Экономические науки/15 Государственное регулирование экономики

К.е.н. Каховська О.В.

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, Україна

ХАРАКТЕР ПОЄДНАННЯ ІНДИВІДУУМУ ТА СУСПІЛЬСТВА ЯК ІНДИКАТОР ПРОЯВУ СОЦІАЛЬНОСТІ В МІСІЇ ДЕРЖАВИ

Розмірковуючи сьогодні щодо призначення держави ми прагнемо надати йому те чи інше обґрунтування, задовольняючись безумовно сучасними підходами, інформаційними джерелами і історичною практикою. В якості передумови природно у такому випадку приймається теза, що на основі дослідження проявів і характеру суспільної спрямованості дій держави у доступній до дослідження фазі суспільно-історичного розвитку, можна, керуючись інструментарієм вибіркового методу, визначитися з призначенням держави взагалі. В той же час нехай і нечисленні, але доступні дані засвідчують про суттєві відмінності не то, що в проявах, а і взагалі в сприйнятті параметрів соціальності в державному будівництві на різних ступенях розвитку.

Сутність держави пов’язується з внутрішнім змістом її діяльності. Для виявлення сутності держави потрібно брати до уваги, безумовно, усі види державних явищ незалежно від форми відтворення. Але, як стверджували щодо цього далекі попередники, а саме дослідженню мають підпадати «…ті із існуючих державних устроїв, якими …користуються деякі держави, визнані добробутними…» [1, с. 467], так і сучасники визначилися з одним «…розвиток цивілізації характеризується змінами у добробуті людини…» [2, с. 1].

Так склалося в теорії державного управління, що вона отримала повноцінний розвиток на національних теренах тільки в роки незалежного господарювання і почала занурюватися в історичну глибину й охоплювати, таким чином, довгострокові трансформації в принципі внутрішньо властивих державі категорій та ознак.

Не віднайти заперечень тому, що дослідження в історичному аспекті постановки питань забезпечення потреб громадян державою вимагає досить обширного емпіричного матеріалу і мало б, на наш погляд, вражаючі розміри, оскільки за роки до нашої та й нашої ери, які пронизує вісь історії існувало та й існує достатньо держав з різною і в тому числі з суспільно – добробутною філософією функціонування.

Виявлення сутності держави – це визначальний момент формування соціальності державного управління. І, просте буденне розуміння держави як території, сукупності індивідів та нації зовсім не надає інформації про її сутність. Це лише фрагменти індиферентного характеру. Сутність держави звернена перш за все до її внутрішніх властивостей і виступає в якості, яка розгортається у просторі та часі і набуває з часом все виразніших контурів. Розкриття сутності держави відбувається через низку характеристик щодо її прагнення матеріалізувати в території і населенні ідею досконалості суспільного життя. Держава не може бути пристосованою для потреб певної кількості людей, а в кращому випадку хоча б для переважної кількості членів спільноти.

Керуючись подібною концепцією, ми вважаємо методологічно можливим в дослідженні характеру ставлення держави до питань добробуту спільноти людей обмежитися виокремленням її позицій у різні часові проміжки щодо істинної реальності та цінності категорій «індивід» та «суспільство». Мається на увазі організація соціального порядку, за яким у вершину кута ставиться людина з її одвічними цінностями чи навпаки заради добробуту суспільства в цілому людина підпорядковується йому. Відповідно такому підходу соціологічна наука надала деякі узагальнення, розбивши історичні періоди за домінуванням у них атомістичної концепції суспільства (соціологічний сингуляризм), визнання суспільства надіндивідуальним (соціологічний універсалізм) та синтез сингуляризму й універсалізму (містико-соціологічний інтегралізм) [3, с. 424 – 448].

Вже вивчення реалій переструктурування співвідношення «індивідуалізму» та «колективізму» в часі і просторі дозволяє і за узагальненими, вирваними з контексту фактами з достатньою ймовірністю визначитися зі змістом призначення держави. За такі індикатори можна прийняти тлумачення логіки виникнення держави, міру спрямованості її дій на спільноту або на той чи інший прошарок населення чи то окремих індивідів, конкретні зміни в державному устрої, реалії життя і т.і. Витоки формування соціального призначення держави було зміст відшукувати у філософських працях давніх мислителів та вчених до нашої ери і видатних дослідників цієї проблеми вже за нової ери.

Головне, що вдалося винести з проведеного за таким підходом дослідження, так це теоретичне оконтурення місії держави загалом як суспільного інституту щодо забезпечення добробуту. Починаючи з давніх мислителів в планетарному масштабі вісь природного створення суспільства і затим інституту держави розміщувалася спочатку у площині задоволення потреб, а затим і більш-менш розширеного розвитку людини. Якщо підвести риску під експлікацією обробленої інформації, то можна стверджувати, що питання визначення призначення держави полягає у площині встановлення реальності і цінності «індивіда» та «суспільства», пріоритету одного над іншим та міру підпорядкування одного другому. Висновок щодо суспільно-індивідуального поєднання як індикатора соціальності держави корелюється з рядом добробутних характеристик, які описуються масою показників і були змодельовані прямо чи опосередковано.

Проведені на підтвердження цього ствердження порівняння міри цивілізаційної спрямованості різних за розвитком країн світової спільноти досить чітко вирізнило їх за певними групами за специфікою змісту і наповнення «індивідуалізму» і «колективізму» в суспільстві, а також особливостями конфігурації співвідношення між ними.

Література:

1. Аристотель: политика, поэтика // Древнегреческая философия: От Платона до Аристотеля ; пер. с лат. и древнегреч. – М. : ООО « Изд.-во АСТ»; Харьков: «Фолио», 2003. – 829 с.

2. Генкин Б.М. Введение в метаэкономику и основания экономических наук: курс лекций / Б. М. Генкин. – М. : НОРМА-ИНФРА-М, 2002. – 384 с.

3. Сорокин П.А. Социальная и культурная динамика / П. А. Сорокин ; пер. с англ. – М.: Астрель, 2006. – 1176 с.