Іванческул О. І.

Науковий керівник: Грубляк О.М.

Буковинська державна фінансова академія

Особливості розвитку фінансового ринку в умовах глобалізійних процесів

Досліджено роль і значення фінансового ринку в сучасній економічній системі та інституціональне підґрунтя його формування. Визначено особливості впливу фінансового ринку на розвиток національної економіки

Ключові слова: фінансовий ринок, ринкова економіка, інституціональні чинники та інститути, фінансові ресурси.

Постановка проблеми. Фінансовий ринок відіграє дедалі більшу роль у економічних перетвореннях, що відбуваються у світі й кожній країні. Як центр акумуляції й перерозподілу фінансових ресурсів він забезпечує функціонування потужного механізму стимулювання розвитку інвестиційної, виробничої сфер економіки, а також усієї системи суспільно-економічних відносин. В умовах трансформаційних перетворень економіки фінансовий ринок практично набуває рис потужного джерела інвестиційних ресурсів, забезпечуючи ефективне акумулювання коштів та економічно доцільне задоволення інвестиційного попиту економічних агентів на ресурси як коротко -, так і довгострокового характеру. В умовах ринкової економіки для суб'єктів підприємницької діяльності основним джерелом вільних грошових коштів для фінансування капіталовкладень є фінансовий ринок, що забезпечує ефективний перерозподіл капіталу в рамках економічної системи, формування матеріального базису економічного зростання та починає відігравати визначальну роль у розширеному відтворенні суспільного виробництва. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню теоретичних і практичних засад механізму функціонування фінансового ринку в Україні присвятили свої праці такі вітчизняні вчені-економісти як І.О. Школьник, А.М. Єрмошенко, В.Д. Базилевич, В.І. Опаріна, В.М. Кремень, Мельник Т., Гура О.

Зважаючи на вище викладене, представляє неабиякий науковий інтерес дослідження особливостей фінансового ринку України в сучасних умовах та ролі в розвитку як національної, так і світової економіки.

Мета. Метою статті є розкриття та аналіз належних інституційно-економічних, правових підстав для формування фінансового ринку, ролі та значення фінансового ринку в сучасній економічній системі, впливу на розвиток національної економіки та взаємозв’язку його ефективності з стабільністю економічних процесів.

Викладення основного матеріалу. Фінансовий ринок є одним із найважливіших сегментів загального національного ринку. Історично він виник з метою переміщення фінансових ресурсів від тих суб’єктів, які володіють вільними грошовими коштами, до тих, які мають потребу в фінансових коштах. Об’єктивною передумовою становлення фінансового ринку є розбіжність потреб у фінансових ресурсах у різних суб’єктів господарювання, яка поєднується з неоднаковістю можливостей для задоволення цих потреб. Для акумулювання тимчасово вільних коштів та ефективного їх використання й призначений фінансовий ринок, функціональна роль якого полягає в посередництві руху фінансових активів.

Формування фінансового ринку зумовлене комплексом передумов, серед яких найбільш вагомими є економічні та правові. Економічні передумови – це наявність постійного попиту на фінансові ресурси в ринкових суб’єктів, створення ринкової інфраструктури, розвиток конкуренції та ін. Правові передумови – це правове регулювання, надання всім рівних можливостей у фінансово-господарській діяльності. На формування фінансового ринку можуть впливати внутрішньоекономічні та зовнішньоекономічні чинники.

Головними передумовами формування фінансового ринку в Україні були: масштабна приватизація й пов’язаний з нею випуск цінних паперів; створення та діяльність акціонерних товариств, які залучали кошти на акціонерній основі; використання акціонерними підприємствами облігаційних позик; поява похідних цінних паперів у процесі розвитку ринків товарів і послуг; використання цінних паперів у міжнародних взаєморозрахунках, доступ до міжнародного фінансового ринку; становлення інфраструктури фінансового ринку та ін.

На основі приватизації в Україні було сформовано приватну й акціонерну власність. Це дало початок формуванню фінансового ринку шляхом підвищення частки акцій підприємств у структурі пропонованих на ринку цінних паперів. Сприяв «розігріву» фінансового ринку України в 90-х роках ХХ ст. й обіг приватизаційних цінних паперів. Останні значною мірою сприяли процесу трансформації державної власності в акціонерну, що було необхідною умовою створення фінансового ринку в державі. У подальшому процесу виходу українських підприємств на фінансовий ринок сприяло завершення формування груп власників великих підприємств і структуризація відносин власності [5].

Важливою передумовою формування фінансового ринку є належний рівень монетизації національної економіки. Оптимальний рівень монетизації економічного обороту формує необхідний обсяг грошових коштів у процесі перерозподілу через фінансовий ринок, забезпечуючи належний розмір капіталізації фінансового ринку, його здатність пропускати через себе фінансові ресурси.

Суттєве значення має створення належних інституційно-правових підстав для організації та функціонування фінансового ринку, особливо щодо умов руху фінансових ресурсів, оцінювання капіталізації вартості та порядку емісії фінансових активів. Йдеться про становлення спеціалізованих фінансових інституцій, наявність мережі біржової торгівлі цінними паперами, розвиток сфер оціночної та страхової діяльності, різноманітних видів фінансових активів та ін.

Формування фінансового ринку об’єктивно зумовлене наявністю в економіці приватних власників, які користуються реальною фінансово-господарською самостійністю. Лише такі незалежні економічні відособлені власники здатні укладати на фінансовому ринку торгові угоди, пред’являючи попит на фінансові активи й спрямовуючи їх на ефективне інвестування. Отже, формування фінансового ринку передбачає наявність відповідних інституціональних передумов, вимагає розроблення певних нормативно-правових документів, що регламентують діяльність самого ринку і його контрагентів.

По суті, український фінансовий ринок сформувався як високоспекулятивний, непрозорий, немасовий, низьколіквідний і маломісткий, із суб’єктами, представленими переважно професійними спекулятивними гравцями, за майже цілковитої відсутності стратегічних інвесторів. Надмірно великі обсяги спекулятивних фінансових операцій призвели до відтоку капіталу з виробничої сфери економіки.

Головною небезпекою фінансових спекуляцій є перетворення капіталу на фікцію, тобто, утворення небезпечної «макробульбашки», що, в кінцевому рахунку, і провокує фінансову кризу та обвал (крах) фінансових ринків. Сьогодні українська економіка опинилася в подвійній пастці власної та світової фінансових криз, що призвело до глибокого падіння макроекономічних показників [2].

Поточні фінансові потрясіння продемонстрували, що в умовах ринкової трансформації економіки, подолання деформацій національної економіки вимагає розбудови повноцінного ринкового інституціонального середовища як надійного підґрунтя для ефективного розвитку вітчизняного фінансового ринку.

На сучасному етапі розвитку економічних відносин фіктивний капітал у вигляді фінансових активів опосередковує та юридично закріплює рух реального грошового капіталу в межах фінансового ринку.
Таким чином, існує надзвичайно тісний взаємозв'язок фінансового ринку й реального сектору економіки. Розвиток суспільного виробництва не можливий без ефективного перерозподілу капіталу в рамках економічної системи, який на сьогодні може забезпечити лише фінансовий ринок. Водночас сам фінансовий ринок існує тільки за рахунок реального сектору економіки, оскільки дохідність фінансових активів забезпечується прибутком, отриманим унаслідок продуктивного використання залученого на фінансовому ринку грошового капіталу. Цей зв'язок дає змогу повною мірою охарактеризувати визначну роль фінансових відносин, що виникають із приводу купівлі або продажу фінансових інструментів на сучасному етапі розвитку ринкового господарства.

Особливу увагу при розгляді особливостей фінансового ринку потрібно звернути на роль фінансових інститутів, адже саме вони забезпечують ефективне функціонування фінансового ринку. По-перше, фінансові інститути, що належать до складу інституційної структури, своєю діяльністю сприяють встановленню реальних зв'язків між власниками фінансових ресурсів і емітентами фінансових активів, які в переважній більшості випадків є територіально розосередженими. Оскільки фінансові інститути об'єднують розрізнених суб'єктів фінансового ринку та опосередковують їх взаємодію, знижуючи в такий спосіб їхні трансакційні витрати, вони забезпечують його функціонування та перетворюються на об'єктивно необхідну складову ринкового механізму. По-друге, фінансові інститути є основними професійними учасниками фінансового ринку, які формують попит на фінансові ресурси й фінансові активи та в такий спосіб визначають рівноважну ринкову ціну на них. По-третє, фінансові інститути за рахунок використання наукових методів управління інвестиційним портфелем мають можливість достовірно оцінити платоспроможність, кредитоспроможність і загальний стан емітентів фінансових інструментів, а отже, ідентифікувати найприбутковіші й водночас найменш ризиковані напрямки вкладання залучених у інвесторів коштів. По-четверте, фінансові інститути забезпечують стабільне функціонування фінансового ринку.

Таким чином, можна стверджувати, що розширення фінансового ринку, активний розвиток операцій із такими ринками зумовили виникнення фінансових інститутів як професійних фінансових посередників. І в сучасних умовах ефективне функціонування фінансового ринку не можливе без ефективних фінансових інститутів. Адже саме вони координують діяльність надзвичайно великої кількості власників капіталу й економічних суб'єктів, які мають потребу у фінансових ресурсах [5].

Отже, якщо фінансові інститути починають "захоплюватися" спекулятивними операціями на фінансовому ринку та при цьому не зважають на рівень притаманних їм ризиків, формуються передумови для кризи на фінансовому ринку. А оскільки на сьогодні він тісно пов'язаний із реальним сектором економіки, криза може швидко поширитися на всю економіку. Саме це ми спостерігаєм протягом розгортання світової економічної кризи 2008—2009 років. Зазначені висновки підтверджуються дослідженнями монетарних посткейнсіанців, серед яких слід виділити А. Лейонхуфвуда, С. Вайнтрауба, П. Девідсона, Р. Клауера та Х. Мінскі.

Ґрунтуючись на результатах досліджень монетарних посткейнсіанців, можна стверджувати: таке явище, як нестабільність фінансового ринку, має ендогенний характер, саме тому неможливо забезпечити "точне" регулювання капіталістичного господарства, котре базується на активному використанні ринку фінансових інструментів. За таких умов державі залишається тільки реалізувати гнучку економічну політику, яка допускатиме можливість різних "режимів" функціонування економіки в межах існуючої інституційної структури та враховувати фактори її внутрішньої дестабілізації, що дасть змогу значно більше наблизитися до стану, який характеризується повною зайнятістю, стабільністю ринкових цін і сталим економічним розвитком.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити: як економічна теорія, так і практика свідчать про те, що фінансовий ринок, з одного боку, є невід'ємною складовою будь-якої ринкової економічної системи, а з другого, за певних умов, — може виступати фактором поширення кризових тенденцій у економіці, створюючи постійну загрозу стабільності як національних, так і світової економічних систем. Усе це вказує на необхідність ефективного регулювання фінансового ринку державою, й передусім дієвого контролю діяльності його професійних учасників — фінансових інститутів [1].

В Україні на сьогодні є два головних завдання — створити систему обліку руху цінних паперів та забезпечити ліквідність фондового ринку. Ці проблеми практично поєднані зі створенням централізованої депозитарної системи та бездокументарної системи обігу цінних паперів.

Для стимулювання розвитку ринку похідних фінансових інструментів на законодавчому рівні мають бути врегульовані питання щодо однозначного визначення цих інструментів та базових активів; прав і обов`язків сторін по угодах з похідними фінансовими інструментами; створення механізмів захисту інтересів учасників ринку; визначення вимог до учасників ринку похідних, управління ризиками операцій з похідними, обліку цих інструментів та інше. Тому необхідно прискорити прийняття Закону України «Про строкові фінансові інструменти».

Удосконалення системи регулювання та нагляду на фінансовому ринку відповідно до вимог загальновизнаної світової практики, що зокрема, передбачає: розробку і реалізацію концептуальних засад та стратегії розвитку фінансового ринку за участю його операторів, інтегрований підхід до державного регулювання усіх його сегментів, забезпечення регуляторних органів необхідними повноваженнями та ресурсами, публічність та прозорість їх діяльності, організацію громадського контролю та механізмів відповідальності, ефективну взаємодію державного регулювання та саморегулювання на фінансовому ринку [4].

Система державного регулювання та нагляду, має відповідати принципам і бути здатною:

- підтримувати стабільність ринку за рахунок впровадження ефективного нагляду за адекватністю капіталу, пруденційного нагляду та нагляду, що базується на комплексній оцінці ризиків та управління ними;

- забезпечувати захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг, використовуючи розкриття інформації учасниками фінансового ринку на основі загальноприйнятих принципів, міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і аудиту, та недопущення зловживань зі сторони фінансових посередників та професійних учасників ринку;

- підтримувати достатній рівень конкуренції, ефективний контроль за фінансовими холдингами і конгломератами, запобігати використанню фінансових установ у тіньових та незаконних схемах.

- забезпечувати виконання не тільки суто контролюючих функцій, але і заходів щодо розвитку фінансових ринків, вдосконалення конкретних механізмів залучення громадян та юридичних осіб до користування послугами цих ринків.

Як засвідчила світова практика, найефективнішим використання принципів саморегулювання є у країнах з тривалим досвідом функціонування фінансових ринків. В Україні використання можливостей саморегулюючих організацій має бути пов’язане передусім з перенесенням на них частки витрат щодо регулювання, делегуванням функцій моніторингу ринку, забезпечення правозастосування та інших аспектів детального адміністрування, а також залучення їх до захисту прав споживачів фінансових послуг і реалізації фінансових програм [1].

Протягом останніх років проводиться послідовна робота щодо запровадження єдиного підходу до створення й функціонування саморегулюючих організацій, передання їм частини регуляторних повноважень для здійснення державного регулювання фінансового ринку та створення уніфікованої правової бази за кожним видом професійної діяльності.

Підвищення ролі саморегулювання на фінансовому ринку має відбуватися шляхом поступового передання повноважень саморегулюючим організаціям. Отже, має бути створена державна система, яка стимулюватиме їх щодо професійної діяльності на фінансовому ринку. Водночас треба розвивати й надавати державну підтримку громадським організаціям, що об’єднують споживачів фінансових послуг. Потрібно забезпечувати постійний діалог між громадськими об’єднаннями, асоціаціями професійних учасників фінансового ринку та регулюючими державними органами щодо нормоутворення, правовстановлення, правозастосування та консолідації у справі подальшої розбудови вітчизняного фінансового ринку.

Зі свого боку організації повинні функціонувати відповідально, втілювати передовий досвід та здійснювати моніторинг своїх ринків, виходячи не тільки із власних економічних інтересів.

Включення саморегулювання до загального державного регуляторного режиму функціонування установ фінансового сектору дає змогу ефективної реалізації державних цілей відповідно до інтересів як суспільства, так і суб’єктів регулювання.

У сфері управління ризиками професійних учасників фінансового ринку доцільним є впровадження системи пруденційного нагляду, яка дозволить перейти від практики нагляду за діяльністю окремих професійних учасників до консолідованого нагляду за ринком у цілому та вирішити завдання, що пов`язані із забезпеченням загальної стабільності ринку та здійсненням контролю за наявністю конкурентного середовища [4].

Для ефективного функціонування фінансового ринку в найближчий час необхідно вирішення таких завдань:

1) підвищення капіталізації суб'єктів фінансового ринку, їх конкурентоздатності, ефективності систем управління ризиками та компенсаційних механізмів ринку;

2) подолання дискретності та фрагментарності вітчизняного фінансового ринку, піднесення цілісності внаслідок врівноваженого розвитку усіх його сегментів;

3) консолідації біржової та депозитарної систем на принципах регульованих ринків Європейського Союзу та досвіду інтеграції обліково-розрахункової інфраструктури;

4) захисту прав інвесторів на ринках;

5) створення нового законодавства, систем розкриття інформації для громадян-інвесторів та професійних користувачів, впровадження міжнародних стандартів обліку та фінансової звітності;

6) розбудови ринків похідних фінансових інструментів (деривативів), впровадження новітніх фінансових інструментів та технологій на грошовому ринку;

7) підвищення ролі інститутів спільного інвестування, недержавного пенсійного забезпечення для акумуляції сукупних національних накопичень і спрямування в реальний сектор економіки;

8) реформування системи державного регулювання фінансового ринку[2].

Створення та ефективне функціонування фінансового ринку є основою забезпечення впровадження ефективних перебудов економічної системи та її розвитку, оскільки саме через фінансові ринки здійснюється міжгалузевий, міжнародний перелив капіталів, дозволяючи оптимізувати динаміку суспільного відтворення. Розширене суспільне відтворення, що включає й економічні компоненти, можливо за рахунок активної інвестиційної діяльності всіх складових національного господарства.

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д. Розвиток фінансового ринку в сучасних умовах // Фінанси України. – 2009. - №12. – С. 5-12.

2. Гура О.Л. Роль фінансового ринку в розвитку інвестиційних процесів в Україні // Економіка.Управління.Інновації. – 2010 - №2 (4).

3. Крупка І.М. Фінансовий ринок України та міжнародні фінансові потоки // Фінанси України. – 2009. - №12. – С. 104-116.

4. Міщенко С.В. Проблеми вдосконалення системи саморегулювання на фінансовому ринку // Фінанси України. – 2009. - №9. – С.43-51.

5. Смагін В.І. Інституціональні чинники формування фінансового ринку // Ринок цінних паперів України. – 2009. - №1-2. – С. 3-6.

6. Розвиток фінансового ринку України // Бюлетень Національного банку України. – 2010. - №12. – С. 104-116.