Економічні науки /2. Фінансиі банківська справа

Данко-Ютіш Н.І., Плукар Л.А.

Інститут регіональних досліджень НАН України (м.Львів),

Асиметричність розвитку фінансово-кредитної системи України у регіональному розрізі

Конкурентоспроможність суб’єкта господарювання дедалі більше залежить не лише від підприємливості власників і продуктивності працівників, а й також від ефективності функціонування територіальних суспільно-господарських систем і їх спроможності формувати сучасні дієві структури, які результативно використовують наявну в регіоні сукупність факторів виробництва [1, c. 213]. Врахування конкурентного середовища та формування регіональної політики у відповідності з соціально-економічними, політичними, демографічними особливостями регіону сприяє підвищенню гнучкості діяльності банку та якості задоволення фінансових потреб суб’єктів ринку.

Якщо дослідити розвиток банківської конкуренції в Україні, можна з’ясувати, що в більшості регіонів країни економічне суперництво розгортається між місцевими банками й територіальними підрозділами найбільших та великих банків або лише між філіями та відділеннями різних банків. Це пояснюється надмірною концентрацією банківського бізнесу у великих містах України.

Згідно з інформацією Національного банку України близько 60% існуючих в Україні комерційних банків (105 зі 173 діючих на 1.01.2009 р.) зосереджені саме в м. Києві, при цьому решта Київської області залишилась без банку – юридичної особи. Окрім Києва, в Україні виділяють ще такі фінансові центри, як Дніпропетровська, Донецька, Одеська та Харківська області. А в 11 українських областях функціонують лише філії комерційних банків і не зареєстровано жодного банку як юридичної особи.

Концентрація банківських ресурсів у м. Києві пов’язана зі сприятливою кон’юнктурою столичного ринку для банків, зосередженістю у фінансовому центрі основної грошової маси – засобів бюджету, нагромадженістю підприємств, заощаджень населення не лише київського, а й загальнодержавного походження.

Територіальну нерівномірність розміщення банків в України певною мірою згладжує розвиток мережі філій. Найбільша їх кількість розташована в Києві та Київській області (166), Донецькій (125) і Дніпропетровській (96) областях; у 4 областях (Волинській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій) — до 30 філій.

Регіональний розподіл банків та їх філій, а також капіталу, має об’єктивну основу: прямо пропорційно залежить від рівня економічного розвитку регіону, концентрації виробництва і доходів у ньому. Однією із сучасних тенденцій регіонального розміщення банківських установ є активна експансія великих комерційних банків за межі регіону через відкриття великої кількості філій по всій території країни. Це частково нівелює територіальну нерівномірність розміщення банківської мережі.

Традиційна форма банківської експансії через відкриття філіальної мережі останніми роками доповнюється активізацією створення дочірніх банків, через які банківські групи закріплюють свій фінансовий вплив у регіонах. Це у свою чергу призводить до витіснення і поглинання регіональних банків головними конторами, дочірніми банками і філіями потужніших банків немісцевого походження.

Аналіз вимог банків за наданими кредитами та зобов’язань за залученими коштами в розрізі регіонів України станом на 1 липня 2010 р. дозволяє стверджувати, що лише у чотирьох регіонах дані показники є вищими за середній в Україні рівень (Дніпропетровська, Донецька, Одеська та Харківська області), а в м. Києві переважають середнє значення у 9,5 раза.

За показником залучення (вилучення) через банківську систему фінансових ре сурсів у регіонах усі області (регіони) України можна умовно поділити на дві групи: 1) регіони-донори, з яких через банки вилучаються фінансові ресурси; 2) регіони-отримувачі, котрі залучають фінансові ресурси з інших регіонів.

До першої групи слід віднести Автономна Республіку Крим, Донецьку, Житомирську, Івано-Франківську, Київську, Луганську, Львівську, Тернопільську, Хмельницьку, Черкаську та Чернігівську області. Найбільшими донорами в Україна є Донеччина, але це є, швидше за все, тимчасовим явищем, пов'язаним із політичною ситуацією, Львівщина та Луганщина. Явище вилучення фінансових ресурсів з регіону є дуже небезпечним для економіки областей, оскільки в результаті виникає брак коштів, необхідних для інвестиційної діяльності, а це у свою чергу призводить до збільшення ціни на ресурси та загального колапсу інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання.

До другої групи належать Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Закарпатська, Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Харківська, Херсонська, Чернівецька області та м. Київ. Найбільшим отримувачем коштів в Україні є Київ.

Явище вимивання коштів із регіонів потребує особливої уваги, оскільки воно посилює диспропорції у їх соціально-економічному розвитку. Така ситуація спонукає до пошуку нових шляхів стабілізації руху фінансових ресурсів між регіонами. Один із них – підвищення ролі регіональних банків у фінансовому секторі регіонів.

Зазначене ще більше посилює нерівнозначність джерел формування кредитних ресурсів. Зокрема, якщо великі столичні банки спираються на міжбанківські запозичення, західні кредити тощо, то значну частину кредитних ресурсів регіональних банків складають внески населення. Водночас у регіонах лише невелика кількість банків може протистояти столичним банкам щодо мобілізації коштів населення [2]. Регіональні банки часто виявляються відлученими від основних ресурсів, позбавлені змоги обслуговувати інвестиційні програми, іноземні інвестиції, що «оголює» фінансову базу більшості регіонів.

Отже, в сфері регіональних досліджень фінансово-кредитного ринку залишається багато невирішених питань. Передусім, відсутнє визначення понять регіональної політики та регіонального розвитку для рівня мікроекономіки, хоча потреба в ньому назріла, адже на даний час велика кількість суб‘єктів господарювання України (зокрема комерційні банки) мають представництва (філії) в багатьох регіонах держави і усвідомлюють необхідність врахування регіональних особливостей у своїй діяльності. Крім того, конкуренція в банківському секторі вимагає пошуку нових форм залучення клієнтів, в тому числі шляхом розробки банківських продуктів, орієнтованих на споживачів, які розташовані на конкретній території, сегментацію ринку.

Література:

1. Бєлєнькй П.Ю. Конкурентність на транскордонних ринках : Навч. посіб./ Бєлєнькй П.Ю., Мікула Н.А., Матвєєв Є.Е. — Львів: Інститут регіональних досліджень НАН України, 2005. – 214 с.

2. Мельник М.І. Інвестиційний клімат регіону: теоретичні та прикладні засади дослідження: Монографія / М.І.Мельник. – Львів : ІРД НАН України, 2005. – С. 125–127.