Економічні науки/ Макроекономіка

Попадинець Н.М.

Інститут регіональних досліджень НАН України

Система взаємозв’язків внутрішнього ринку України

Проблема розвитку внутрішнього ринку за роки проголошення незалежності не отримала належної уваги. Це спричинено логікою тієї неоліберальної моделі розвитку національної економіки, яка реалізувалася в країні до 90-х років. Пріоритети її були досить очевидними – дерегуляція, лібералізація цін, повна відкритість внутрішнього ринку, розкуркулення підприємств і жорстка монетарна політика. Питання розвитку внутрішнього ринку практично не ставилося. Ця модель розвитку полягала у тому, що спочатку планувалося досягти стабілізації, здійснити приватизацію і структурну перебудову, а у подальшому подивитися, яким чином переходити до політики економічного зростання, тобто мова йшла про ціну, яку потрібно заплатити населенню за перехід до ринкової економіки.

За даними Глобального звіту Всесвітнього економічного форуму у 2010 році Україна за розміром внутрішнього ринку посіла 30 місце серед країн світу і лише 109 за ефективністю його використання [1].

Тому важливим завданням сучасного стану розвитку національної економіки є відродження внутрішнього ринку, як головного ендогенного чинника економічного зростання.

Слід зазначити, що важливий внесок у розвиток зазначеної проблеми зробили такі вчені, як В.Геєць, Я.Жаліло, В.Лагутін, О.Михайленко, О.Пустовойт, В.Точилін та ін. Основна увага у їх працях приділена формуванню ефективних механізмів внутрішнього ринку України. Разом з тим, поглибленого дослідження вимагають концептуальні засади формування та функціонування внутрішнього ринку, їх удосконалення з огляду на сучасні виклики світової економіки. Про те, мало хто з них розглядав систему взаємозв’язків внутрішнього ринку.

Внутрішній ринок виступає як сфера товарного обороту і має свої просторово-територіальні межі. З огляду на них, а також на масштаби товарообороту, можна виділити декілька типів ринку, що взаємодіють між собою (рис. 1).

Рис. 1. Типи ринків та їх взаємодія

Базовими у ринкових системах є галузеві ринки, які виступають складовою частиною всіх типів ринку. Галузеві ринки систематизують за різними ознаками, найпоширенішою з яких є об’єкт обміну. За об’єктом обміну всі галузеві ринки є різними – проте, вони можуть бути порівняні між собою за обсягом обороту продукції у вартісному виразі. Тому даний спосіб систематизації галузевих ринків широко використовують в економічній науці, практичній роботі органів влади, господарській діяльності підприємств для характеристики товароруху певного виду продукції в національній економіці. На основі об’єкта обміну галузеві ринки об’єднуються у видові групи: ринки товарів кінцевого споживання (споживчі, інвестиційні товари); послуг; ринки виробничих ресурсів (трудових ресурсів, первинних і оброблених природних ресурсів, фінансових ресурсів) [2, с. 32].

Світовий ринок це сукупність національних ринків, які поєднані між собою всесвітніми господарськими зв’язками на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва збуту товарів та надання послуг.

Зовнішній ринок або нерезидентний – це сектор економіки, в якому відображаються операції зарубіжних економічних агентів з резидентами країни [3, с. 39].

В.О.Точилін зазначає, що місцеві ринки різняться за такими ознаками, як об’єкт обміну і кон’юнктура. Тобто на одних місцевих ринках підвищеним попитом можуть користуватися певні види продовольчих товарів, на – інших непродовольчих, або певні види послуг, що в свою чергу, може впливати на формування кон’юнктури на цих ринках [2, с. 32].

Доповнюючи можна сказати, що сьогодні не існує єдиного підходу до визначення поняття місцевих (локальних) ринків. Проте можна вважати, що це є – утворення з сукупності галузевих ринків товарів та послуг, на які існує попит споживачів у певній місцевості.

Сукупність місцевих ринків в межах конкретного регіону формує регіональні ринки. Проведені дослідження [4, с. 106-128] засвідчують значну диференційованість регіональних ринків в Україні, однак єдність регіональних ринків в межах внутрішнього ринку країни забезпечується такими чинниками як наявність однієї національної валюти та єдиного законодавчого простору їх функціонування.

В умовах глобалізації світового господарства інтенсивного розвитку набули транскордонні ринки.

Транскордонний ринок – це об’єднані національні ринки товарів, послуг, капіталів, праці, якими неформально користуються громадяни сусідніх територій для задоволення потреб (домашнього господарства) в межах діючих національного та міжнародного законодавства. Транскордонне співробітництво у т.ч. сприяє розширенню національних законодавчих рамок щодо отримання благ з транскордонних ринків і формалізує відносини у транскордонному регіоні, залучаючи, крім громадян, і інші господарюючі суб’єкти та установи [5, с. 105-106].

Найбільш проблемним на сьогоднішній день є визначення і розмежування внутрішнього та національного ринків, так як деякі автори ці поняття вважають тотожними. Дані поняття можуть ототожнюватись, але лише у випадку коли мова йде про закриту національну економіку. Тобто якщо уявити національну економіку, в якій усі види галузевих ринків є виключно внутрішніми, то їх сукупність можна розглядати як внутрішній ринок країни, який одночасно і є національним. Але коли йдеться про відкриту економічна систему, тоді національний ринок тісно пов’язаний з ринками інших держав, потоками товарів, послуг, капіталів, робочої сили, він є функціональною формою взаємодії економічних суб’єктів, зокрема: підприємств, домашніх господарств, державних інституцій, економічних агентів інших країн. На національному ринку також відсутній єдиний рівень цін на товари і послуги, що не дає можливості кількісно обрахувати його обсяг. Натомість, на відміну від національного, внутрішній ринок країни обслуговує потреби тільки тих суб’єктів господарювання, які знаходяться на економічній території даної країни. Тому внутрішній ринок слід вважати механізмом задоволення потреб суб’єктів ринку, які знаходяться на економічні території даної країни, за рахунок пропозиції підприємств-резидентів. Разом з експортними та імпортними потоками внутрішній ринок утворює відкриту систему національного ринку, який функціонує у світовому ринковому середовищі та є його підсистемою. Внутрішній ринок можна вважати ядром національного ринку і фактором подальшого економічного зростання та розвитку національної економіки.

Однак, крім питання взаємодії внутрішнього ринку, залишається ще дуже багато питань які на сьогоднішній день є не вирішені. Наприклад, що пригнічує розвиток внутрішнього рику – низький споживчий попит, недосконала податкова політика, неефективність виробництва чи низька конкурентоспроможність національної продукції? Які механізми та заходи розширення внутрішнього ринку будуть найефективніші та відповідатимуть сучасним реаліям економічного розвитку України? Як захистити внутрішній ринок і ефективно використати для цього тарифне і нетарифне регулювання?

Таким чином, зосередившись на розбудові внутрішнього ринку України, головною позитивною характеристикою такого розвитку повинен стати процес формування збалансованих по відношенню до попиту галузевих ринків, що надасть національній економіці системності та соціально орієнтованого характеру, водночас визначить перспективи підвищення власної конкурентоспроможності та можливості ефективної інтеграції у світовий економічний простір.

Література:

1. Звіт про конкурентоспроможність України 2010. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.feg.org.ua/docs/Competitiveness_report_2010 _ua.pdf

2. Ринки реального сектора економіки України: структурно інституціональний аналіз / [В.О. Точилін, Т.О. Осташко, О.В. Пустовойт. та ін.]; за ред. д-ра екон. наук, проф. В.О. Точиліна; НАН України; Ін-т екон. та прогноз. – К. – 2009. – 640 с.

3. Михайленко О. Роль внутрішнього ринку у соціально-економічному розвитку України / О.Михайленко // Економіка України. – 2002. – № 10. – С. 37-42.

4. Шульц С. Економічний простір України: формування, структурування та управління / С. Шульц. – Львів: ІРД НАН України, 2010. – 408 с.

5. Мікула Н.А. Транскордонне співробітництво в умовах інтеграційних процесів України. Дис... д-ра. екон. наук: 08.08.01. – Львів. – 2005. – 426 с.