Економічні науки/10. Економіка підприємства

Шафранська Т.Ю., Коломієць О. В.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Характерні особливості суб’єктів інвестиційної діяльності

Проблема залучення інвестицій в економіку України є досить актуальною, у зв’язку з чим зусилля багатьох учених-економістів спрямовані на її дослідження та пошук шляхів ефективного впровадження інвестиційних проектів в Україні. Світова практика економічно розвинутих країн свідчить, що для того, щоб успішно розвивалося народне господарство країни, необхідно 30-35% від загального обсягу фінансових ресурсів направляти на розвиток промислових підприємств і соціальну інфраструктуру різних галузей економіки країни. Таким чином, інвестування – важлива умова економічного розвитку будь-якої країни. Важлива роль при цьому належить суб’єктам інвестиційної діяльності, до яких віднесено інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, які забезпечують здійснення інвестицій.

Інвестор є суб’єктом інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладення власних, позикових або залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвесторам в умовах ринку надається широке коло повноважень відповідно до їх економічної самостійності. Це визначення цілей, спрямованості, видів та обсягів інвестицій, визначення складу інших учасників інвестиційної діяльності. Учасники інвестиційної діяльності – громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Держава є специфічним суб’єктом інвестування, оскільки одночасно виконує роль як інвестора, так і регулятора інвестиційної діяльності. Держава бере на себе функції інвестора тих галузей економіки і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер та які найближчим часом не підлягатимуть приватизації. Іншою важливою функцією держави як суб’єкта інвестування є нормативно-правове забезпечення регулювання інвестиційної діяльності. Таке регулювання здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики. Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності. Держава бере участь в інвестиційному процесі як безпосередньо через державний сектор економіки, так і опосередковано, через свої інституції, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування.

До інституційних суб’єктів інвестування відносяться, в першу чергу, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.

Інвестиційний фонд – це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює свою діяльність, пов’язану із залученням коштів за рахунок емісії власних цінних паперів та інвестуванням власних коштів у цінні папери інших емітентів.

Інвестиційні фонди є дилерами і поділяються на відкриті та закриті. Відкритий інвестиційний фонд випускає інвестиційні сертифікати із зобов’язаннями перед учасниками щодо їх викупу, а закритий інвестиційний фонд здійснює випуск інвестиційних сертифікатів без взяття зобов’язань про їх викуп. 

Завданням ІК та ІФ є розв’язання проблем, які виникають у не професіональних суб’єктів при самостійному інвестуванні на ринку акцій. До яких проблем можна віднести:

1) проблему вибору об’єкта інвестування. Її ефективне розв’язання залежить від компетентності інвестора, обсягу та достовірності інформації, якою він володіє; 

2) окремі привабливі фінансові інструменти можуть бути просто недоступними для дрібних непрофесійних інвесторів.

Поява в Україні ІФ та ІК пов’язана, головним чином, із приватизацією. Засновники ІФ та ІК переважно розраховували на отримання приватизаційних доходів за рахунок:

а) придбання акцій інвестиційно привабливих підприємств, від яких у подальшому можна отримати певний дохід – дивіденди;

б) надання послуг у придбанні акцій під замовлення – для тих клієнтів, які були позбавлені можливості брати участь у сертифікатних аукціонах. 

Фактором, що зменшує інтерес до ІФ та ІК, є те, що в Україні практично діють тільки фонди закритого типу, які становлять 95 % від загальної кількості ІФ та ІК України. Такі структури не здійснюють поточного викупу своїх цінних паперів, а тому нецікаві для реальних інвесторів. Інвестор бажає постійно конвертувати цінні папери в гроші. Володіння цінними паперами закритого фонду не надає в цьому плані ніякого виграшу порівняно з володіннями акціями звичайного емітента. У цілому, як свідчить світова практика, інвестори віддають беззаперечну перевагу відкритим фондам.

До інституційних інвесторів слід відносити також холдинги, фінансові групи та фінансові компанії, які характеризуються тим, що здійснюють переважно спрямовані інвестиції в обмежене коло підприємств.

Розвиток можливих організаційних форм взаємодії партнерів по інвестиційному процесу сприяє залученню до спільної інвестиційної діяльності різних фірм, функціями яких є надання спеціальних послуг та виконання різного роду робіт. Так, до функціональних учасників інвестиційного процесу можна віднести фірми: девелоперські, будівельні, проектні, інжиніринго-консалтингові, аудиторські тощо.

Таким чином, інвестори та інші учасники інвестування відіграють важливу роль в подальшому розвитку інвестиційних процесів в економіці, оскільки, вкладаючи кошти, сприяють як розвитку народного господарства, так і покращенню інвестиційного клімату держави.