Економіка/ 3.Фінансові відносини

Іглінська Вікторія Геннадіївна

Науковий керівник: Скакун Л.А.

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ЯК НАПРЯМОК СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ АПК ЗА СУЧАСНИХ УМОВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Питання диверсифікації діяльності підприємств та її напрямів є однією з ключових проблем стратегічного управління. Диверсифікація у певному сенсі є природною реакцією на невизначеність та нестабільність середовища господарювання (бізнес-оточення підприємства). Особливо це позначилося на профілі сучасного бізнесу під час кризових явищ 2008-10 роках, коли циклічність та нестабільність стали найбільш впливовими чинниками, що визначають зміст економічного розвитку. Стратегічний аналіз діяльності диверсифікованих підприємств як один з основоположних етапів стратегічного планування є об’єктом пильного вивчення як вітчизняними, так і закордонними дослідниками. Саме тому диверсифікація як напрямок стратегічного розвитку підприємства є об’єктом активного вивчення, починаючи з І. Ансоффа , який запропонував перші теоретичні уявлення про диверсифікацію до М. Портера, що саме ввів термін «диверсифікація» до активного наукового вживання.

Нестабільність та швидкоплинність зовнішнього середовища, циклічність економічного розвитку стають головними причинами прийняття рішень підприємствами про диверсифікацію діяльності. Тобто, суттєві зміни умов на ринках чи в технологіях виробництва вимагають детального дослідження стратегії диверсифікації підприємств АПК.[3]

Як свідчить дослідження, до середини XX ст. в країнах з ринковою економікою зміни середовища були поступовими, оскільки ринок ще насичувався і економіка розвивалася по висхідній, без різких переривчастих скачків. Суттєві зміни у зовнішньому середовищі спонукали підприємства, як правило, із значним запізненням міняти стратегію. Після переорієнтації, знову на довгі роки менеджери повертались до оперативних питань використання потенціалу нової стратегії, а зміни залишалися поступовими аж до нових значних зрушень.

В другій половині XX ст. ситуація ще більше ускладнилася. Зміни середовища стали частішими і відбуваються так швидко, що підприємства змушені постійно моніторити своє середовище, виявляючи стратегічні розриви і вживаючи відповідних заходів. Один із таких заходів - диверсифікація.[ 4]

В наші дні, коли зміни технології, структури потреб, географії ринків змінюються з небувалою швидкістю, з метою уникнення загрози банкрутства, переважна більшість підприємств в розвинутих країнах зрозуміли значення стратегічного менеджменту і успішно його застосовують, широко використовуючи і диверсифікацію, як засіб стабілізації виробництва. На Україні розуміння необхідності розробки стратегічного управління на підприємствах ще не прийшло. Стратегічні рішення, зокрема і про диверсифікацію діяльності підприємства приймають спонтанно, з великим запізненням, несучи неймовірні втрати відповідно і рішення про диверсифікацію теж приймаються спонтанно, нерідко тоді, коли вже щось поправити важко, а то і неможливо.[4]

Кутідзе Г. М. виділяє такі етапи технології стратегічного управління, що мають найважливіше значення для прийняття рішення про диверсифікацію, як:

- стратегічний моніторинг;

- аналіз зовнішнього середовища та оцінювання його розвитку з урахуванням циклічності розвитку економіки. На цьому етапі може бути прийняте рішення про подальші дослідження відносно можливості використання стратегії не-зв'язаної диверсифікації;

- аналіз існуючого ринку збуту з урахуванням концепції життєвого циклу товару;

- оцінювання фактичного і стратегічного стану ресурсів підприємства;

- пошук стратегічних відповідностей у різних сферах бізнесу. На цьому етапі визначаються можливі напрями застосування стратегії зв'язаної диверсифікації;

- визначення позиції фірми на ринку з урахуванням параметрів зовнішнього та внутрішнього середовища;

- розробка сценаріїв розвитку в напрямі бажаних координат, моделювання ситуацій;

- формулювання стратегій розвитку фірми.[3]

Таким чином, причин, що спонукають диверсифікацію діяльності підприємства, багато. Але основним мотивом є співвідношення його цілей і можливостей

Отже, підводячи підсумки аналізу диверсифікації, як напрямку стратегічного розвитку підприємства можна зробити наступні висновки: 1) у найбільш пророблених теоретичних підходах диверсифікація трактується як засіб охоплення додаткових сегментів ринку, збільшення масштабного фактору (стосовно диверсифікації шляхом поглинання або злиття), вивільнення синергії та збільшення організаційного потенціалу. Всі перелічені аспекти диверсифікації є дієвими під час впливу невизначеності, нестабільності  та циклізму; 2) теорія диверсифікації зводиться до двох кластерів моделей, що класифікуються, як моделі взаємодії ринку та продукту й моделі співвідношення ризику в середовищі господарювання з невизначеністю та результативності стратегії; 3) диверсифікацію можна розглядати у двох якостях: як стратегію протидії невизначеності й як стратегію пристосування до діяльності в умовах невизначеності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия : пер. с англ. / И. Ансофф. –СПб. : Питер, 1999. – 416 с.

2. Єфіменко Л. М. Стратегічний аналіз диверсифікованих підприємств//Інвестиції:практика та досвід-№ 8.-2007.-С.18-22

3. Кутідзе Г.М. Стратегічний аналіз як передумова диверсифікації фірми// Держава та регіони:Серія Економіка та підприємництво.-№2009.-№3.-С.87-90

4. http://buklib.net/component/option,com