Марценюк З.Р.
Інститут світової
економіки та міжнародних відносин НАНУ
Глобалізація
та її вплив на процеси змін у економічних
стратегіях країн
Економічна глобалізація трактується, як правило, як особлива стадія
інтеграції суспільного виробництва і інтернаціоналізації господарського життя,
яка охоплює практично всі країни світу. У підтвердження цього відзначають
розширення світової торгівлі і міграції капіталу, зниження митних і інших
бар'єрів в економічних зв'язках між країнами, посилення ролі транснаціональних
компаній, регіональних і світових механізмів економічного регулювання тощо.
Масштабність феномену
глобалізації зумовила різні трактування цього поняття. Найбільш поширені підходи, щодо визначення терміну
«глобалізація економіки» у міжнародній глобалістиці
викладені в
таблиці 1.
|
Суб’єкти визначення |
Визначення глобалізації економіки |
|
ООН |
Загальний термін, що пояснює складний комплекс
трансконтинентальних взаємодій між фізичними та юридичними особами,
інститутами та ринками, котрий проявляється в планетарному поширенні товарів,
технологій та фінансових ресурсів, в посиленні впливу міжнародних центрів, в
глобальній діяльності транснаціональних корпорацій, в значному розширенні
масштабів міжнародного комунікаційного та інформаційного обміну (перш за все за
допомогою глобальної мережі Internet) |
|
Міжнародний валютний фонд (МВФ) |
Вільне пересування в світовому просторі ідей, суспільних благ, послуг, капіталу, людей, що призводить до посилення і поглиблення інтеграції національних економік і суспільств |
|
Р. Робертсон |
Процес всезростаючого впливу різноманітних факторів міжнародного значення (економічні та політичні зв'язки, культурний і інформаційний обмін) на соціальну та економічну дійсність будь-якої, окремо взятої країни |
|
Т. Фрідман |
Незворотна інтеграція ринків, націй, держав і технологій, яка дозволяє особам, корпораціям і державам-націям досягати будь-якої точки планети швидше, глибше і дешевше ніж це було раніше |
|
П. Самуельсон |
Всесвітня конвергенція між пропозицією і попитом |
|
Ф. Уебстер |
Тотожність «цивілізації бізнесу» в якій світогосподарський розвиток підпорядковується певним загальним принципам, серед яких конкуренція-основний спосіб регулювання ринку |
Таблиця 1
Формування основних глобалізаційних відносин зумовлено рядом факторів: виникненням завдань загальносвітового
масштабу, вирішення яких не під силу
окремій державі (захист від забруднення атмосферного повітря і світового
океану, освоєння космічного простору, боротьба з природними катаклізмами,
епідеміями, міжнародною злочинністю тощо); прагненням окремих країн
реалізовувати свої геополітичні інтереси, які торкаються інтересів інших країн,
що, у свою чергу, зумовлено такими причинами: нерівномірністю географічного
розподілу природних ресурсів; нерівномірністю розвитку економічного потенціалу
окремих країн світу; загостренням проблеми збуту у зв'язку з надвиробництвом у
ряді країн унаслідок зростання продуктивності праці і технічного прогресу;
погонею за дешевою робочою силою; прагненням уникнути оподаткування в особливих
економічних зонах світу тощо [1, с. 8].
Глобалізація економіки призводить до лібералізації суспільних відносин і
супроводжується взаємопов'язаністю національних ринків товарів, послуг і
капіталів. За період з 1983 р. до 2005 р.
обсяги світового експорту товарів зросли в 5,5 раза (з 1838 млрд дол. за рік до
10 159 млрд дол.). Обсяги світового експорту послуг тільки за 2000-2005 рр.
зросли на 10% і становили 2415 млрд дол. у 2005 р. [3]. У результаті Уругвайського раунду переговорів ГАТТ і створення в
1995 р. СОТ подальша лібералізація міжнародного руху товарів, послуг і
капіталів посилила відкритість національних економік.
Якщо раніше в
міжнародних економічних відносинах переважала зовнішня торгівля, то з 1980-х
рр. зросла мобільність світового капіталу. Міжнародний спекулятивний капітал
через валютні і фондові біржі може вплинути на фінансовий стан країни, слабо
інтегрованої з кризовим регіоном.
Глобалізація світового
господарства вносить суттєві корективи в характер міжнародного поділу праці,
посилюючи тим самим його міжкорпораційну складову. Наприкінці 80-х рр. XX ст. у
США, а потім і в Європі виникає новий феномен - локалізовані
інвестиційно-інноваційні комплекси, які дістали назву «кластери». Найбільш
відомими кластерами у світі є Кремнійова долина в США, «Бостонський маршрут
128", "Трикутник Північної
Кароліни" в США,
«Амстердамський біотехнологічний кластер" в Нідерландах тощо [1]. Багато галузей промисловості розвиваються за
кластерним принципом концентрації інтелектуального продукту, наприклад,
комп’ютерних технологій у першому з них, і деконцентрації виробництва
комплектуючих. Процес формування кластерів галузей охопив всі розвинуті країни
і починає Проникати в азійські Нові індустріальні країни, Індію і Китай.
Кластеризація, одного боку, мінімізує трансформаційні і трансакційні витрати та
оптимізує логістичні операції, а з іншого — усуває конкуренцію між
підприємствами, замінюючи її конкурентоспроможністю галузі, регіону і навіть
країни.
Глибокий і
суперечливий вплив на світову торгівлю справляють структурні зрушенні в
економіці розвинутих країн на користь сфери послуг, у тому числі інформаційних
і високих технологій. Вони
супроводжуються виведенням традиційних базових галузей у країни, що
розвиваються, і нові індустріальні країни. Розміщується тут також масове
виготовлення сучасної високотехнологічної продукції, у тому числі на експорт,
що диктується дешевизною робочої сили й інтересами подолання митних бар'єрів,
тоді як розвинуті країни зберігають і зміцнюють позиції в розробці нових ідей і
технологій.
Глобалізація посилює
вплив зовнішніх факторів
розвитку. Світове співтовариство стає все більш стратегічно нестабільним
і незбалансованим. Особливо відчувають зовнішній вплив держави трансформаційної
економіки. В умовах відкритості високорозвинуті країни безперешкодно
потрапляють на ринки найбільш слабких країн, руйнуючи
місцеву промисловість і експортуючи чужі соціокультурні цінності.
Постійний конфлікт між
гомогенізацією і гетерогенізацією економічного простору робить формування
культурної самобутності однією з ключових проблем глобалізації. Якщо в Японії,
Китаї та інших східних цивілізаціях зовнішні запозичення обмежуються
матеріально-практичною сферою і практично ніколи - духовною, то у пострадянських державах, в результаті „шокової" лібералізації» міжкультурному обміні
соціокультурна інформація домінує над технологічною.
З розвитком процесів глобалізації, з поглибленням її негативних проявів все
більшою стає участь країн з трансформаційною економікою та країн, що
розвиваються, в обговоренні проблем економічних стратегій. Проте в умовах
відсутності тісного зв’язку між наукою та владою не відбуваються зміни в
реальній політиці та економіці.
Стратегія реформ, на думку відомого
науковця Дж.Стігліца, повинна бути комплексною. Найважливіше для країн, що
розвиваються, це: ефективні уряди, сильні і незалежні судові системи,
демократична підзвітність, відкритість, прозорість і свобода від корупції,
котра перешкоджає ефективності державного сектору і зростанню приватного [2,
с.235].
Глобалізація, заснована на принципах гомогенізації, уніфікацції, замість
консолідації та узгодження національних інтересів країн, спричинює асиметрії
розвитку світової економіки. Саме з розширенням і поглибленням глобалізації,
необхідністю «захищатися» від її негативних проявів пов’язана модифікація
національних стратегій економічного розвитку.
Література:
1.
Международные
стратегии экономического развития: Учеб. пособие / Под ред. Ю.В.Макогона. – К.: Знання, 2007. –
461 с.
Stiglitz J. E. Globalization and Its Discontents. - W.W. Norton&Company, 2003.
3.
The Economist,
July 25, 2009
3. World Trade Organization, World
Trade Developments 2008. -
http://www.wto.org/english/res_e/statis_e/its2009_e/its09_world_trade_dev_e.htm