Запорізький
національний університет, Україна
Методологічні засади щодо розподілу витрат
Класифікація накладних витрат необхідна передусім для
розуміння того, як ними управляти, а також дає змогу організувати за єдиною
методологією планування, облік, аналіз та поточний контроль і створити належний
механізм стимулювання їх зниження. На основі наведеної класифікації можна
точніше (на конкретних прикладах) показати різницю між будь-якими компонентами
витрат, розробити відповідний механізм управління накладними витратами на усіх
стадіях розвитку виробництва.
Адміністративними є витрати, пов’язані із обслуговуванням
виробництва і управлінням ним в масштабі всього підприємства.
Загальна методика побудови обліку
адміністративних витрат за елементами аналогічна методиці побудови витрат
виробничої діяльності, або витрат на збут. Тобто на першому етапі формуються
елементи витрат – матеріальні витрати, витрати на оплату праці.
Адміністративні витрати ще називають
загальногосподарськими і до них відносять витрати на утримання
адміністративно-управлінського персоналу, витрати на їх службові відрядження,
на утримання основних засобів, інших матеріальні не обігові активи
загальногосподарського призначення ( оренда, амортизація, ремонт, комунальні
послуги), охорона, юридичні, аудиторські, транспортні послуги,
поштово-телеграфні, канцелярські витрати, сума податків, зборів (обов’язкових
платежів.
За способом включення до собівартості витрати поділяються
на прямі та непрямі.
Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які
безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів,
називаються прямими.
Прямі витрати – це витрати, які можуть бути віднесені до якого-небудь
конкретного об’єкту витрат економічно можливим шляхом. До прямих витрат
відносяться витрати пов’язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі
матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці), які можуть бути
безпосередньо включені в її собівартість.
Непрямі
витрати – це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до
конкретного об’єкту витрат економічно доцільним шляхом, а тому потребують
розподілу. Розподіл непрямих витрат призводить до неточностей у визначенні
собівартості окремих видів продукції, тому при організації обліку повинна
приділятися увага збільшенню питомої ваги прямих витрат.
Непрямі витрати пов’язані з випуском декількох видів
продукції, наприклад витрати по управлінню і обслуговуванню виробництва. Непрямі
витрати спочатку збираються на відповідних збірно-розподільних рахунках, а
потім включаються собівартість конкретних виробів за допомогою спеціальних
розрахунків розподілу. Вибір бази розподілу обумовлюється особливостями
організації і технології виробництва і встановлюється галузевими інструкціями
по плануванню, обліку і калькуляції собівартості продукції.
Проте розподіл витрат на прямі і непрямі має умовний
характер. Так, в добувних виробництвах, де, як правило, видобувається один вид
продукції, витрати прямі. В комплексних виробництвах, в яких з одних і тих же
видів сировини і матеріалів виготовляються декілька видів виробів, основні
витрати є непрямими. Розширення питомої ваги прямих витрат сприяє більш точному
визначенню собівартості продукції.
Крім того, при обліку і аналізі прямих і непрямих витрат
використовуються наступні угрупування витрат:
1) за місцями і центрами виникнення витрат
(філіалами, виробництвами, цехами, ділянками тощо);
2) за об’єктами калькуляції або носіями
витрат (за видами продукції, робіт і послуг);
3) за видах витрат (за економічно однорідними
елементами і статтями витрат).