Економічні науки / Економічна теорія

Ховрак І.В., Єгорова Я.І.

КНУ імені Михайла Остроградського, Україна

СПЕЦИФІКА ФОРМУВАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

Дослідження сутності, структури та впливу людського капіталу на економіку країни є актуальними, оскільки людський капітал є важливим стратегічним чинником, здатним забезпечити як людський розвиток в країні, так і успіх трансформаційних процесів в національній економіці. Проте існує низка нерозкритих питань щодо формування людського капіталу в сучасних умовах, а також відсутнє фундаментальне та комплексне відображення даної проблеми в науковій літературі. Тому мета дослідження полягає в систематизації сутності та структури людського капіталу.

Поняття «людський капітал» виникло досить давно, проте бурхливий розвиток воно набуло в кінці ХХ ст. завдяки публікаціям представника «чиказької школи» та нобелівського лауреата Т. Шульца. На думку науковця [1], формування та розвиток людського капіталу забезпечується розвитком здібностей і знань, наданих середньою та вищою освітою, навчанням на роботі, зміцненням здоров’я та підвищенням якості та кількості економічної інформації. Розвиток теорії людського капіталу відображається у працях Г. Беккера [2, с.316]. Доходи людей, на думку науковця, є закономірним підсумком раніше прийнятих рішень, збільшуючи майбутні доходи шляхом вкладання коштів у власну освіту та професійну підготовку, здоров’я тощо.

Саме поняття «людський капітал» є достатньо дискусійним. Так, В.М. Янишівський вважає, що людський капітал є «сформованим і розвиненим в результаті інвестицій і накопичений людьми запас знань, умінь, навичок, компетенцій, здоров’я, рівня культурного та морального розвитку, які цілеспрямовано використовуються в економічній діяльності, визначають темпи економічного зростання країни, регіону, рентабельність підприємства та власника цього капіталу» [3, с.29]. Ю.Трубич та М.Пушкар трактують людський капітал як сукупність усіх наявних засобів, можливостей, які можуть бути використані у будь-якій галузі для досягнення певної мети [4, 188]. На думку М. Миколайчука, особистісний людський потенціал є основою для формування сукупного людського капіталу підприємства, регіону, країни [5, с. 423]. Отже, теорія людського капіталу метою національного виробництва вважає забезпечення якості життя і, відповідно, створення умов для всебічного розвитку людини [6, c. 95].

Перевагами людського капіталу прийнято розглядати такі головні його особливості: практична невичерпність та відсутність дії закону спадної корисності ресурсу [7, с.156]. Також вагомість людського капіталу посилюється внаслідок визнання необхідності переходу суспільства до економіки знань.

Людський капітал, як основний чинник забезпечення ефективності трансформаційних процесів в національній економіці, проявляється в наступних станах: 1) життєвий (стан здоров’я: фізичного і психологічного); 2) трудовий (здатність до праці, оволодіння певними навичками, які залежать від роду діяльності); 3) споживчий (процес задоволення новостворених потреб веде до розвитку суспільного виробництва, впровадження нових технологій); 4) соціальний (розвиток власних можливостей в різних галузях); 5) адаптаційний (можливість пристосування до змін зовнішнього середовища); 6) інтелектуальний (можливість розвиватися творчо).

Необхідно зазначити, що людський капітал: притаманний кожній людини, і є її невід’ємною частиною до кінця життя; потребує певних матеріальних затрат (на навчання, перепідготовку на підприємстві, зміцнення здоров’я та медичне обслуговування, пошуки інформації тощо); веде до інтелектуального розвитку людини, покращення або виявлення певних здібностей; потребує доброї волі та чималих зусиль самої людини. Тому людський капітал виявляється у трьох аспектах: умовах формування, умовах відтворення та умовах реалізації. Науковці виділяють чотири складові людського капіталу [8]: 1) знання, інформація, таланти; 2) здоров’я; 3) мотивація; 4) мобільність (рис. 1).

Знання, інформація, таланти

Здоров’я

Мотивація

Мобільність

загальна середня освіта; професійна підготовка в системі професійно-технічних навчальних закладів, ВУЗів; професійна підготовка та підвищення кваліфікації на виробництві; самоосвіта, неформальна освіта

охорона здоров’я; стан навколишнього середовища; спосіб життя

система матеріального та морального стимулювання; сформовані потреби та цінності

рівень та якість професійної підготовки; конкурентоспроможність робочої сили

Рис. 1. Складові та умови формування людського капіталу

За даними Світового банку людський капітал у національному багатстві країни повинен становити 60-70%, в той час як основні виробничі фонди – 10-20% [9, с.310]. Відповідно й інвестиції в людський капітал, головним джерелом фінансування яких є державний та місцеві бюджети, повинні перевищувати інвестиції в основний капітал.

Інвестиції в людський капітал прийнято класифікувати [9, с.311]: по-перше, на речові (усі витрати, необхідні для фізичного формування і розвитку людини) і неречові (нагромаджені витрати на освіту і професійну підготовку, частина витрат на охорону здоров’я і мобільність робочої сили); по-друге, на втілені і не втілені у людях. Інвестиції в людський капітал наділені рядом специфічних властивостей, а саме: тривалий період інвестування; високий ступінь ризику; висока віддача за трьома напрямками: для держави – у вигляді ВВП, для підприємства – у вигляді основних техніко-економічних показників, для людини – у вигляді заробітної плати; залежність від історичних, національних, культурних особливостей. Варто зауважити, що віддача від інвестиції в людський капітал супроводжуються трьома групами ефектів: прямі матеріальні зиски, непрямі матеріальні зиски і моральні зиски.

Розвиток людського капіталу, в першу чергу, залежить від демографічного стану країни. Проте аналіз досліджень стосовно прогнозу народжуваності в Україні свідчить, що для підтримання чисельності населення України на рівні 46 млн. за умов сучасного рівня смертності необхідно досягнути показника сумарної народжуваності понад 3,3 вже з середини 2020-их рр., а також постійного підтримувати його на рівні простого відтворення (понад 2,2) до кінця 2030-их рр. [10]. Розвиток людського капіталу також залежить від стану здоров’я людини, на який впливають наступні чинники: стан системи охорони здоров’я – 10%, соціально-екологічне середовище – 20%, спадковість – 20%, спосіб життя – 50% [11, с. 63]. Тому, для зміцнення здоров’я та зростання людського капіталу необхідно забезпечувати умови для якісного харчування, занять спортом, відмови від тютюну, алкоголю, наркотиків тощо. Важливу роль у процесі формування людського капіталу відіграє розгалужена система освіти, що включає 20,3 тис. загальноосвітніх, 975 професійно-технічних, 505 вищих навчальних закладів І–ІІ та 349 ІІІ–ІV рівнів акредитації [12]. Тому в цілому населення України характеризується високим рівнем освіченості. Варто зазначити, що у 2009 р. видатки на освіту становили майже 19% зведеного бюджету або 6,4% від ВВП країни.

Отже, на нашу думку, для забезпечення процесів формування та розвитку людського капіталу необхідно: посилити взаємозв’язок між рівнем освіти і кваліфікації персоналу та розмірами заробітної плати; підвищити рівень моральної віддачі від людського капіталу для його власників; забезпечити рівні можливості доступу до якісної освіти для усіх верств населення; підвищити якість загальної та професійної освіти; забезпечити практику впровадження безперервної освіти впродовж усього життя; покращувати умови праці; розробляти спеціальні програми щодо покращення соціально-демографічної ситуації.

Література:

1. Матвіїшин Є.Г. Людський капітал як базова категорія в концепції людського розвитку в регіональному вимірі / Є.Г. Матвіїшин // Теорія та практика державного управління. – 2010. – Вип. 2 (29). – С.112.

2. Гадзало А.Я. Розвиток теорії людського капіталу в економічній науці / А.Я. Гадзало // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. − Вип. 19.10. – С.311-317.

3. Янишівський В.М. Людський капітал як визначальний фактор соціально-економічного розвитку регіону / В.М. Янишівський // Вісник Криворізького економічного інституту КНЕУ. – 2010. - №3 (23). – С.28-32.

4. Трубич С.Ю. Соціально-економічна сутність та особливості формування людського потенціалу / С.Ю. Трубич, З.М. Пушкар // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №4. – С.186-192.

5. Миколайчук М.М. Державне регулювання процесу формування людського капіталу на мезоекономічному рівні / М.М. Миколайчук // Ефективність державного управління: зб. наук. пр. ЛРІДУ НАДУ. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2008. – Вип. 16/17. – С.422-428.

6. Чухно А.А. Сучасні економічні теорії : підручник / А.А. Чухно, П.І. Юхименко, П.М. Леоненко – К. : Вид-во «Знання», 2007. – 878 с.

7. Антонюк В.П. Формування та використання людського капіталу в Україні: соціально-економічна оцінка та забезпечення розвитку: Монографія / В.П. Антонюк. – Донецьк: Ін-т економіки промисловості, 2007. – 348 с.

8. Антонюк В.П. Головні напрями зміцнення соціально-економічних основ формування людського капіталу в Україні / В.П. Антонюк // Україна: аспекти праці. – 2006. – № 2. – С. 39-47.

9. Марцінковська О. Людський капітал та шляхи його відтворення / О. Марцінковська, О. Легкий // Економічний аналіз. - 2010. - Випуск 7. – С.310-312.

10. Смаглюк А.А. Демографічні передумови формування людського капіталу в Україні / А.А. Смаглюк // Матеріали конференції «Актуальні проблеми розвитку управлінських систем: досвід, тенденції, перспективи» - 2010. - №1. – С.93-95.

11. Формування здорового способу життя молоді: стратегія розвитку українського суспільства. Ч 1 / О.О. Яременко, О.В. Вакуленко, Ю.М. Галустян та ін. – К.: Держ. ін-т проблем сім’ї та молоді, 2005. – 160 с.

12. Матеріали Державного комітету статистики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/