Ручка М.О.

Донецкий Национальный Университет

Экономики и Торговли

им. М. Туган-Барановского

Управління проблемами валютного ризику на сучасному етапі

Проблеми прогнозування динаміки валютних курсів, оцінювання масштабів валютного ризику та пошуку ефективних методів його зниження завжди були в центрі уваги вітчизняних та зарубіжних економістів.

Обмінні курси валют формуються під впливом низки чинників, які зумовлюють їх коливання як у короткостроковому, так і в довгостроковому аспектах. У довгостроковому періоді визначальну роль відіграють макроекономічні фактори: торговельний і платіжний баланс; паритет купівельної спроможності; стан фондового та грошового ринків країн; різниця в рівнях інфляції в країнах походження валют, що обмінюються; політичні фактори та правила регулювання національних валютних ринків[1].

У довгостроковому аспекті форвардні валютні курси залежать насамперед від різниці в рівнях відсоткових ставок за валютами, що котируються. У свою чергу відсоткові ставки відображають передовсім реальний та очікуваний рівні інфляції, а також прогнозовані темпи економічного зростання в країнах походження валют. Короткострокові коливання валютних курсів формуються під впливом зміни попиту та пропозиції тієї чи іншої валюти на ринку.

Відчутно вплинути на динаміку валютного ринку може і очікування майбутніх змін курсів. Наприклад, в Україні на початку 2009 року верхня межа прогнозів щодо змін валютного курсу доходила навіть до 20 грн. за долар США, однак НБУ вдалося переламати ситуацію та подолати негативні очікування. Вплив політичної ситуації на процеси курсоутворення є також дуже важливим.

Останнім часом найбільший вплив на динаміку валютних курсів у міжнародному масштабі справила фінансова криза, що почалася наприкінці 2008 р., розпочавшись у США, досить швидко переросла у загальносвітову, зачепивши економіки практично всіх країн світу.

Негативні наслідки цієї кризи вдалося подолати лише у 2010 р., коли на ринку сформувалася низка потужних позитивних факторів: реструктуризація зовнішнього державного боргу та значне скорочення платежів за ним; збільшення пропозиції валютних коштів на внутрішньому ринку, якому сприяло поліпшенням торговельного і платіжного балансів; сприятливий розвиток макроекономічної ситуації; зміна правил валютного регулювання. На останньому спинимося докладніше.

Для банку головною метою проведення власних обмінних операцій є одержання прибутків від різниці між курсами купівлі та продажу валюти. Проводячи валютні операції за рахунок клієнтів, банк уникає ризику, пов’язаного зі зміною валютних курсів, на який у такому разі наражається клієнт. Ця обставина спонукає банки розширяти спектр пропонованих послуг у сфері валютного обслуговування клієнтів. Показовим є той факт, що нині все більше банківських операцій з іноземною валютою проводиться з коштами клієнтів, тоді як раніше в структурі валютних операцій великих міжнародних банків переважали власні операції. Таким чином, класифікація банківських валютних операцій на власні та клієнтські кошти є доцільною як для аналізу валютного ризику банку, так і для аналізу джерел формування прибутку.

Отже, проблеми аналізу валютного ризику та пошуку ефективних методів управління, адаптованих до вітчизняних реалій, для комерційних банків України стають дедалі актуальнішими. У процесі аналізу валютного ризику першим кроком є ідентифікація та визначення величини ризику. Це складне завдання, адже на величину валютного ризику впливають як внутрішні так і зовнішні чинники. І якщо показники власної валютної позиції банку проаналізувати нескладно, коли відомі характеристики фінансових інструментів, що формують активи і зобов’язання банку в іноземній валюті, то прогнозування динаміки ринкових параметрів є серйозною проблемою і може бути тільки ймовірнісним.

Проблема аналізу валютних цінових ризиків, полягає в тому, що категорія ризикованості пов’язується насамперед з можливими фінансовими втратами, а отже, логічно вважати ризиком лише ситуацію зниження показників прибутковості (недоодержання доходів, збитки, зменшення вартості капіталу, невиправдане зростання витрат тощо).

В Україні діяльність на валютному ринку регулюється Національним банком України через ліцензування валютних операцій та встановлення обов’язкових нормативів, зокрема запроваджено нормативи відкритої валютної позиції. Для запобігання можливості валютних спекуляцій з боку комерційних банків НБУ не лише контролює додержання ними встановлених нормативів відкритої валютної позиції, а й суворо обмежує перелік операцій, які банки можуть здійснювати власним коштом [2]. Сукупний вплив обмежень та правил здійснення валютних операцій призводить до того, що навіть маючи можливість провести операції з іноземною валютою власним коштом на міжбанківському ринку, банки часто відмовляються від цього.

Для управління валютними ризиками банку на сучасному етапі застосовуються різноманітні методи. Першим кроком до керування валютними ризиками усередині структури банку є встановлення лімітів на валютні операції. Так, наприклад, дуже поширені наступні види лімітів[3]:

1. Ліміти на іноземні держави (установлюються максимально можливі суми для операцій протягом дня із клієнтами й контрпартнерами в сумі з кожної конкретної країни).

2. Ліміти на операції з контрпартнерами й клієнтами (установлюється максимально можлива сума для операцій на кожного контрпартнера, клієнта або види клієнтів).

3. Ліміт інструментарію (установлення обмежень по використовуваних інструментах і валютам з визначенням списку можливих до торгівлі валют і інструментів торгівлі).

4. Установлення лімітів на кожен день й кожного дилера (звичайно встановлюється розмір максимально можливої відкритої позиції продажу іноземної валюти, можлива частка перенесення на наступний робочий день для кожного конкретного дилера й кожного конкретного інструмента).

5. Ліміт збитків (установлюється максимально можливий розмір збитків, після досягнення якого всі відкриті позиції повинні бути закриті зі збитками). У деяких банках такий ліміт установлюється на кожний робочий день або окремий період (звичайно 1 місяць), у деяких банках він підрозділяється на окремі види інструментів, а в деяких банках може також установлюватися на окремих дилерів.

Крім лімітів у світовій практиці застосовуються наступні методи управління валютних ризиків:

- взаємний залік покупки-продажу валюти за активом й пасивом, так званий метод «метчинг», де за допомогою відрахування надходження валюти з величини її відтоку банк має можливість впливати на їхній розмір і відповідно на свої ризики;

- використання методу «неттинга», що укладається в максимальному скороченні кількості валютних операцій за допомогою їхнього укрупнення. Для цієї мети банки створюють підрозділу, які координують надходження заявок на покупку-продаж іноземної валюти;

- придбання додаткової інформації шляхом придбання інформаційних продуктів, спеціалізованих фірм у режимі реального часу валютних курсів, що відображають рух, і останню інформацію;

- ретельне вивчення й аналіз валютних ринків на щоденній основі.

Дослідження проблем та перспектив становлення ринку фінансових деривативів в Україні довело, що цей сегмент має розглядатися як невід’ємна складова сучасного фінансового ринку, а брак такого збільшує невизначеність суб’єктів валютного ринку і сповільнює формування сучасних інструментів управління ризиками [2]. Тому, перехід від адміністративних методів регулювання валютних позицій банків до економічних методів управління валютним ризиком через впровадження операцій з валютними деривативами є перспективним напрямком формування сучасних підходів до управління фінансовими потоками у банках України.

Література:

1. Бахчеева М.М. Принципы управления валютными рисками// Консультант.-2008.-№11.-С.12-13

2. Примостка Л.А. Аналіз банківської діяльності: Монографія.-К.:Либідь,2006.-432с.

3. Севрук В.Т. Банковские риски//Консультант-2010-№5.-С.14-15

4. Красавина Л.Н. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения. Киев: Финансы и статистика.,2009. С.345