асистент Чернишева С.В., Крупка Г.А., Філатова Г.М.

Автомобільно-дорожній інститут ДВНЗ «Донецький національний технічний університет»

Аналіз державного регулювання економічної безпеки в Україні

Перехід до ринку в Україні зумовив великі зміни у сфері економічних відносин. Сучасний стан української економіки характеризується високим рівнем нестабільності. Глибокі та масштабні перетворення, які відбулися за останні 10 років, не тільки викликали суперечності, а і сформували нові загрози для вітчизняної економіки. Загрози економічній безпеці країни зумовлюють необхідність створення системи державного регулювання й контролю за нею.

Заходи, що здійснюються останнім часом, зі створення системи державного регулювання економічної безпеки вже привели до певних результатів. Так, був прийнятий Закон України “Про основи національної безпеки в Україні”, затверджена Президентом України “Стратегія національної безпеки України”. Але, на жаль, поточні заходи мають фрагментарний характер і на сьогодні існує ряд проблем, які справляють стримувальний вплив на ефективність державного регулювання економічної безпеки.

Поняття економічної безпеки держави, класифікацію економічних загроз та інтересів держави, підходи до оцінки рівня економічної безпеки держави, принципи формування системи забезпечення економічної безпеки держави висвітлювали у своїх працях такі вітчизняні та зарубіжні учені, як Л. Абалкін, В. Білоус, О. Бандурка, О. Барановський, І. Бінько, В. Геєць, С. Глазьєв, Б. Грієр, В. Духов, М. Єрмошенко, Я. Жаліло та інші.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні й розробці пропозицій щодо вдосконалення державного регулювання економічної безпеки в Україні.

Держава може існувати, коли вона має власну економічну систему, яку умовно можна розглядати як ефективну взаємодію власного виробництва, фінансової сфери, системи управління, соціальної й екологічної сфер. Тому, на нашу думку, національна безпека характеризується і визначається таким станом розвитку всіх сфер економічної системи, при якому держава здатна забезпечити свій стійкий розвиток, що дає змогу досягнути економічної, політичної, військово-стратегічної і соціальної мети заради створення умов для гідного життя широких верств населення, їх добробуту, духовної і моральної єдності.

На відміну від інших видів безпеки, економічна охоплює та характеризує економічні процеси та суміжні з ними явища. Спільними аспектами дослідження економічної, військової й екологічної безпеки є визначення особливостей фінансового забезпечення як держави і регіонів, так і військової та екологічної сфер. Економічна безпека є фундаментальною основою економічно ефективної держави в цілому. У найзагальнішому розумінні економічно ефективною є така держава, яка відстоює свої національні економічні інтереси та забезпечує економічну безпеку в умовах значної міжнародної конкуренції. У внутрішньо економічній сфері безпеку пов’язують з факторами макро- і мікроекономічного розвитку, з внутрішнім імунітетом та захищеністю держави й регіонів від різних дестабілізуючих та деструктивних впливів.

Державне регулювання економічної безпеки є специфічним видом державного управління, який охоплює соціально-економічну, політичну та інші сфери суспільного життя. Тому функції, повноваження та відповідальність, які на нього покладаються є, по-перше, специфічними. Це виходить з того, що головною метою управлінських впливів є передусім своєчасне прогнозування, виявлення, запобігання та нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам (із залученням відповідних, спеціально створюваних сил і засобів). По-друге, функції одночасно стосуються інтересів кожної людини, суспільної групи, суспільства та держави, а не рідко й інших держав, які, як правило, не збігаються, що зумовлює необхідність пошуку взаємоприйнятного балансу (компромісу) інтересів і є першочерговою управлінською проблемою, розв’язання якої покладається на систему державного регулювання економічної безпеки. По-третє, функції в кінцевому підсумку, спрямовані на забезпечення умов, за яких може відбуватися сталий прогресивний розвиток суспільства та реалізація національних інтересів як у зовнішній, так і у внутрішній сфері життєдіяльності держави.

Таким чином, органи державного регулювання економічної безпеки, оцінюючи рівень загроз, розробляють комплекс заходів і приймають відповідні рішення про необхідні дії. Тобто можна вести мову про процес управління ризиками, який передбачає прогноз, виявлення і нейтралізацію загроз, відображенням якого є виконання практичних завдань з підтримання національної безпеки на певному рівні або ж подальше поліпшення її характеристик.

Виходячи з зазначеного необхідно удосконалити систему показників економічної безпеки держави. Наприклад показники першої групи можуть використовуватися для оцінки поточного стану економічного, соціального і екологічного потенціалу суспільства. Вони характеризують поточні і середньострокові аспекти економічної динаміки і соціального розвитку. Показники другої групи визначають економічне забезпечення обороноздатності країни. Показники третьої групи повинні характеризувати можливий розвиток економічної ситуації. Вони визначають здатність економіки до самостійного розвитку. Удосконалення цих показників дозволить з більш точною ймовірністю визначити рівень економічної безпеки в державі, провести оцінку потенційним загрозам не тільки економіці, але й окремим її галузям, що в свою чергу надасть можливість удосконалити слабкі місця економічної безпеки країни.

Література:

1. Котковський В.Р. Державне регулювання як основа економічної безпеки України // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2006. – № 1. – С.  79-84.

2. Котковський В.Р. Стратегічне планування економічної безпеки: визначення змісту основних категорій // Теорія та практика державного управління. – Вип. 3(33). – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2005. – С. 92-96.