Танасійчук І. І., Жмеренюк А. В.

Науковий керівник: д. е. к. Березюк С. В.

Вінницький національний аграрний університет

Особливості національної інноваційної системи України

У сучасних умовах розвитку економіки головним чинником успіху є новітні технології. Україна, яка має великий інтелектуальний і науково-технічний потенціал, може і повинна орієнтуватися на науково-технічні моделі еко номічного зростання, пов'язані з використанням чинників інтелектуально-освітнього потенціалу, розвитку науки та інноваційної активності економічних інституцій і агентів.[1]

Національна інноваційна система – це, з одного боку, сукупність взаємо -пов'язаних організацій (структурних одиниць), зайнятих виробництвомі комерційною реалізацією наукових знань і технологій у межах національних кордонів: малих і великих організаційних структур (компаній, університетів, лабораторій, технопарків та інкубаторів, а з іншого – комплекс інститутів правового, фінансового й соціального характерів, що забезпечують інноваційні процеси та спираються на національні звичаї, традиції, культурні та політичні особливості.

Основна мета національної інноваційної системи – підвищення рівня

життя населення шляхом [1]:

● створення додаткових робочих місць у сфері науки, виробництва й послуг;

● збільшення надходжень до бюджетів різних рівнів унаслідок зростання обсягів виробництва наукомісткої продукції та доходів населення;

● зростання освітнього рівня населення;

● вирішення екологічних і соціальних проблем завдяки використанню новітніх технологій .

Сучасний етап розвитку національної економіки характеризується актуалізацією процесів підвищення ефективності виробничої структури, розвитку внутрішнього ринку та експортоорієнтованої діяльності, протікання яких має відбуватися з огляду на стратегію інформаційно-інноваційної конкурентоспроможності і переходу країни до шостого технологічного укладу, сутність якого полягає у. Вищесказане обумовлює зростання наукового та практичного інтересу до проблем інноваційної діяльності.

Так, у програмі розвитку „Україна - 2010" зазначається, що досягнення конкурентоспроможності України в системі глобального світового господарства потребує посилення інноваційного спрямування промислової політики. За мету ставиться подолання суттєвої розбіжності між наявним потенціалом інноваційного розвитку та низькою ефективністю його використання [1]. Вочевидь, розв'язання поставленої задачі потребує глибокого осмислення сутності, характерних рис та сучасних особливостей розвитку національної інноваційної системи України, причому досвід розвинених країн доводить, що саме якісні перетворення в системній організації інноваційних процесів дозволять Україні перейти на новий щабель розвитку виробництва і сфери послуг.

Концепція національної інноваційної системи (національної системи нововведень) та їх ролі в процесах технологічного та економічного розвитку стала формуватися з середини 80-х рр. ХХ ст. вченими різних країн світу .В Україні питанням змісту, чинників формування та особливостей розвитку національної інноваційної системи (НІС) останнім часом присвячується також велика кількість досліджень. Зокрема Л. Федуловою та М. Пашутою визначено роль НІС у інноваційному розвитку, проаналізовано окремі її компоненти, визначено стан державного регулювання інноваційних процесів, запропоновано заходи державної інноваційної політики як складової НІС [3]. М. Шарко наводить визначення НІС та розглядає її структуру, особливості функціонування [4].

Метою даної статті виступає теоретико-методологічне обґрунтування змісту категорії "національні інноваційна система" і визначення особливостей розвитку НІС України на сучасному етапі.

Розглянемо і проаналізуємо наявні варіанти національної інноваційної системи. М. Шарко визначає її як „економічний механізм, що ґрунтується на розробці та експлуатації нових знань, підприємницькому підході, інтеграції в зовнішні ринки й прискореному розвитку конкурентоспроможності країни та її регіонів". Інтернет-ресурси містять схожі визначення, але більш розгорнутим і точним є формулювання, наведене Л. Федуловою та М. Пашутою.[4]

Таким чином, НІС характеризується, з одного боку, певною сукупністю суб'єктів інноваційної діяльності і усталеними формами взаємодії між ними в ході реалізації інноваційних процесів, обумовленими національною специфікою та соціально-економічною політикою держави, а з іншого - динамічністю та відкритістю інноваційних процесів до впливу з-за національних кордонів. Про функціональну неспроможність та нерозвиненість НІС України щодо інтенсифікації розвитку інноваційних розробок свідчать статистичні дані про скорочення масштабів інноваційної діяльності на вітчизняних підприємствах (табл.1).[2]

Таблиця 1.

Динаміка основних галузей промисловості України в 2009-2010 рр.

Галузі промисловості	Темп приросту капітальних вкладень	Динаміка обсягу виробництва продукції	Динаміка кількості підп риємств,що про ваджували інновації
Паливна	99,4	98,7	93,9
Чорна металургія	77,1	87,6	80,6
Нафтохімічна	92,7	96,1	107,9
Машинобудування	86,3	93,1	84,3
Деревообробна	103,7	107,7	70,1
Промисловість будматеріалів	90,2	81,4	96,6

Разом з тим дослідники відзначають певну стабілізацію результатів інноваційної діяльності протягом 2008-2010 рр., яка дає змогу очікувати позитивної динаміки інноваційних процесів у майбутньому потенціалу України в процесі післякризового відновлення. [3]

. Проведений аналіз змісту та особливостей національної інноваційної системи України дозволяє зробити висновок, що за наявності достатнього потенціалу інтенсифікації інноваційних процесів характер відносин у НІС стримує розвиток науково-технологічної конкурентоспроможності України.

Аналізуючи стан об'єктів НІС - інновацій та прав власності на їх використання, слід відзначити основні складові інноваційного потенціалу з точки зору напрямків та результатів НДДКР.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бєлов О.Ф., Пирожков С.І. Про глобальні пріоритети розвитку України в програмі „Україна-2010" // www.niurr.gov.ua/ukr/publishing

2. Шарко М. Модель формування національної інноваційної системи України // Економіка України. - 2010. - №6. , 2005. - №4. № 10

3. Економіка і організація інноваційної діяльності: Підручник /Волков О.І., Денисенко М.П., Гречан А.П. та ін.; Під ред. проф. Волкова О.І., проф. Денисенка М.П. - К.: ВЦ "Професіонал", 2008.

4. Геєць В.М. Інноваційний шлях розвитку та економічне зростання // Інноваційна Україна: Науковий збірник. - 2009. - Вип. 7. - К: НТУ „КПІ". - С.