Чернявський Є.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Інноваційний розвиток економіки України та шляхи його поліпшення

Сучасний етап розвитку світової та вітчизняної економіки передбачає створення суспільства, яке базується на знаннях, де соціальне та економічне благополуччя країни визначається наукоємкими технологіями, інноваційною спрямованістю та рівнем інтелектуального розвитку соціуму.

В сучасному світі відбувається переоцінка основних цінностей. Від економічної спрямованості суспільство переходить до інноваційної, від нагромадження матеріального багатства як основи особистого добробуту – до нагромадження інформації як основи суспільного прогресу.

Інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим фундаментом, який визначає економічну міць країни та її перспективи на світовому ринку. В свою чергу інноваційна діяльність є складним процесом трансформації новоотриманих ідей та знань в об’єкт економічних відносин.

Вагомий внесок в дослідження питань інновацій та інноваційної діяльності внесли провідні вітчизняні вчені Л. Антонюк, В. Василенко, В. Геєць, С. Кацура, О. Лапко, Б. Патон, В. Савчук, В. Шматько, а також зарубіжні вчені-класики інноваційної теорії П. Друкер, М. Портер, К. Фрімен, Й. Шумпетер та ін.

Метою дослідження є розробка теоретико-методологічних засад інноваційного розвитку економіки України та основних напрямів його удосконалення, спрямованих на утвердження інноваційної моделі економічного зростання.

Стан інноваційної діяльності в Україні більшістю експертів-науковців визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у промислово-розвинених країнах та потребам інноваційного розвитку. Стабільне скорочення реальних обсягів фінансування науково-технічного комплексу та відсутність дійової державної науково-технічної стратегії не дають підстав для висновку про наявність реального підґрунтя для переходу до інноваційної моделі розвитку.

Причини низької ефективності державної політики в інноваційній сфері слід шукати в особливостях економічної ситуації в Україні. Хронічне невиконання нормативних актів щодо активізації науково-технічної та інноваційної діяльності свідчить про наявність певних об’єктивних системних перешкод, без подолання чи принаймні врахування яких досягти ефективності інноваційної політики неможливо.

У структурі наукових організацій України зростає частка науково-дослідних організацій та вищих навчальних закладів і, навпаки, зменшується - конструкторських організацій, дослідних заводів, проектних та проектно-пошукових організацій на промислових підприємствах. Це негативно позначається на можливостях матеріалізації наукових розробок, свідчить про погіршення готовності наукового сектору до супроводу інновації протягом усього її життєвого циклу.

Сьогодні поза інноваційним шляхом Україна не зможе реалізувати жодної перспективної програми соціального та економічного розвитку [1, С. 14-21].

На відміну від розвинених країн, які 85-90% приросту валового внутрішнього продукту (ВВП) забезпечують через виробництво та експорт високотехнологічної продукції, Україна, посідаючи за кількістю науковців одне із чільних місць у світі, продовжує розвиватися без суттєвого використання свого інноваційного потенціалу [3, С. 284].

Не може не викликати занепокоєння той факт, що майже 95 % промислової продукції не має сучасного високотехнологічного забезпечення, зменшується чисельність висококваліфікованих працівників науково-технологічної сфери, зокрема в галузі технічних наук, спостерігається старіння наукових кадрів, що призводить до втрати наукових шкіл, наукового потенціалу держави.

Згідно з інвентаризацією 2010 року з 159,7 тис. од. машин та устаткування обстежених наукових організацій 80,1 % експлуатується понад 10 років і лише 6,4 % - до 5 років. Водночас за світовими стандартами термін використання наукового обладнання складає 5-7 років. Такий стан матеріально-технічної та лабораторної бази наукових установ і ВНЗ не забезпечує проведення наукових досліджень на світовому рівні, не сприяє впровадженню інноваційних освітніх технологій, знижує конкурентоспроможність випускників на ринку праці, перешкоджає інтеграції української освіти і науки до європейської і світової.

Отже, як бачимо, в країні існує низка проблем, які гальмують процес переходу до інноваційної моделі розвитку національної економіки.

Для створення інноваційної економіки і подолання відставання від розвинутих країн необхідно відмовитися, зректися багатьох міфів. Країна повинна мати на державному рівні нову парадигму інноваційного розвитку. З цією метою слід створити інноваційний фонд, завдання якого – комплексно підійти до розробки конкретної програми інноваційної економіки. Для цього слід проаналізувати нормативно-правову базу заохочень і регулювання державної підтримки інновацій на всіх рівнях, включаючи малі підприємства; прийняти низку законодавчих і нормативних актів, як першочергове завдання Верховної Ради, звернувши увагу на забезпечення прав інтелектуальної власності, місця малого підприємництва в інноваційному розвитку, ноу-хау.

Не менш важливим є створення механізмів, що об’єднують зусилля державних інституцій і приватного капіталу з інвестування в інноваційну економіку.

Трансформація моделі економічного зростання України до інноваційного типу розвитку та зміна характеру цього розвитку дозволить:

- завершити структурну перебудову національної економіки та прискорити темпи економічного зростання;

- досягти високого рівня конкурентоспроможності національної економіки, збільшити частку експорту високотехнологічної продукції в його загальній структурі;

- забезпечити наукову підтримку необхідних темпів імпортозаміщення, розумне використання усіх необхідних ресурсів - матеріальних, природних, людських [2, С. 168].

З огляду на це, розробка і впровадження інноваційної моделі управління національною економікою має стати стратегічним завданням державної інноваційної політики в Україні.

Успішна реалізація цих вимог передбачає вирішення наступних завдань:

- вдосконалення системи освіти;

- створення інноваційно-технічного забезпечення;

- формування розвиненої і достатньо диверсифікованої промислової інфраструктури, здатної акумулювати інноваційні матеріали і технології;

- перебудова фінансової системи в такий спосіб, щоб вона була здатна працювати з високотехнологічними компаніями нової економіки.

Отже, досягнення інноваційного розвитку України передбачається можливим у випадку реалізації як вже впроваджених стимулюючих заходів, так і нових елементів, однак, лише за умови розробки продуманих механізмів їх реалізації.

Таким чином, модернізація української економіки на засадах інноваційного розвитку має забезпечуватися комплексним застосуванням усіх доступних важелів економічної політики та запобіганням конфлікту між їхніми впливами та між вирішенням стратегічних та поточних завдань. За цих умов інноваційна стратегія як така, що за визначенням веде до підвищення рівня прибутковості національних підприємств, може стати реальним полем для багатогранної співпраці держави і бізнесу.

Література:

1. Каракай Ю. Роль держави у стимулюванні інноваційної діяльності // Економіка України. - №3. - 2007.- с. 14-21.

2. Геєц В.М., Семиноженко В.П. Інноваційні перспективи України – Харків: Константа, 2006. - 272 с.

3. Василенко В.О., Шматько В. Г. Інноваційний менеджмент. Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ. – 2006. - 439 с.