Економічні науки/2. Фінанси і банківська справа

студент Єрмаков А.М.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Україна

Банківський ризик-менеджмент в Україні

Ризики стали супутниками ринкових економічних відносин. Жодна держава та навіть уся світова фінансова система не в змозі уникнути їх нищівного впливу. На кожному рівні функціонування банківської системи ідеться про різні ризики, проте все розпочинається з діяльності звичайних комерційних банків. Вони в своїй повсякденній роботі стикаються з масою ризиків, які потрібно вміти оцінити та управляти ними. Таке управління – це запорука ефективного функціонування кожного банку та банківської системи країни вцілому.

Отже, однією з найважливіших ланок роботи сучасного банку є оцінювання ризиків. У статті 2 „Методичних вказівок НБУ щодо організації та функціонування системи ризик-менеджменту в банках України” зазначено, що „у своїй діяльності банки повинні намагатися створити комплексну систему ризик-менеджменту, яка б забезпечувала надійний процес виявлення, оцінювання, контролю та моніторингу всіх видів ризику на всіх рівнях організації, зокрема з урахуванням взаємозв'язку між різними категоріями ризиків, а також вирішувала питання конфлікту завдань між необхідністю отримання доходу та мінімізації ризиків” [1].

Упродовж останніх років в економічній літературі проблемам ризикології в Україні приділяють значну увагу, при цьому автори досліджують оцінку ступеня ризику, прийняття багатокритеріальних управлінських рішень, удосконалення банківських операцій, запобігання ризикам тощо. Цю проблему досліджують такі вчені, як В. Бобиль, В. Вітлінський, І. Дяконов, І. Івченко, С. Козьменко, І. Лукановська та інші.

В Україні триває активний пошук оптимальної моделі, за допомогою якої можна було б виявити основні тенденції розвитку банківських установ, оцінити ризики їхньої діяльності, фіксувати проблеми, пов'язані з ними на ранніх етапах їх розвитку та прогнозувати виникнення несприятливих ситуацій з метою недопущення банкрутства банків.

Управління ризиками – це доволі складна справа, яка потребує передусім теоретичного обґрунтування, адже для прийняття рішення щодо управління ризиками необхідно ці ризики зважувати й оцінювати.

Під банківськими ризиками потрібно розуміти втрату банком частини ресурсів, недоотриманих доходів або появу додаткових витрат внаслідок здійснення фінансової операції. Ризик необхідно передбачувати і знижувати його до мінімального рівня, тобто до такого рівня, коли банківський ризик є керованим: підлягає і управлінню, і регулюванню, і контролю. Варто наголосити на тому, що ризик присутній в будь-якій банківській операції, проте може бути різним за масштабами та по-різному компенсуватись.

В економічній літературі існують різні класифікації економічних ризиків. Зокрема, Б. Мілнер і Ф. Лііс поділяють ризики на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх вони відносять політичні, законодавчі, природні, регіональні, галузеві і макроекономічні ризики, до внутрішніх – виробничі, інвестиційні та комерційні ризики.

Досліджуючи питання ризик-менеджменту в банківських установах автор статті „Сучасний ризик-менеджмент в малому банківництві України” І. Лукановська [2] пропонує банківські ризики поділяти на зовнішні та внутрішні. Вона пояснює такий поділ різною сферою виникнення та впливом цих ризиків на діяльність банку, її думка підтримується нами. Таким чином до зовнішніх належать ризики, які безпосередньо не пов'язані з діяльністю банку чи його конкретного клієнта – політичні, соціальні, економічні, демографічні, культурні особливості, які впливають на рівень ризику банку та його оточення. Сюди належать ризик щодо країни, валютний ризик, відсотковий, системний тощо. Щодо внутрішніх ризиків, то вони зумовлені особливостями діяльності, розміром та іншими чинниками, що є властиві внутрішньому середовищу банку. Такі ризики можуть бути пов'язані з особливостями клієнтури, видом банку, ризиками банківських операцій.

Стосовно типової класифікації ризиків, то їх прийнято поділяти на чотири категорії: фінансові, операційні, ділові та надзвичайні. Фінансові ризики містять чисті та спекулятивні. Чисті ризики – це кредитні ризики, ризик ліквідності та платоспроможності, вони можуть за неналежного управління призвести до збитку банку. Спекулятивні ризики, засновані на фінансовому арбітражі, можуть мати подвійний результат: або прибуток (якщо арбітраж здійснюється правильно), або збиток (за умови неправильного здійснення арбітражу). Основні види спекулятивного ризику – відсотковий, валютний і ринковий.

Засадою класифікації банківських ризиків вважають стандарти Базельського комітету з банківського нагляду (Базель ІІ). Базельський комітет виділяє фінансовий, операційний і бізнес-ризик. Зауважимо, що така класифікація банківських ризиків є універсальною, хоча не завжди враховує специфічні види ризиків, які є характерні для банківських установ за певних ринкових умов.

Процес управління ризиками банку – це сукупність окремих дій, спрямованих на створення філософії керування ризиками, розроблення положення про управління ними, аналіз ризиків малого банку, регулювання їх рівня, застосування фінансових механізмів компенсації втрат у разі виникнення несприятливих обставин. Банки можуть самі регулювати свої ризики в ході оперативного аналізу через прийняття негайних рішень, спрямованих на зменшення негативного впливу будь-яких явищ і процесів, які сприяють досягненню певного рівня прибутку.

На діяльність комерційного банку значний вплив має валютний ризик. Валютний ризик – це ризик втрат у зв'язку з несприятливою зміною вартості іноземної валюти відносно валюти держави, де розміщений банк. Валютний ризик виникає передусім з того, що зміна курсів іноземних валют призводить до збитків унаслідок зміни ринкової вартості активів та пасивів. На державному рівні цей ризик регулює Національний.

Не менш важливо для комерційного банку врахувати відсотковий ризик, який проявляється у зміні відсоткової ставки, яка впливає на фінансовий результат діяльності малого банку, його прибутковість, вартість активів, зобов'язань та позабалансових інструментів. Відсотковий ризик або ризик зміни відсоткової ставки враховує зниження відсоткової маржі банку та ринкової вартості його капіталу. Ефективне управління таким ризиком має охоплювати розподіл активів та пасивів на чутливі та нечутливі до ринкових відсоткових ставок та термінів погашення і переоцінки. Крім цього, для зниження цього ризику можна використовувати такі інструменти, які можуть включати надання кредитів і залучення депозитів на умовах змінної відсоткової ставки, пролонгацію кредитів, зміни графіків погашення кредитів, встановлення мінімальних ставок за кредитами та максимальних за депозитами.

Метою управління ризиками комерційного банку є сприяння підвищенню вартості власного капіталу банку, одночасно забезпечення досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін (клієнтів та ділових партнерів, керівництва, працівників, спостережної ради і акціонерів (власників), органів банківського нагляду, рейтингових агентств, інвесторів, кредиторів та інших сторін).

Процес ризик-менеджменту в банках України варто організувати таким чином, щоб були охоплені всі структурні щаблі та рівні – від вищого керівництва банківської установи (спостережної ради та правління банку) до рівня, на якому безпосередньо приймається та генерується ризик.

Оцінку ризиків в більшості банків України здійснює Департамент ризик-менеджменту – це незалежна служба, підрозділ ризик-менеджменту, операційний (тобто не функціональний) підрозділ банку, якому зосереджені функції управління ризиками. Як зазначає автор статті „Вдосконалення системи ризик-менеджменту комерційного банку” В. Л. Кльоба, достатньо важливою вимогою до цього підрозділу є його „цілковита незалежність (структурна та фінансова) від підрозділів банку, які приймають ризик (фронт-офісів) та підрозділів, які реєструють факт прийняття ризику та контролюють його величину (бек-офісів). Крім цього, керівнику підрозділу з ризик-менеджменту надається достатньо високий статус в банку задля забезпечення його незалежності від керівників інших операційних чи функціональних підрозділів” [3].

Система ризик-менеджменту в комерційному банку містить такі елементи, як: точки контролю (відповідним чином згрупованих банківських операцій, які генерують ризик), набір засобів і методів оцінки цих ризиків, їх прогнозування, інструментарій з обмеження і зниження даних ризиків, форми моніторингу та прогнозування ризиків, інформаційні потоки і організаційну структуру, побудовану за функціональною ознакою, і яка забезпечує роботу цієї системи.

Система ризик-менеджменту повинна забезпечити вирішення основних завдань: оптимізувати співвідношення потенційних можливостей, ризиків, розміру капіталу і темпів зростання банку; реалізовувати системний підхід до оцінки і управління ризиками; співвідносити ризики і потенційні можливості для досягнення якнайкращих результатів; складати найважливішу частину процесу ухвалення управлінських рішень; покращувати керованість банку за допомогою створення адекватної структури контролю.

Система управління ризиком в комерційному банку складається з двох субсистем: керованої – об'єкт управління та керівної – суб'єкта управління. Автор вищезгаданої статті пропонує виділити як складники системи ризик-менеджменту: організаційну, інформаційну, ціно утворюючу, аналітичну, дозвільну, управлінську і моніторингову підсистеми, кризового менеджменту. Ми підтримуємо його точку зору та пропонуємо врахувати це при розробці системи ризик-менеджменту комерційних банків України.

Організаційна підсистема управління ризиком повинна будуватися таким чином, щоб забезпечити оптимальний розподіл цілей та завдань між різними підрозділами банку та їхніми співробітниками.

Ефективність системи управління ризиком багато в чому залежить від якості інформаційної підсистеми, завдання якої полягає у відборі, зберіганні і наданні інформації на різні щаблі управління банком. Ядром системи управління інформаційними потоками може бути інформаційно-аналітична служба, яка збирає, узагальнює, аналізує інформацію, прогнозує і оцінює майбутню ситуацію.

Систему управління банківським ризиком не можна розглядати без ціноутворюючої підсистеми. Від неї залежить дохідність операцій, а отже, ризик і рентабельність банку загалом, які постійно зростають.

Аналітична підсистема, на нашу думку, є одним із головних елементів системи управління ризиком. Її умовно можна розбити на два блоки: аналіз і оцінка індивідуальних ризиків; аналіз і оцінка сукупного ризику.

Аналіз і оцінку сукупного ризику здійснюють на основі таких показників: диверсифікація, якість і дохідність. Диверсифікованість зазвичай визначають за галузевою і географічною ознакою, а також за розміром кредиту, рейтингом позичальника, формою власності суб'єкта господарювання.

Важливим складником системи ризик-менеджменту є інструментарій управління ризиком – диференціація, диверсифікація, лімітування, страхування, самострахування, сек’юритизація тощо. До цього питання банки підходять по-різному, враховуючи внутрішні та зовнішні чинники: розмір свого потенціалу, ризикованість вкладень, тенденції розвитку економіки загалом і галузей зокрема, перспективи розвитку регіону та ін.

Визначення точок контролю потребує: виявлення основних вузлів (операцій), які слугують генераторами ризиків; уведення загальних термінів ризик-менеджменту – визначення всіх видів ризиків, які можуть впливати на банк; узгодження переліку ризиків зі всіма банківськими підрозділами; встановлення засобів комунікації між підрозділами.

Цей процес повинен охоплювати спочатку виділення областей ризику, які потрібно переглядати у рамках побудованої системи взаємодії підрозділів за оцінкою, контролем і управлінням ризиками для отримання найточнішої картини і здійснення максимально ефективного управління. Вчасне виявлення і належне оцінювання ризиків має бути основою для ризик-менеджменту в банку.

Оцінку ризиків поділяють на два взаємодоповнюючі види: якісну, головне завдання якої полягає у визначенні чинників ризику і обставин, що призводять до ризикових ситуацій, і кількісна, яка дає змогу обчислити розміри окремих ризиків і ризику банківського портфеля загалом. Стандарти для виявлення і оцінки ризиків, характерних для окремих підрозділів або відділів, повинні збігатися з основними методами, прийнятими в банку.

Система управління ризиками посилюється методами їх мінімізації і обмеження, які представлені двома великими групами: загальні і специфічні.

За способом впливу, це відповідно, активні і пасивні методи. До загальних

методів управління ризиками відносять: диверсифікацію, мінімізацію ризиків на основі встановлення лімітів, страхування, хеджування. Специфічні методи управління ризиками зумовлені особливостями їх видів.

До інструментів управління ризиками належить також комплекс заходів із запобігання наслідкам реалізації ризиків (контрзаходи) на випадок виходу ризиків за допустимий рівень. По-перше, потрібно убезпечити роботу банку. Оскільки завершальною реалізацією ризиків є виникнення проблем з ліквідністю, то, насамперед, до таких заходів повинні бути віднесені способи створення „подушки” ліквідності до моменту здійснення ризику. Пріоритетність і масштаби використання цих методів визначаються виходячи з їх вартісної оцінки і репутації банку, а також масштабами прогнозованого "провалу" з ліквідності, внаслідок реалізації ризику, і часовим періодом до його настання.

Одним з найважливіших елементів управління ризиками є ефективний внутрішній контроль за діяльністю підрозділів, що дає змогу забезпечити ефективність і законність банківських операцій, точність і достовірність управлінської інформації.

Порядок контролю – це: а) контроль за персоналом; б) контроль за технологічним рівнем, що забезпечує управління ризиками; в) контроль за виконанням встановлених обмежень і усунення ризиків; г) контроль за дотримання законодавства.

Процес ризик-менеджменту в комерційному банку повинен, на наш погляд, охоплювати такі етапи: з'ясування контексту ризиків; ідентифікація ризиків: виявлення і розпізнавання ризиків та їх джерел; вимірювання ризиків (аналіз і оцінка): якісна та кількісна оцінка ризиків; вплив на ризик (вибір методів і стратегій); моніторинг ризиків: повсякденний моніторинг лімітів з ризиків, перевірка основних розмірів ризиків і ризиків, що не підлягають кількісній оцінці; комунікації та консультування: регулярне надання інформації про ризики (рис. 1).

Встановлення контексту ризику – на цьому етапі визначають стратегічні і тактичні цілі банку щодо управління банківською установою в умовах невизначеності.

Ідентифікація ризиків – етап, мета якого отримати потрібну інформацію про структуру, властивості об'єкта і наявні ризики. Зібраної інформації має бути достатньо для того, щоб приймати адекватні рішення на наступних стадіях.

Оцінка – це кількісний опис виявлених ризиків, у процесі якого визначають такі характеристики, як імовірність і розмір можливих наслідків. Водночас формують набір сценаріїв розвитку несприятливих ситуацій.

Для різних ризиків можна побудувати функцію розподілу ймовірності настання наслідків залежно від їх розміру. Вплив на ризик – застосування запобіжних заходів з метою мінімізації ризику.

Рис. 1. Оптимізація системи ризик-менеджменту в банках України

Активне управління ризиками потребує рішення і прийняття комерційним банком відповідних стратегій, таких як:

1) уникнення ризику – це свідоме рішення не піддаватися певному виду ризику (але уникнути ризику вдається не завжди); 2) запобігання ризику, що зводиться до дій, які застосовують для зменшення вірогідності втрат і для мінімізації їх наслідків. Такі дії можуть передувати збитку, здійснюватися під час заподіяння збитку і після того, як його завдано;

З) прийняття ризику, яке полягає в покритті збитків за рахунок власних ресурсів;

4) перенесення ризику на інших осіб.

Важливого значення надають обмеженню ризиків – розробленню адекватної системи лімітів з ризиків, які можливо кількісно оцінити.

Моніторинг означає незалежну систему оцінки і контролю за ризиком з механізмом зворотного зв'язку. Моніторинг реалізується через інформаційні посадові звіти, внутрішній та зовнішній аудит й аналітику.

При управління ризиками варто рекомендувати наступне: використання принципу зважених ризиків; здійснення систематичного аналізу фінансового стану клієнтів банку; здійснення систематичного аналізу платоспроможності і кредитоспроможності банку; застосування принципу поділу ризиків; рефінансування кредитів; проведення політики диверсифікації (широкий перерозподіл кредитів у дрібних сумах, наданих великій кількості клієнтів, при збереженні загального обсягу операцій банку); страхування кредитів і депозитів; застосування застави; застосування реальних персональних і „уявних” гарантій; хеджування валютних операцій; збільшення спектру здійснюваних операцій (диверсифікація діяльності).

У ризик-менеджменті готових рецептів немає і бути не може, але, знаючи його методи, прийоми, способи рішення тих або інших задач, можна досягти відчутного успіху в конкретній ситуації. Тому ризик-менеджмент розглядають як мистецтво управління банком в умовах невизначеності.

Особливу роль у вирішенні ризикових задач відіграє інтуїція менеджера. Інтуїція є здатністю безпосередньо, як би раптово, без логічного продумування знаходити правильне вирішення проблеми. Інтуїція є неодмінним компонентом творчого процесу.

У стратегії ризик-менеджменту застосовують низку правил, на підставі яких здійснюють вибір того або іншого прийому управління ризиком і варіанта рішень: максимум прибутку; оптимальне поєднання прибутку і величини ризику; оптимальна вірогідність результату.

Остаточною метою управління ризиком є отримання найбільшого прибутку за оптимального, прийнятного для банку співвідношення прибутку і ризику, що відповідає цільовій функції підприємництва.

Узагальнюючи досвід щодо запровадження комплексної системи ризик-менеджменту, зазначимо, що управління ризиками неможливе без: правильної системи розподілу повноважень; пророблених посадових інструкцій; досконалих каналів передачі інформації.

Література:

1. Методичні вказівки НБУ щодо організації та функціонування системи ризик-менеджменту в банках України [Електронний ресурс] – Режим доступу http://nbuportal.bank.gov.ua/control/uk/doccatalog/list?currDir=36930.

2. Лукановська І. Сучасний ризик-менеджмент в малому банківництві України / І. Лукановська // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. – С. 166 – 174
3. Кльоба Р. Л. Банківські операції з цінними паперами в умовах подолання наслідків фінансово-економічної кризи/ Р. Л. Кльоба // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. – вип. 20.2. – С. 215 – 219.
4. Павлюк С. М. Базельські принципи: світовий досвід упровадження та застосування/ Павлюк С.М., Кажан В.А. // Фінанси України, №10, 2006, С.116–122

5. Попович В.М. Управление кредитным риском заемщика, кредитора, страховика/ Попович В.М., Степаненко А.И. – К.: Правові джерела, 2005. – 275 с.

6. Соложенцев Е.Д. О методике количественной оценки кредитного риска физических лиц/ Соложенцев Е.Д., Карасев В.В. // Деньги и кредит. – 2004. – № 2. – С. 76–79.