Бринь Ю. М.

Буковинська державна фінансова академія

м. Чернівці

Науковий керівник:

Никифорак О. Я.

Державне регулювання інвестиційної діяльність в Україні

Інвестиції відіграють важливу  роль у будь-якій державі, а для України їх значення важко переоцінити. Українські вчені стверджують, що інвестиції в основний капітал є вирішальною детермінантною економічного зростання. Якість життя населення та інші найважливіші характеристики розвитку сучасного суспільства теж залежать від темпів економічного зростання країни, тобто від залучення інвестицій. Звідси випливає, що управління інвестиційними процесами, забезпечення їхньої повної віддачі є одним з першочергових завдань як центральних, так і регіональних органів влади [1].

Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні є важливою складовою системи державного регулювання економіки та інструментом реалізації інвестиційної політики держави. Основною проблемою державного регулювання інвестиційної діяльності є формування і підтримка на оптимальному рівні суспільно-необхідної норми нагромадження, розмір якої відповідав би реальним потребам суспільства в інвестиціях.

Державне регулювання інвестиційної діяльності криє в собі управління державними інвестиціями, визначення умов інвестиційної діяльності та контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками [2].

Проблемам державного регулювання інвестиційної діяльності присвячено публікації таких вчених, як Н. Погуда [1], Л. Рудь [2], Т. Бова [3], Г. Абрамович [4], О. Вовчак [5], Н. Жовтанецький [6] та ін. Так, зокрема, Т. Бова [3] приділяє увагу аналізу методологічної бази досліджень державного регулювання інвестиційної діяльності. Г. Абрамович [4] вважає, що для пожвавлення інвестиційної діяльності першорядне значення мають такі макроекономічні умови, як зміцнення фінансового (в тому числі фондового) ринку, його орієнтація на інвестування реального сектора економіки; перетворення заощаджень населення в інвестиції; збільшення сукупного попиту; збільшення обсягу державних інвестицій і раціональне їхнє розміщення. О. Вовчак [5] ґрунтовно досліджує теоретичні питання методів державного регулювання інвестиційної діяльності. В публікації Н. Жовтанецького [6] наведено класифікацію інструментів макроекономічного управління інвестиційною діяльністю, де виділено групи інструментів прямого і непрямого впливу. Разом з тим, проблема формування та функціонування механізму державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні вимагає подальших досліджень.

Держава, як суб’єкт ринкових відносин, повинна нести певну відповідальність за організацію інвестиційного процесу. В ринковій економіці вирішальною умовою розвитку і забезпечення життєздатності підприємств будь-якого профілю є ефективність вкладення капіталу в той чи інший інвестиційний проект. Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності [7]. В той же час, державні методи регулювання умов інвестиційної діяльності можна поділити на такі групи: організаційно-правові, економічні та грошово-кредитні методи [5].

Організаційно-правові методи державного регулювання інвестиційної діяльності передбачають: розробку відповідної законодавчої бази; розробку державних норм та стандартів в інвестиційній сфері; ліцензування інвестиційної діяльності; державну експертизу державних програм та проектів; антимонопольні заходи; роздержавлення та приватизацію; умови використання землі та інших природних ресурсів.

Створення правової основи функціонування суб’єктів інвестиційної діяльності є однією з найважливіших економічних функцій держави в ринковій економіці. Формування правової бази передбачає прийняття законів і правил, що регулюють економічну діяльність суб’єктів інвестування, а також контроль за їх виконанням. На даний час нормативно-правова база щодо регулювання інвестицій нараховує більше 100 різного роду нормативних документів (законів, указів, постанов, інструкцій тощо), серед яких основними є закони України: «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р., «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р., «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р., «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р., «Про інститути спільного інвестування» від 15.03.2001 р. та ін. Провідною метою інвестиційного законодавства є створення правового середовища, сприятливого для успішної інвестиційної діяльності. Однак, незважаючи на значну кількість нормативних актів, недосконалість та нестабільність вітчизняного законодавства сьогодні є однією з основних причин, які гальмують розвиток інвестиційної діяльності в Україні. Наприклад, в один лише закон про ПДВ внесено близько 650 змін за весь період його існування.

В системі економічних методів державного регулювання інвестиційної діяльності чільне місце відведено системі оподаткування. Розмір податкового навантаження суттєво впливає на формування власних капіталів інвесторів. Тому зменшення податкового навантаження стимулюватиме розвиток інвестиційної діяльності за рахунок збереження прибутків і формування довгострокових фінансових ресурсів для інвестиційних операцій [2].

Основними інструментами державної грошово – кредитної політики щодо регулювання інвестиційної діяльності є: встановлення нормативів обов’язкових резервів, які зобов’язані створювати банки для покриття ризиків, тим самим сприяючи активному використанню коштів для кредитування та інвестування (або навпаки); операції на відкритому ринку з державними цінними паперами; політика облікової ставки НБУ, за якою він продає кредитні ресурси банкам, збільшуючи чи зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій. Встановлення обов’язкових нормативів передбачає резервування банками в обов’язковому порядку певної частини коштів від залучених вкладів. Іншим не менш важливим інструментом державної грошово – кредитної політики щодо регулювання інвестиційної діяльності є проведення операцій на відкритому ринку з державними цінними паперами. Держава в економіці виступає в ролі продавця і покупця цінних паперів.

Надзвичайно важливим фактором, який впливає на активність інвестиційної діяльності, є політика облікової ставки. Облікова ставка – це процентна ставка за позичками, що надаються з боку НБУ комерційним банкам. Змінюючи облікову ставку, НБУ справляє певний вплив на процеси, що відбуваються в економіці. Підвищення облікової ставки стимулює скорочення позичок, у результаті чого відбувається зменшення грошової пропозиції. Одночасно це виступає стримувальним чинником інфляції. І навпаки, зниження облікової ставки робить кредитні гроші НБУ доступнішими для банків, що призводить до зростання грошової пропозиції, яка, в свою чергу, може стати стимулом підвищення ділової активності, створення нових робочих місць тощо [2].

З метою уповільнення темпів інфляції 30.04.2008 р. рівень облікової ставки НБУ було підвищено з 10 до 12%. Підвищуючи рівень облікової ставки, НБУ проводить політику кредитної рестрикції, спонукаючи кредитні установи скорочувати кредитну активність. Це веде до підвищення процентних ставок та відповідно до зниження інвестиційної активності. Пізніше, в умовах світової фінансово-економічної кризи, з метою стимулювання інвестиційної активності розмір облікової ставки поступово знижувався: починаючи з 15.06.2009 р. до 11%, з 12.08.2009 р. до 10,25%, з 08.06.2010 р. до 9,5%, з 08.07.2010 р. до 8,5%, з 10.08.2010 р. до 7,75% [8]. Втім, ставка рефінансування в Україні все ще залишається досить високою порівняно з Європою та США: у CША вона становить 0,25%, у зоні євро – 1%, у Польщі – 3,5%.

В сучасних умовах обмеженості вітчизняних фінансових ресурсів особливо важливого значення набуває механізм залучення іноземних інвестицій. З цією метою в Україні створено систему державних гарантій захисту іноземних інвестицій, яка передбачає: встановлення правового режиму інвестиційної діяльності; гарантії у разі зміни законодавства; гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб; компенсацію і відшкодування збитків іноземним інвесторам; гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності; гарантії переказу прибутків, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій [2].

Однак, незважаючи на вищезазначені гарантії, в сучасних умовах очікувати великого припливу іноземного капіталу в Україну не доводиться, оскільки інвестиційний клімат залишається несприятливим.

Отже, механізм державного регулювання інвестиційної діяльності – це система організаційно – правових, економічних, грошово – кредитних та регулюючих державних заходів, які впливають на здійснення інвестиційної діяльності в країні з метою досягнення очікуваних економічних, соціальних та інших результатів.

Література:

1. Погуда Н.В. Аналіз інвестиційної діяльності України в кризовий період // [www.intkonf.org]

2. Рудь Л.П. Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні // Науково – технічний збірник. – 2010. – № 36. – С. 143-148.

3. Бова Т.В. Методологічна база досліджень державного регулювання інвестиційної діяльності / Т.В. Бова // Інвестиції: практика та досвід. – 2010. – № 4. – С. 3-5.

4. Абрамович Г.В. Напрямки активізації державної політики щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України // Інвестиції: практика та досвід. – 2007. – № 1. – С.16-18.

5. Вовчак О.Д. Інвестування // О.Д. Вовчак. – Львів: Новий світ 2000, 2006. – 544 с.

6. Жовтанецький Н. Класифікація інструментів макроекономічного управління інвестиційною діяльністю // Вісник Львівського Університету. Серія економічна. – Львів, 2008. – № 40. – С.101-104.

7. Закон України «Про інвестиційну діяльність» № 1560-XII від 18.09.1991 року. // [www.rada.gov.ua].

8. Статистика НБУ: облікова ставка НБУ // [www.bank.gov.ua]