політичних цілей дозволяє відрізнити релігійно-політичний екстремізм від релігійного екстремізму, що головним чином проявляється в сфері релігії і не ставить перед собою таких цілей. За названою ознакою він відрізняється також від економічного, екологічного й духовного екстремізму.

2. Релігійно-політичний екстремізм являє собою такий вид протизаконної політичної діяльності, яка мотивується або закамуфльована релігійними постулатами і гаслами. За цією ознакою він відрізняється від этнонаціоналістичного, екологічного та інших видів екстремізму, у яких існує інша мотивація.

3. Домінування силових методів боротьби з метою досягнення своїх цілей - характерна риса релігійно-політичного екстремізму. За цією ознакою релігійно-політичний екстремізм можна відрізнити від релігійного, економічного, духовного та екологічного екстремізму.

Релігійно-політичний екстремізм відкидає можливість ведення переговорів, пошуку шляхів компромісу, а тим більше шляхів консенсусного рішення соціально-політичних проблем. Прихильники релігійно-політичного екстремізму відрізняються крайньою нетерпимістю стосовно усіх, хто не розділяє їхні політичні погляди, включаючи одновірців. Для них не існує ніяких "правил політичної гри", не існую меж дозволеного і недозволеного. Конфронтація з державними інститутами - їхній стиль поведінки. Принципи "золотої середини" і вимоги "не вчиняй іншим так, як ти не хотів би, щоб вони вчиняли тобі", що є основними для світових релігій, відкидаються ними. У їхньому арсеналі головними є насильство, крайня жорстокість і агресивність, що сполучаються з демагогією. А тому для досягнення своєї мети вони дуже часто використовують терористичні методи боротьби.

Авантюристи, що використовують релігійні ідеї і гасла в боротьбі за досягнення своїх протизаконних політичних цілей, добре розуміють можливості релігійних навчань і символів, як важливого фактору залучення людей, мобілізації їх на безкомпромісну боротьбу. Одночасно вони розраховують, що "пов'язані" релігійними клятвами люди "спалюють за собою мости", їм важко "вийти із гри". Розрахунок робиться на те, що навіть лишившись ілюзій і усвідомлюючи несправедливість своїх дій, учасникам екстремістського формування дуже важко покинути його ряди. Вони страшаться, що їхня відмова від конфронтації із владою та перехід до нормального мирного життя можуть бути сприйняті як зрадництво релігії свого народу, як виступ проти віри і проти Бога.

Релігійно-політичний екстремізм, як відзначалося, може бути спрямований на демонтаж сформованих суспільних структур, на зміну існуючого державного ладу, на реорганізацію національно-територіального устрою й т.д. із застосуванням протизаконних шляхів і методів.

Найчастіше він проявляється:

- у вигляді діяльності, яка має метою підрив демократичного суспільно-політичного ладу і державотворення;

- у вигляді боротьби за ствердження влади представників однієї конфесії (релігії) на території всієї країни або її частини;

- у вигляді релігійно політичної діяльності, що обґрунтовується, здійснюваної із-за кордону, що має метою порушення територіальної цілісності держави або повалення конституційного ладу;

- у вигляді сепаратизму, мотивованого або закамуфльованого релігійними міркуваннями;

- у вигляді прагнення нав'язати як державної ідеології певного релігійного навчання.

Суб'єктами релігійно-політичного екстремізму можуть виступати як окремі особи й групи, так і громадські організації і навіть (на певних етапах) цілі держави і їхні союзи.

Релігійно-політичний екстремізм можна віднести до однієї з форм нелегітимної політичної боротьби, тобто які не відповідають нормам законності й етичним нормам, що підтримуються більшістю населення. Використання насильницьких способів боротьби й виняткова жорстокість, що проявляється прихильниками релігійно-політичного екстремізму, як правило, позбавляють його підтримки широкими масами, у тому числі й стосовних до того віросповідання, послідовниками якого повідомляють себе лідери екстремістської групи. Так відбувається з " братами-мусульманами" на Близькому Сході, з "Талібаном" у Афганістані, з "Ісламським рухом Узбекистану" у Середній Азії.

Для релігійно-політичного екстремізму характерне прагнення до швидкого вирішення складних проблем незалежно від "ціни", що доводиться платити за це. Звідси їх опора на силові методи боротьби, а діалог, домовленість, консенсус, взаєморозуміння ними відкидаються.

Крайнім проявом релігійно-політичного екстремізму є тероризм, що представляє собою діяльність, спрямовану на досягнення політичних цілей за допомогою особливо жорстоких, із застосуванням залякування форм і методів політичного насильства. Цей метод широко застосовувався в історії політичної боротьби, що проходила під релігійними прапорами, здобуваючи часом характер геноциду (хрестові походи, варфаломіївська ніч і ін.). В останні десятиліття релігійно-політичний екстремізм все частіше звертається до терору як засобу досягнення своєї мети. Численні факти такого роду ми спостерігаємо в Чечні, Узбекистані, Югославії, Ольстері, на Близькому Сході і в інших регіонах Земної кулі.

Прагнучи викликати або підсилити в масах невдоволення існуючим ладом і роздобути в них підтримку своїх планів, прихильники релігійно-політичного екстремізму в ідейно-політичній боротьбі нерідко беруть на озброєння методи й кошти психологічної війни. Звертаються не до розуму й логічних аргументів, а до емоцій і інстинктів людей, до забобонів і упереджень, до різноманітних міфологічних конструкцій. Маніпулювання релігійними текстами й посилання на богословські авторитети в сполученні з поданням перекрученої інформації, використовуються ними для створення емоційного дискомфорту й придушення здатності людини логічно мислити й тверезо оцінювати події, що відбуваються. Погрози, шантаж і провокації є складовими елементами "аргументації" релігійно-політичних екстремістів.

До факторів, що породжують релігійно-політичний екстремізм можна віднести соціально-економічні кризи, що міняють до погіршення умов життя більшості членів суспільства; погіршення соціальної перспективи значної частини населення; ріст антисоціальних проявів; страх перед майбутнім; наростання почуття обмеження законних прав і інтересів етнічних і конфесіональних общин, а також політичні амбіції їхніх лідерів; загострення етнонаціоналістичних відносин.

Факторами, що породжують релігійно-політичний екстремізм у країнах на пострадянському просторі, варто назвати соціально-економічну кризу, масове безробіття, глибоке розшарування суспільства на вузьке коло багатих і переважну більшість малозабезпечених громадян, ослаблення державної влади і дискредитація її інститутів, нездатних вирішувати назрілі питання суспільного розвитку, розпад колишньої системи цінностей, правовий нігілізм, політичні амбіції релігійних лідерів і прагнення політиків використовувати релігію в боротьбі за владу та привілеї.

Серед причин, що сприяють посиленню релігійно-політичного екстремізму, не можна не назвати порушення прав релігійних і етнічних меншостей, що допускаються посадовими особами, а також діяльність закордонних релігійних і політичних центрів, яка націлена на розпалення в пострадянських країнах політичних, етнонаціональних і міжконфесійних протиріч. Нарешті, не можна не сказати про те, що створенню сприятливих умов для активізації діяльності різного роду екстремістських груп у країні значною мірою сприяв свідому відмову держави від функції регулювання суспільних відносин, що обернулося фактичною передачею цих повноважень нелегітимним політичним акторам, у тому числі відверто кримінальним, а також різним організаціям і рухам радикальної користі.

Ефективність боротьби проти релігійно-політичного екстремізму багато в чому залежить від того, наскільки послідовно виконуються вимоги закону: заборона пропаганди і агітації, що збуджують національну й релігійну ненависть і ворожнечу; заборона створення і діяльності суспільних об'єднань, мета і дії яких спрямовані на розпалення соціальної, расової, національної й релігійної ворожнечі; заборона створення і діяльність суспільних об'єднань, мета і діяльність яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу й порушення цілісності України, підрив безпеки держави, створення збройних формувань; недопущення установлення будь-якої релігії в якості державної; дотримання рівності релігійних об'єднань перед законом.