к.е.н., Бєлєйченко О.Г.

Феодосійська фінансово-економічна академія

Київського університету ринкових відносин

УДК 338.24.021.8

ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ЯК УМОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Анотація. Розкрито причини гальмування інвестиційно-інноваційного розвитку в Україні, розглянуто модель фінансування інноваційно-інвестиційних проектів із Державного бюджету, розроблено пропозиції щодо активізації інноваційних процесів і підвищення конкурентоспроможності економіки.

Ключові слова. Інноваційний процес, інноваційна інфраструктура, інноваційна діяльність, інвестиційний ризик, конкурентоспроможність.

I. Вступ. Конкурентоспроможність національної економіки забезпечується лише через адаптацію технологічної структури національної економіки до вимог світового і внутрішнього ринків, яка передбачає активну реалізацію інноваційно-промислової політики, орієнтовану на здобуття нових знань, розробку нових технологічних рішень, комерціалізацію інновацій та технологічну реструктуризацію всієї економіки. Істотне підвищення конкурентоспроможності економіки України можливе лише за рахунок інноваційно-структурних механізмів модернізації економіки нашої держави та розширення участі в міжнародному поділі праці на основі технологічних, а не цінових конкурентних переваг.

Дослідженню інвестиційно-інноваційних процесів в економіці України присвятили свої праці українські науковці: Л.М. Борщ, В.М. Геєць, С.В. Герасимова, Я. А. Жаліло, Б.Є. Кваснюк, І.В. Крюкова, Л.І.Федулова.

II. Постановка задачі. Мета дослідження - обґрунтування причин гальмування інноваційного розвитку в Україні та розроблення пропозицій щодо активізації інноваційних процесів для забезпечення конкурентоспроможності економіки України. Для дослідження використовувалися методи аналізу, узагальнення, порівняння.

III. Результати.

Світовий досвід підтверджує, що інноваційна сфера, особливо в країні з перехідною економікою, не здатна «видужати» лише за рахунок саморегулювання ринку ринковими механізмами. Необхідно впроваджувати, адекватні державні програми, спрямовані на поліпшення інвестиційно-інноваційного клімату і підвищення ефективної конкурентоспроможної інноваційної діяльності. Держава повинна підтримувати ті інновації, які спрямовані у виробництво вищих технологічних устроїв або покращують ресурсну базу економіки (сприяють екологізації виробництва, ведуть до збільшення людського капіталу, забезпечують впровадження проектів з енергозбереження) [2; 3]. Загальновідомо, що шість основних параметрів визначають конкурентоспроможність тієї або іншої країни, а саме: темпи економічного зростання, стабільність цін, рівень безробіття, ступінь ефективного використання виробничого потенціалу і інвестицій, стан зовнішньоторговельного і платіжного балансу, життєвий рівень. Якщо сьогодні провести аналіз за цими параметрами, то можна зрозуміти, що вони у нас погіршуються день за днем. Рішення ж уряду торкнулися лише збалансованості структури витрат і цін в Україні, тобто були спрямовані всього лише на збалансованість бюджету. Так, це необхідна, але далеко не достатня умова підвищення конкурентоспроможності України.

Держава може не тільки прямо надавати грошові кошти, але і страхувати інноваційні ризики. Вкладення коштів у інноваційні проекти є ризикованою справою. А тому страхування ризиків повинне стати однією з основних функцій системи підтримки інноваційної діяльності. Для цього потрібно створити розгалужену систему венчурних і страхових фондів. Основною передумовою прийняття інвестиційного рішення є визначення ступеня ризику. Для цього необхідно оцінити співвідношення ризикованість-дохідність та врахувати інші стратегічні цілі. Ступінь інвестиційних ризиків визначають за групами, що зумовлені головними стадіями інвестиційного процесу (рис. 1).

Рис. 1. Система інвестиційного ризику та його похідних*

*Джерело: побудовано за матеріалами: [6; 7]

Форс-мажорний

Аналіз інноваційної системи, яка існує в Україні і від якої залежить формування і реалізація інноваційного процесу, свідчить, що вона не є цілісною. Їй властива низька ефективність управління процесами інноваційної діяльності, яка зумовлюється недосконалістю і незавершеністю її структури і механізмів управління; відсутністю розвиненого фондового ринку і венчурних схем залучення капіталу, належної інфраструктури і кадрових фахівців у сферах комерціалізації, просування і збуту високотехнологічної наукомісткої продукції [1; 2].

В Україні існують достатні можливості розвитку внутрішнього ринку високих технологій, потреби якого можуть задовольнятися (за умови відповідної політики уряду) за рахунок вітчизняного виробництва. З урахуванням як світового досвіду, так і інституційних особливостей державного регулювання інноваційної діяльності, необхідна політична воля керівництва країни, спрямована не тільки на зміну бюджетних пріоритетів і вдосконалення її бюджетної підтримки, але й на проведення досить жорсткої політики щодо реформування цього комплексу. Найбільш раціональний підхід до подальшого інституційного розвитку науки і освіти - створення умов для появи модельного ряду різноманітних інтегрованих структур, покликаних забезпечити досягнення високого рівня і випереджальний характер підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців з перспективних напрямів науки і технологій, поліпшення якості освіти і ефективності наукових досліджень [1;5].

Для того, щоб іти шляхом інноваційного розвитку, держава повинна забезпечити головне джерело інноваційних процесів - розвиток науки. Фінансова підтримка інноваційної діяльності виділяється спеціальним небанківським фінансово-кредитним установам, які створює Кабінет Міністрів України для фінансової підтримки інноваційних підприємств. Кошти формуються за рахунок коштів державного бюджету України на поточний рік. Без держави та широкої участі промислових підприємств завдання побудови високоефективної національної інноваційної системи виконати неможливо.

Проте в Україні нестримно зменшується чисельність промислових підприємств, які займаються інноваційною діяльністю. При цьому зниження показників розвитку інноваційної діяльності в промисловості відбувається на тлі зростання ВВП і фінансових показників господарювання. Причому зниження інноваційної активності не демонструє кореляції з динамікою інвестиційних процесів, а це свідчить про слабку інноваційну спрямованість інвестицій. Найважливішим чинником досягнення високого рівня конкурентоспроможності, як наголошується в багатьох дослідженнях, залишається концентрація виробництва, що вплине на скорочення тенденції до утворення гігантських промислових об’єднань [3;4;5;6]. Разом з концентрацією рівень конкурентоспроможності визначатиметься такими чинниками, як розвиток виробництва нових видів продукції і стимулювання становлення нових потреб. З ними пов’язані тенденції продовження зростання витрат на дослідницькі і дослідні розробки, рекламу і маркетинг. Науково-технічний прогрес, визнаний у всьому світі як найважливіший чинник економічного розвитку, все частіше і в західній, і у вітчизняній літературі пов’язується з поняттям інноваційного процесу. У цих обставинах інновація спочатку націлена на практичний комерційний результат. Організація національної інноваційної системи, в основі якої лежить економіка, можлива за умови наявності в суспільстві таких чинників, як: готовність економічних суб’єктів і громадян сприймати інновації, активна державна підтримка нововведень, створення довготривалих мотивацій науково-технічної творчості і стимулювання розвитку фундаментальної і корпоративної науки [5; 7].

Сьогодні єдиною структурою, яка використовує механізм державної підтримки інноваційної діяльності у сфері високих і наукомістких технологій, є технологічні парки. Технологічний парк – це локальний науково-технічний комплекс, що включає в себе наукові установи, вузи, підприємства і фірми, інформаційно-виставочні комплекси і служби сервісу. Функціонування технопарків ґрунтується на комерціалізації науково-технічної діяльності через поширення інновацій у виробництво [4;5].

Причому, якщо зарубіжні технопарки насамперед націлені на створення малих наукомістких підприємств, які виходять з новою технологією або продуктом на ринок, то вітчизняні - на застосування нових розробок на наявних підприємствах. Будь-яка зацікавлена в інноваціях компанія може стати учасником технопарку, підписавши угоду про спільну діяльність з іншими його учасниками. На жаль, на економіці країни діяльність технопарків практично не відбивається, адже вони працюють над одиничними проектами. Причини такої низької активності технопарків криються як у відсутності інвестицій і нестабільному законодавстві, так і в самій організаційній формі. Українські бізнесмени стверджують, що структура парків створювалася без участі підприємців, у результаті не було враховано багато нюансів, пов’язаних з комерціалізацією технологій. Завдання держави - запустити цей процес. Для цього досить прислухатися до сумісних ініціатив, що висуваються наукою і бізнесом, які вже давно пропонують створити в країні технопарки різних типів. Не дивлячись на проголошений державою курс на розвиток конкурентоспроможної економіки на основі впровадження інноваційних рішень, ця сфера фактично сьогодні знаходиться в критичному стані. Основна причина «гальмування» інноваційного розвитку в Україні криється в недостатній увазі до чинників, що забезпечують інноваційний розвиток, а також відсутності ефективних і прозорих механізмів проведення інноваційної політики. В Україні сформовано законодавче поле, яке визначає правові основи розвитку наукової, науково-технічної і інноваційної діяльності. На сьогоднішній день в Україні діє дев’ять Законів України, ряд Указів Президента України, інші законодавчі акти, які регулюють інноваційну і науково-технічну діяльність. Але, не дивлячись на це, відсутня чітка система механізмів їх виконання. Багато статей законів носять загальний характер, що не сприяє практичній їх реалізації через відсутність визначення механізмів джерел фінансування. Закон України «Про інноваційну діяльність» передбачає створення і систематичне ведення Державного реєстру інноваційних проектів. Цим інформаційне забезпечення і закінчується. Фактично в Україні не створені спеціалізовані інформаційні системи, що дозволяють отримати інформацію про наявні розробки і інноваційні проекти. Через відсутність ефективної системи обміну інформацією між учасниками інноваційного процесу (підприємствами, навчальними і науковими установами, інвесторами) не можливий масштабний інноваційний розвиток і підвищення інноваційної культури.

Необхідно також створити сучасний електронний інформаційний центр, де зосереджувалися б усі дані про інновації в Україні. Це сприятиме вивченню і розповсюдженню передового інноваційного досвіду в різних галузях економіки. Також необхідно надавати можливість широкої участі вченим і фахівцям у підготовці інноваційних програм. І найголовніше – забезпечити в постійному режимі ведення реєстру різних інноваційних проектів. Розвиток загальнонаціональної інформаційної системи шляхом подальшої інтеграції регіональних підсистем і розвиненої мережі телекомунікацій країни об’єднає зусилля з мобілізації і створенню нових інформаційних ресурсів. Найважливішим завданням на найближчі 10-15 років в питанні переходу економіки України на інноваційну модель розвитку є створення розгалуженої інноваційної інфраструктури. Під інноваційною інфраструктурою розуміється весь необхідний спектр державних і приватних структур, який забезпечує розвиток і підтримку всіх стадій інноваційного процесу для узгодженої роботи у всьому циклі інноваційного процесу: від проведення наукових досліджень і розробок до створення, освоєння виробництва і виведення на ринок нової наукомісткої продукції [2; 4].

На відміну від економіки розвинених країн, в яких до 85-90% приросту ВВП забезпечується через виробництво і експорт наукомісткої продукції, Україна, посідаючи за кількістю учених одне з перших місць в світі, поки що розвивається без істотного використання результатів наукових досліджень. Кількість підприємств, які упроваджують у виробництво інноваційні процеси, зменшується, і як наслідок, їх низька рентабельність підтверджує, що вітчизняна наука має бути визнана вищим національним пріоритетом, ресурсне забезпечення якого слід проводити першочергово. Особливої уваги вимагає зміна структури українського експорту і імпорту в частині перенесення акцентів від експорту сировини на наукомістку продукцію, від імпорту готової продукції - на закупівлю сучасних технологій, засобів виробництва і науково-технічної інформації. Існує думка, що з трьох типів стратегій - перенесення, запозичення і нарощування, для України найбільш прийнятною є стратегія нарощування, при якій використовується власний науково-технічний потенціал, запрошуються іноземні учені і конструктори, досягається інтеграція фундаментальної і прикладної науки [2;4;5;6;7].

На наш погляд, для України необхідно використовувати всі три стратегії, а не тільки стратегію нарощування. Щоб використовувати власний науково-технологічний потенціал, для розвитку якого запрошуватимуться іноземні учені і конструктори, необхідно: по-перше, щоб цей потенціал був на відповідному рівні розвитку науки і техніки, а по-друге, слід мати на увазі, що іноземні учені і конструктори ніколи не ставили собі за мету піднесення економіки України, щоб їх власна країна програла конкурентну боротьбу. Тільки власні учені, конструктори, технологи, винахідники, менеджери можуть підняти наукомістке виробництво, пройшовши через просте виробництво товарів народного споживання по імпортозамінній моделі. Оскільки кваліфікованих фахівців, які вміють створювати товари світового рівня, необхідно готувати не менше 20 років, вже давно українському бізнесу слід було б почати роботи щодо розширення інноваційно - інтенсивного відтворення за першими двома стратегіями. Таким чином, необхідний пошук механізмів, які дозволять об’єднати регіональні ресурси громадян, місцевих органів і держави з приватним сектором. В цьому випадку може бути забезпечена ефективна реалізація інтересів суспільства і сформований простір для розвитку всіх соціальних прошарків і окремих осіб. Механізми реалізації концепцій і теорій можуть бути різні, але для забезпечення їх дієвості має бути надана законодавча можливість матеріальної зацікавленості конкретних осіб з органів місцевого самоврядування. Разом з цим, може бути забезпечений баланс інтересів між представниками місцевого самоврядування, бізнесу, домогосподарств і державою.

IV. Висновки

На основі викладеного матеріалу можна зробити певні висновки.

1. Важливе значення у формуванні ефективної інвестиційної політики необхідно відводити інноваційній діяльності, яка полягає у створенні нових видів конкурентоспроможної продукції на основі новітніх технологій та характеризується результативністю вкладень у розвиток економіки, заміною застарілої техніки і технологій більш продуктивними екологічно безпечними та безвідходними засобами виробництва.

2. В Україні до проблем, які стримують розвиток інноваційних процесів можна віднести: відсутність системності в здійснюваних державою заходах щодо реалізації інноваційного потенціалу національної економіки, нескоординованість дій суб’єктів інноваційної діяльності; недостатність фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень і впровадження інноваційних розробок; недосконалість нормативно-правової системи регуляції і стимулювання інноваційної діяльності; повільне формування ринку інноваційної продукції.

3. Для активізації і розвитку інноваційних процесів та підвищення конкурентоспроможності економіки необхідне впровадження програмно-цільового принципу управління інноваційною діяльністю, запровадження системи економічних стимулів для розгортання інноваційної діяльності та інформатизації, визначення напрямів суттєвих змін у системі науки та освіти.

Література:

1. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи [монографія] / Л.М. Борщ - К.: Знання, КОО, 2002. - 318 с. - ISBN 966-620-176-3.

2. Геєць В.М. Інноваційні перспективи України [монографія] / В.М. В.П. Семиноженко. - Х. : Константа, 2006. - 271 с. - ISBN 966-342-085-5.

3. Герасимова С.В. Інвестиційні ресурси: класифікація та роль на ринку інвестицій / С.В. Герасимова // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. - Вип. 210: В 4 т. - Том ІV. – С. 1072-1081.

4. Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика [монографія] / [за ред. Л.І.Федулової] / Ін-т економіки та прогнозування НАН України/. - К.: Основа, 2005. - 552 с. – ISBN 966 - 699 -117- 9.

5. Конкурентоспроможність національної економіки [монографія] / [за ред. Б.Є. Кваснюка] / Інститут економіки та прогнозування НАН України. - К. : Фенікс, 2005.- 495 с.: рис., табл. - ISBN 966-651-247-5.

6. Конкурентоспроможність економіки України стан і перспективи підвищення [монографія] / [за ред. д.е.н. І.В. Крючкової] / Ін-т економіки і прогнозування НАН України. - К.: Основа, 2007. - 488 с. - ISBN 978-966-699-228-7.

7. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації [монографія] / [за ред. Я. А. Жаліло] / Національний ін-т стратегічних досліджень / - К.: Знання України, 2005.- 388 с.: рис., табл. - ISBN 996-554-101-3.