Економічні науки /
Голіней
Світлана Михайлівна
Науковий
керівник: Попадюк О.В
Буковинська
державна фінансова академія, Україна
Проблеми
безробіття в Україні та шляхи його подолання
В Україні на
сьогоднішній день проблеми безробіття є досить актуальною. Негативною рисою
ринку праці України є вимушена неповна зайнятість, або приховане безробіття.
Його існування зумовлене надлишком робочої сили, потрібної для виробництва
конкурентоспроможної продукції. За даними ООН сьогодні в світі кожний третій
працездатний не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток (
750 млн. чол.). Тому безробіття є центральною соціальною проблемою сучасного
суспільства [5].
Безробіття не
може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його
зростання створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність
населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство – персонал.
Зростають ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку
безробітних.
Всі країни
світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній ще не
вдалося ліквідувати його повністю. Але з одного боку безробіття вважається важливим
стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним
лихом. Таким чином можна виділити наступні сторони безробіття:
- тінізація економічних процесів має
істотний вплив на стан ринку праці, що призводить до появи тіньової зайнятості;
-
недоліки державної системи регулювання безробіття;
- несприятливий вплив на зайнятість
населення структурних зрушень, які відбуваються в економіці України [2].
Щодо України,
то рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах. Сьогодні
найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей країни
— Волинської, Житомирської, Закарпатської (9,9%), Івано-Франківської (8%),
Львівської (9,5%) та Тернопільської (12,3%). Найнижчі показники рівня
безробіття склалися в Одеській області (6,6%), м. Києві (7,2) та Севастополі (7,5) [5].
Основними
причинами незайнятості безробітних віком 15-70 років (за методологією МОП) у 2011р.
виступали: вивільнення з причин економічного характеру (48,6%), звільнення за
власним бажанням (25,7%), непрацевлаштованість після закінчення навчальних
закладів (11,5%), звільнення у зв'язку з закінченням терміну дії трудового
договору (9,5%) [5].
Існує два
принципово різних підходи до скорочення безробіття або упередження його
розвитку - американський («жорсткий») і шведський («протекціоністський») [4].
Американський
підхід відображає сутність ліберального ринку праці. Він будується на
субсидарному ставленні до людини, тобто спрямований зберігати намагання людини
на самовідповідальність і самореалізацію з мінімальною відповідальністю
суспільства за особу. Тому допомога по безробіттю при «жорсткому» підході
сплачується не більше півроку, що спонукає особу шукати роботу. Ті, хто не
знаходять роботи за цей період, переходять до групи бідних громадян, які
проживають на державну допомогу [4].
Шведський
підхід до державного регулювання зайнятості віддає перевагу активним заходам.
Безробітних перенавчають новим професіям, створюють нові робочі місця,
підтримують самозайнятість, мале підприємництво, здійснюють інші заходи щодо
розширення сфери докладання праці. Такий підхід називається
«протекціоністським» і є основою соціал-демократичного ринку праці. Саме він найбільш прийнятний для України [4].
Система заходів
щодо регулювання безробіття в Україні включає: розвиток розгалуженої системи
державної служби зайнятості, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки
і підвищення кваліфікації кадрів; надання підприємцям субсидій, премій та
податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини
працівників на скорочений робочий день; державну підтримку нетрадиційним сферам
зайнятості; стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого
працевлаштування додаткової робочої сили; залучення приватного (як
вітчизняного, так й іноземного) капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття;
регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєднання України до
міжнародного ринку праці; збільшення кількості стажистів у системі професійної
освіти; заходи щодо квотування робочих місць для представників найуразливіших
груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які
започатковують власний бізнес; організацію регіональними або місцевими органами
влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних
(громадських) робіт тощо [4].
Враховуючи
реалії нашої економіки, одним з основних напрямів боротьби з безробіттям мають
стати заходи щодо підвищення продуктивності праці. Це, по-перше, знизить
собівартість, а відповідно і ціни товарів та послуг, зробивши їх доступними
більшості громадян і конкурентоспроможними на зовнішньому ринку; по-друге,
дасть можливість підвищити заробітну плату, пенсії, стипендії, збільшити інші
трансферти. Підвищена таким чином купівельна спроможність вимагає збільшення
товарів і послуг, а це сприятиме підвищенню виробництва, що, в свою чергу,
потребує залучення додаткової робочої сили і збільшення зайнятості [2].
Напрями
боротьби з безробіттям мають забезпечуватися підвищенням конкурентоспроможності
робочої сили за рахунок підвищення її якості, а саме: зростання рівня загальної
освіти, підвищення кваліфікації, розширення діапазону оволодіння працівниками
професій і спеціальностей, розвитку таких необхідних складових відтворення якісної
робочої сили, як медицина, культура, спорт [1].
Група відомих
економістів України Б. Гаврилишин[4], С. Мочерний[4], М. Павловський[2], Ю.
Геєць[4], І. Лукінов[2] та інші,
вважають дієвим заходом щодо боротьби з безробіттям активну регіональну
політику, передусім державні асигнування на розвиток відсталих регіонів. Серед
опосередкованих важелів впливу мають місце надання податкових пільг і дотацій
підприємствам та компаніям за створення робочих місць, компенсації витрат,
пов'язаних з пошуком роботи та працевлаштуванням, прямі виплати підприємцям за
кожного працевлаштованого, тобто широке впровадження економічно-заохочувальних
заходів[4].
Все перелічене
вимагає постійного вдосконалення діючих законодавчих актів з огляду як на
негативний, так і на позитивний вплив глобалізації на розвиток національної
економіки і соціальної політики, максимального врахування виникаючих під її
впливом тенденцій.
Отже, можна зробити висновок, що влада робить недостатньо для того, щоб
покращити сучасний стан незайнятого населення. У моделі управління системою
зайнятості повинні дістати відображення всі фактори, що впливають на поповнення
ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення допрацездатного
віку, працюючого, працездатного непрацюючого і непрацездатного.
Література:
1. Міненко В.Л. Методологічні підходи до визначення сутності державного
регулювання ринку праці і зайнятості населення. / В.Л. Міненко // Економіка та
держава. – 2010, №1, с. 75-78.
2. Нільфоров П.О Фінансово економічні
аспекти розвитку ринку праці та боротьби з безробіттям. / П.О Нільфоров, А.О.
Вольська // Фінанси України. 2009, №10, с. 22-30.
3. Тимпельсон
В.С. Страх безроботицы: опит межстрановых
сопоставление. / В.С. Тимпельсон, Г.М.
Мотеслва // Вопросы економики. – 2010, №2, с. 117-131.
4. Федоренко В. Г.
Вплив економічного розвитку країни на формування системи професійного
навчання безробітніх. / В. Г. Федоренко, Л.М. Марченко, Є.В. Боднар //
Економіка та держава. – 2010, №3, с. 4-7.
5. Державний комітет статистики України -
www.ukrstat.gov.ua