Економічні науки/13. Регіональна економіка

Шестак К.Д.

Науковий керівник: К.г.н., доцент Щербіна Н.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Сучасні екологічні проблеми України в контексті сталого розвитку

Українське суспільство, захоплене політичними баталіями, економічними негараздами, стабілізацією виробництва, національно-державними проблемами, зростанням злочинності, безробіття, житловими питаннями, дискусіями про офіційну чи державну мову та багатьма іншими повсякденними турботами, втратило інтерес до проблеми навколишнього середовища – може найважливішої у розвитку людства. Актуальність впровадження стратегії сталого розвитку в Україні обумовлена необхідністю стабілізації техногенного навантаження на навколишнє природне середовище та розв'язання комплексу екологічних проблем в умовах соціально-економічного зростання. Природоохоронна діяльність людства, його турбота про стан навколишнього середовища розглядались не окремо, ізольовано від інших найважливіших проблем розвитку планети, а навпаки, у взаємозв'язку і взаємозалежності з ними. Всі нарешті зрозуміли, що тільки стійка, прогресуюча, ресурсозберігаюча світова економіка, яка враховує свою залежність від біосфери і ноосфери, забезпечить стабільне й довічне існування усієї природи, не тільки виживання, а й нормальне життя людей на Землі. Інвайронментальна проблема залежить від інших глобальних проблем, що стоять перед людством, і глибоко пов'язана з ними. Сьогодні шоста частина людства страждає від голоду та вмирає від нього, половина не забезпечена медичною допомогою і джерелами чистої води. Вичерпуються запаси корисних копалин, насамперед палива і сировини. Все більше ускладнюється демографічна ситуація. Засоби масової інформації шалено, наввипередки намагаються принаймні налякати людей конкретними проявами екологічного, демографічного, епідеміологічного чи енергетичного лиха. Але на превеликий жаль, люди їх не чують. Ні світова громадськість, ні більшість урядів зовсім не усвідомили справжніх масштабів і серйозності катастрофи, яка насувається. На наше переконання, інвайронменталізм є дуже привабливою ідеологією, бо це надійна альтернатива загибелі природи і людства. Сучасний світ – це транснаціональна система з притаманною їй динамікою розвитку. Для порятунку середовища життя потрібні надзвичайно рішучі дії міжнародного співтовариства. Щоб здійснити ці рішучі дії, які торкаються фундаментальних основ нашої цивілізації, потрібна науково обгрунтована загальнолюдська стратегія виживання, збереження рівноваги у біосфері та попередження глобальних катастроф. Подолання глобальної, загальнобіосферної кризи вимагає кардинальних перетворень в галузях етики, права, економіки, природознавства філософії, а у Україні – системи українознавства. Попри усі протиріччя і розмаїття думок, наукова громадськість має формувати інвайронментальний підхід до кризової ситуації, у якій опинилися природа й людство. На мій погляд, вона може спиратись при цьому на такі напрямки загальнолюдської діяльності. Перше, слід стабілізувати народонаселення світу шляхом створення в кожній країні умов, потрібних для переходу від динамічної рівноваги на рівні високих народжуваності і смертності до стабільної динамічної рівноваги на низькому рівні народжуваності і смертності, характерної для більшості індустріальне розвинутих країн. Друге, потрібно подбати про створення в короткі строки нових безвідходних технологій у тих галузях промисловості, які все ще забруднюють навколишнє середовище. Третє, ситуація вимагає прийняти пакет нових міжнародних угод, які передбачали б механізм обмежень і заборонних актів, взаємопогодження планування, стимули, штрафи, взаємні зобов'язання, потрібні для успіху глобального генерального плану відновлення рівноваги в природі. Четверте, слід виробити програми співробітництва у справі виховання громадян планети на основі природоохоронних знань. Нарешті, потрібно шукати шляхи підвищення принаймні моральної відповідальності державних діячів за долю біосфери, домогтися поінформованості всього людства про дисонанс у взаємовідносинах природи й суспільства. Україна має виходити в своїй екологічній і природоохоронній політиці з перелічених вимог і принципів. Свою екологічну свідомість і природоохоронну діяльність Україна має будувати на основних принципах сприяння її переходу на засади сталого розвитку. Світова комісія з навколишнього середовища та розвитку визначила термін «сталий розвиток» як такий «розвиток, що задовольняє потреби сучасності, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти їх потреби». Сталий людський розвиток означає задоволення фізичних, духовних та інших потреб сучасних людей на сталій основі, тобто розвиток, який є тривалим у часі та не відбувається за рахунок погіршення можливостей наступних поколінь людей. В основі сталого розвитку лежить розвиток світового господарства і кожної країни зокрема, з обов'язковим врахуванням обмеженості ресурсного та екологічного потенціалу нашої планети в цілому і кожного регіону зокрема. Проблеми економічного розвитку мають вирішуватися комплексно, узгоджено в часі й просторі та забезпечувати людству безпечне життя. На жаль, сучасне міжнародне співробітництво в галузі сталого розвитку має серйозні вади, недоліки та труднощі, бо людство структуроване у формі національних держав, соціально-економічний розвиток та стан навколишнього середовища яких часто-густо знаходяться на різних рівнях, що, у свою чергу, викликає не співдружність в їх відносинах, а боротьбу між країнами за використання обмеженого ресурсного та екологічного потенціалу планети. Комплексне ж і узгоджене вирішення проблеми може бути досягнуте лише спільними зусиллями в рамках всесвітнього співробітництва. Ось чому на базі світової Програми дій у галузі сталого розвитку національному урядові України слід розробити і впровадити національну стратегію сталого розвитку. Ми не можемо терпіти відірваності від світового досвіду, не можемо не прийняти відповідних рішень, інакше невдовзі Україна зіткнеться зі ще більш важко вирішуваними проблемами, яких нам тільки й не вистачає в умовах перманентної, багаторічної соціально-економічної кризи. Особливо наполегливо над розробкою нової парадигми національного розвитку мають працювати природознавці, суспільствознавці, а також технологи промислової й аграрної сфер виробництва. Нарешті, я хочу підкреслити, що глобальний характер проблем екології вимагає від країн та міжнародних організацій забезпечення інформацією всіх людей, яким вона потрібна, у потрібний час і в зрозумілій для них формі: населення повинно мати можливість ознайомитися в газеті, журналі чи інших джерелах з даними про довкілля, природні ресурси та розвиток, про стан повітря, питної води, земельних ресурсів, лісів, пасовищ, опустелювання, деградацію ґрунтів, біологічну різноманітність, відкрите море, озоносферу, стан здоров'я тощо на всеукраїнському та регіональному й місцевому рівнях.

Література:

1. Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І. Лібанова Е.М. Україна: проблеми сталого розвитку / Наукова

доповідь. – Київ: РВПС України НАН України, 1997 – 141 с.

2. Руденко Л.Г. Сталий розвиток: пошуки моделей сталого розвитку України // Український географічний журнал – 1998. - № 1. – С. 5-12.

3. Горленко И.А., Дембицкий А.П., Олещенко В.И., Руденко Л.Г. Украина на пути к экологически сбалансированному развитию // Проблемы экологически сбалансированного развития стран с переходной экономикой. – Москва: ГЕОС, 2000. – С. 27-41.

4. Лісовський С.А. Проблеми сталого розвитку. До десятиріччя саміту “планета Земля” // Український географічний журнал – 2002. - № 3. – С. 3-10.

5. Костріков С.В., Черваньов І.Г. Про деякі екологічні аспекти соціально-економічної концепції сталого розвитку суспільства // Социальная экономика – Social Economics. – 2003. - № 1. – С. 126-135.