Нікітюк А.В.

Науковий керівник: ст. викладач Полеся В.М.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ

РОЗВИТКУ АПК УКРАЇНИ

Поширення негативних тенденцій у сільському господарстві, посилення конкуренції, погіршення соціального становища виробників, а також неефективність існуючих методів управління економічними процесами вимагають нових підходів до формування шляхів відновлення економічного потенціалу галузі.

Утвердження ринкових відносин створює передумови для застосування в підприємствах методів стратегічного управління, основна ідея якого ґрунтується на розробці стратегій виживання підприємства в довгостроковій перспективі в умовах жорсткої конкуренції в динамічному середовищі. Основною складовою стратегічного управління є стратегічне планування, інтерес до вивчення якого зростає в силу існування об’єктивних тенденцій, що характеризуються динамічністю зовнішнього середовища; коливаннями споживчого попиту; посиленням конкуренції. Особливо актуальними ці питання є для сільськогосподарських підприємств, діяльність яких пов’язана з тривалими виробничим процесами, розрахованими на кілька років і характеризується значним ступенем ризику.

За розробки методу формування теоретичних засад стратегічного планування у забезпеченні продовольчої безпеки необхідно врахувати певні особливості процесу дослідження методології стратегічного планування в цій сфері: неможливість здійснення повноцінного експерименту з такою складною та великомасштабною системою, як система забезпечення продовольчої безпеки; унікальність та складність системи стратегічного планування забезпеченням продовольчої безпеки держави, що не дозволяє застосовувати будь-які формалізовані, типові або стандартні процедури; значна ціна помилок стратегічного планування у цій сфері для особи, суспільства та держави; обмежені можливості безпосереднього використання досвіду з інших сфер життєдіяльності суспільства, держави, бізнесу, а також інших країн; низька якість ретроспективних даних, насамперед щодо їхньої достовірності, точності та повноти, через значну динаміку, невизначеність і непередбачуваність процесу, що досліджується, та значною мірою через суб’єктивний характер знань щодо закономірностей, причинно-наслідкових залежностей та сталих зв’язків між ними; це суттєво обмежує застосування традиційного апарату кореляційно-регресійного моделювання, орієнтованого насамперед на дослідження стабільних процесів; наявність обмежень щодо можливостей застосування стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням продовольчої безпеки, передусім нормативно-правового характеру; нелінійний характер взаємозв’язків та взаємовпливу складових системи забезпечення продовольчої безпеки держави.

Впровадження стратегій та інших документів стратегічного рівня й призначення є однією з найважливіших функцій державного управління забезпеченням продовольчої безпеки й має здійснюватися на стратегічному, оперативному і тактичному рівнях.

За впровадження стратегій формується чітке усвідомлення того, що має бути зроблено, коли та хто має це зробити; виявляються та усуваються перешкоди втіленню в життя нових рішень; зберігаються основні риси ухвалених стратегій та прогнозуються моменти їх перегляду; створюється новий організаційний контекст забезпечення результативних змін, створюються програми і плани на середньострокову та короткострокову перспективу, визначаються видатки, зокрема затвердження обсягів асигнувань, фінансування розробки програм і планів та контроль використання бюджетних коштів.

Забезпечення впровадження стратегій необхідними фінансовими та іншими ресурсами має вирішальне значення. Складність використання бюджетів у плануванні частково зумовлена політичним контекстом, в якому відбувається складання бюджетів. Це значною мірою обумовлює їхню короткостроковість, обмеженість, орієнтованість насамперед на звітність замість того, щоб бути довгостроковими, комплексними, інноваційними й орієнтованими на досягнення масштабних цілей. Політична сутність бюджетів особливо чітко простежується у державному секторі, де ці бюджети відбивають результати політичної боротьби за державні кошти, у тому числі між складовими сектору безпеки.

Основними заходами стратегічного планування розвитку АПК є: визначення засад державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки; визначення напрямів розвитку аграрного сектору економіки; розроблення заходів з реалізації державної політики у сфері виробництва засобів аграрного виробництва; визначення органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, діяльність яких забезпечує і може впливати на продовольчу безпеку держави; визначення обсягу і механізму фінансування заходів щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки.

Вжиття заходів стратегічного планування має забезпечувати адекватне реагування на реальні та потенційні загрози у сфері забезпечення продовольчої безпеки держави, готовність системи забезпечення продовольчої безпеки держави до виконання покладених на неї функцій і завдань, сприяти інтеграції України до міжнародного та регіональних аграрних ринків.

Література:

1. Саблук П.Т. Основні напрями розвитку високоефективного агропромислового виробництва в Україні // Економіка АПК. – 2002. – №7. – С. 62-67.

2. Саблук П.Т. Основні напрями розроблення стратегії розвитку агропромислового комплексу в Україні // Економіка АПК. – 2004. – №12. – С. 3-15.