Економічні науки / 12. Економіка сільського господарства

 

Д.е.н., професор Мармуль Л.О.

Херсонський державний аграрний університет, Україна

Наукові засади стратегічного управління виробничою діяльністю аграрних підприємств

 

Відзначимо, що в сучасних умовах господарювання, які характеризуються значними змінами у податковому законодавстві, структурними зрушеннями в інноваційно-інвестиційній діяльності, мінливістю середовища господарювання і в теорії, і практиці господарювання в аграрній сфері використовуються методи тактичного управління та організації діяльності аграрних підприємств. Стратегії ж розвитку аграрного виробництва приділяється недостатньо уваги. Це не дозволяє планувати ефективний розвиток суб’єктів аграрного господарювання на перспективу. Між тим стратегічне управління являє собою діяльність, що полягає у визначенні й виборі кращих напрямів і траєкторії розвитку сільськогосподарських підприємств, а також способу дій по встановленню й досягненню перспективних цілей у постійно мінливих умовах зовнішнього середовища. Тому його наукове обґрунтування, визначення методів здійснення, у т.ч. стратегічного аналізу, має важливе значення та є актуальним.

Відзначимо, що сильними сторонами стратегічного управління є: орієнтація функціонування підприємства на досягнення ринкового успіху; позиціонування його на ринку з урахуванням майбутнього конкурентного середовища; здійснення оцінки зовнішніх загроз і ризиків та можливостей і вироблення відповідних реакцій на них; обов’язковість встановлення стратегічно кращих напрямів, видів і масштабів діяльності, виходячи з особливостей ресурсного, інноваційного та виробничого потенціалу підприємства й привабливості галузі; можливість знаходження альтернативних варіантів по створенню конкурентних переваг, їх порівняльної оцінки й вибір кращого з них з позицій прибутковості, обсягів і напрямів інвестування, собівартості продукції або послуг, ціни та якості продовольчих товарів.

Стратегічне управління розуміється як таке управління підприємством, що опирається на людський потенціал як основу його здійснення, орієнтує виробничу діяльність на ефективний результат та запити споживачів, гнучко реагує й проводить своєчасні структурні зміни у функціонуванні, що відповідають викликам зі сторони зовнішнього оточення та дозволяють домогтися конкурентних переваг, що в сукупності дають можливість підприємству розвиватися у довгостроковій перспективі, досягаючи при цьому своїх цілей.

Також стратегічне управління визначають як діяльність або процес досягнення перспективних цілей підприємства на основі конкурентних переваг і адекватного реагування на зміни зовнішнього середовища. У багатьох наукових роботах ототожнюються поняття «стратегічного управління» і «стратегічного планування», що зводить стратегічне управління до комплексу «конкретних робіт професійної діяльності з стратегічного аналізу, розвитку, реалізації й контролінгу стратегії організації». На нашу думку, незважаючи на відмінності визначень поняття «стратегічне управління», вони істотно не відрізняються, а тільки взаємодоповнюють один одного.

Стратегічне управління покликане здійснювати наступні функції: інформативну, котра пов’язана з аналізом великого обсягу інформації про стан зовнішнього й внутрішнього середовища; прогностичну, тому що прогноз є невід’ємною частиною стратегічного управління; планову, оскільки план є основним елементом стратегічного розвитку; розвиваючу, яка враховує всі аспекти розвитку й економічного росту підприємства; цілеформуючу, тому що постановка й досягнення цілей є однією їх основних завдань будь-якої стратегії; інноваційну, яка враховує нововведення при формуванні підприємства.

Важливе значення має оптимізаційна функція, оскільки при розробці стратегії необхідно оптимізувати потенціал підприємства з метою одержання максимальної ефективності; комплексоутворююча, що дозволяє комплексно вирішувати поставлені перед підприємством завдання; варіативна, що забезпечує вибір стратегії з безлічі альтернатив та дозволяє розширити межі можливого; моделювання, що спрямована на використання безлічі формалізованих моделей для прийняття адекватного управлінського рішення при розробці стратегії. Регулююча функція відповідає за внесення необхідних коректив у механізм реалізації стратегії при ситуації, що змінюється. Керівна функція означає, що стратегія є важливим документом у діяльності підприємства.

Система стратегічного управління діяльності сільськогосподарських підприємств має винятково різноманітний зміст, складну структуру, різні види і форми втілення. Вона оперує специфічними поняттями й має свій інструментарій. Говорячи про системне подання стратегічного управління діяльності аграрних підприємств, варто сформулювати поняття системи управління й виділити й описати її функції.

Слід зазначити, система стратегічного управління аграрних підприємств має багатофункціональний характер і її завдання полягає у прийнятті комплексних рішень по створенню її конкурентних переваг. Інтегруюча роль стратегічного управління полягає в тому, що діяльність по управлінню персоналом, розробці інновацій, фінансовому плануванню, витратами й іншими функціональними видами діяльності, здійснюється не сама по собі, ізольовано, а в рамках формованої стратегії розвитку ринкових можливостей сільськогосподарських підприємств.

Незважаючи на те, що стратегічне управління є засобом успішного виживання у кризових умовах, на практиці стратегія поведінки більшості суб’єктів господарювання відсутня, що значною мірою сприяє погіршенню їх стану. Це можна пояснити, насамперед, інертністю мислення старих управлінських кадрів, відсутністю досвіду застосування стратегічного управління, а також незнанням і нерозумінням його суті, принципів, методів і прийомів.

На вітчизняних сільськогосподарських підприємствах потрібно створити ефективну систему стратегічного управління, яка могла б нівелювати: нерозвиненість ринкових відносин; інституціональну нестабільність; сумніви працівників у можливостях стратегічного управління й доцільності розробки стратегічних планів; відсутність належного досвіду розробки й здійснення ефективних стратегій; недостатню вірогідність результатів прогнозування стану зовнішнього середовища, несистемне використання технологій стратегічного управління; використання закордонних методик стратегічного управління без належної адаптації до українських умов; низький рівень підготовленості й кваліфікації менеджерів аграрного виробництва для використання сучасних технологій управління; відсутність системи колективного прийняття стратегічних рішень тощо.

Стратегічне управління в кожний момент прогнозованого часу фіксує: що аграрне підприємство повинно робити сьогодні, щоб досягти поставлених цілей у майбутньому за умов зміни навколишнього середовища. Якщо підприємство має на меті збільшення своїх шансів на успіх у процесі діяльності, воно повинне розробити власну систему стратегічного управління. Актуальна потреба сьогодення - це застосування у сільськогосподарських підприємствах накопичених за багато десятиліть світових методик стратегічного управління.

Глобальною передумовою успішної реалізації стратегічного управління на будь-якому рівні є вірне визначення мети. Лише чітко усвідомлюючи мету можна знайти шляхи й засоби її реалізації. Причому, слід мати на увазі, що мета може коригуватися щоразу, коли цього вимагають обставини. Наступним етапом процесу здійснення стратегічного управління є стратегічний аналіз, що побудований на зборі й обробці необхідної інформації. Очевидно, що для використання специфічного інструментарію у ході стратегічного управління насамперед необхідно вирішити проблему інформаційного забезпечення й вибору методів обробки інформації.

 

Література:

1. Білик М. Д. Стратегічне управління та стратегії підприємства / М. Д. Білик // Формування ринкових відносин в Україні. - 2009. - № 4. - С. 14-22.

2. Непочатенко О. О. Сутність і зміст стратегічного управління / О. О. Непочатенко, О. М. Транченко // Зб. наук. пр. УДАУ / редкол.: П. Г. Копитко (відп. ред.) та ін. — Умань, 2008. — Вип. 67 ; Ч. 2 : Економіка. — С. 353–360.