Леус Анна Михайлівна

Національний технічний університет України «КПІ»

Підходи до визначення сутності поняття «стратегічна стійкість підприємства»

Будь-яке підприємство – це відкрита, соціально-економічна система, на діяльність якої чинять вплив фактори її внутрішнього та зовнішнього середовища. Вплив цих факторів може бути як позитивним, так і негативним. Однак, для кожного підприємства неодмінною умовою нормального, ефективного, функціонування є забезпечення такого стійкого стану, який дасть змогу підприємству мінімізувати негативний вплив та максимізувати можливості для розвитку, що дає йому зовнішнє та внутрішнє середовище.

У найбільш загальному вигляді термін «стійкість», що широко використовується в різних галузях науки, характеризує як здатність системи зберігати поточний стан за наявності зовнішніх впливів, так і можливість повернутися в стан рівноваги, у випадку настання несприятливих відхилень за межі її допустимого значення [1]. Але поняття «стратегічна стійкість» є глибшим, та більш детально розкриває здатність підприємства не тільки зберігати поточну економічну стійкість за наявності дестабілізуючих факторів, але й досягати стратегічних цілей розвитку. Внаслідок такої вадливості та значущості дослідження стратегічної стійкості підприємства набуває все більшого інтересу та актуальності.

Встановивши факт того, що стратегічна стійкість залежить від факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, було зроблено спробу розмежування стратегічної стійкості на внутрішню (стан підприємства, при якому забезпечується стабільно високий результат функціонування) та зовнішню (стабільність економічного середовища, в межах якого підприємство здійснює свою діяльність) [2]. Однак, даний підхід не набув популярності, і на сьогоднішній день в наукових працях не зустрічається розподіл стратегічної стійкості на види.

Однак, незважаючи на значний інтерес до вивчення цього питання на сьогоднішній день ще не сформовано повне (єдине) визначення «стратегічної стійкості підприємства». Сьогодні у теорії та практиці управління існує низка підходів до визначення цього поняття. Основними із них є розгляд стратегічної стійкості у контексті забезпечення конкурентоспроможності підприємства, максимізації вартості підприємства, досягнення конкурентних переваг та спроможності досягати стратегічних цілей. Розглянемо існуючі підходи більш детально.

Розглядаючи стратегічну стійкість підприємства з точки зору забезпечення його конкурентоспроможності, вчені С.П. Бараненко, В.В. Шеметов [3] дали наступне визначення стратегічної стійкості - реалізація підприємством його здатності створювати, розвивати і зберігати тривалий час конкурентні переваги на вираженому ринку покупця в умовах прискореного науково-технічного та технологічного прогресу на тлі наростаючого дефіциту природних ресурсів та антропогенним впливом на екологію.

Вчені встановили, що досягнення стратегічної стійкості вимагає від підприємства високої та тривалої конкурентоспроможності. Для того, щоб досягти зазначеного рівня стратегічної стійкості та здійснювати ефективну діяльність на ринку невизначено довгий період часу, підприємство повинно задачі забезпечення ефективності своїх поточних економічних контактів з постачальниками та споживачами; захисту своїх відносин з постачальниками та споживачами від небажаного впливу конкурентів; спроможності підприємства до тривалої економічної діяльності у майбутньому.

На думку А.М. Фаттахова, стратегічну стійкість необхідно розглядати як здатність підприємства розвивати і зберігати в довгостроковій перспективі конкурентні переваги і гнучку адаптацію до зовнішнього і внутрішнього середовища, з метою досягнення максимальної прибутковості і задоволення потреб суспільства. Вчений розглядає стратегічну стійкість як стан, який підприємство обирає в якості основної мети виробничо-господарської діяльності [4].

Спільним у цих двох підходах до визначеннях стратегічної стійкості є здатність підприємства створювати і зберігати конкурентні переваги тривалий період часу в умовах мінливого середовища.

Однак, на думку Ю.М. Галицької, Г.А. Мохонько, В.М. Ячменьової [1,5,6] питання дослідження стратегічної стійкості необхідно вирішувати виходячи за рамки аналізу конкурентних переваг та конкурентоспроможності підприємства.

Так, Ю.М. Галицька у своїх наукових роботах, розглядає стратегічну стійкість з огляду на забезпечення процесів максимізації вартості підприємства і розглядає способи забезпечення стратегічної стійкості саме з цієї точки зору [5]. На думку автора стратегічна стійкість є нічим іншим, як «успадкованою стійкістю» - наявність певного запасу фінансової міцності підприємства, сформованого протягом ряду років, що захищає його від випадковостей і різких змін зовнішніх факторів.

На думку Г.А. Мохонько, стратегічна стійкість – це здатність підприємства зберігати свою цілісність, досягати місії та поставлених стратегічних цілей, функціонувати в заданому режимі при різних внутрішніх і зовнішніх впливах, зберігаючи свою цілісність та гармонічний розвиток [6]. Тобто, головний акцент у визначенні даного поняття вчений робить на стратегічну спрямованість у досягненні пріоритетних напрямів розвитку та утриманні підприємства у стані рівноваги та цілісності при безкінечних змінах у зовнішньому середовищі.

В.М. Ячменьова визначає стратегічну стійкість підприємства як характеристику його діяльності, яка в умовах ринкової невизначеності зберігає свою цілісність, успішно адаптується до умов зовнішнього середовища, використовуючи зовнішні та внутрішні резерви, надійно виконує свої виробничі та соціальні функції і здатна залишатися конкурентоспроможною в часі та просторі [1]. У підході даного вченого здійснено поєднання перелічених вище компонентів стратегічної стійкості та здійснено спробу розгляду даного поняття більш глибоко, з точки зору різних характеристик.

Стратегічна стійкість – це характеристика діяльності підприємства, яка «не дається йому» при заснуванні, а «набувається ним» під час функціонування та розвитку. Рівень стратегічної стійкості на різних етапах життєвого циклу підприємства – різний. Впродовж періоду існування підприємства відбувається то придбання, то втрата стратегічної стійкості підприємства

Стратегічна стійкість підприємства формується під впливом зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства, тому при спробах її забезпечення необхідно застосовувати заходи, націлені на мінімізацію негативного впливу зовнішнього та внутрішнього середовища на діяльність підприємства; створювати передумови ефективної реалізації запланованих дій, господарських операцій; максимально використовувати внутрішні можливості для досягнення і підтримки конкурентних переваг.

Література:

1. Ячменьова В. М. Забезпечення стійкості діяльності промислових підприємств: Автореф. дис. д-ра екон. наук: 08.00.04 / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля. — Луганськ, 2008. — 33 с.

2. Эфендиева А.В. Устойчивое развитие предприятия: пути реализации (На примере промышленных предприятий Республики Дагестан): Дис. канд. экон. наук : 08.00.05 / Махачкала, 2002. – 207 c.

3. Бараненко С.П., Шеметов В.В. Стратегическая устойчивость предприятия. – М: Центрполиграф, 2004. – 496 с.

4. Фаттахов А.М. Использование производственных мощностей и стратегическая устойчивость нефтеперерабатывающих предприятий: Дис. канд. экон. наук : 08.00.05 /Уфа, 2005. – 149 с.

6. Галицкая Ю.Н.. Оценка стратегической устойчивости предприятий: Дис. канд эк. наук : 08.00.05 / Кубан. гос. технол. ун-т. –Краснодар, 2008.- 212 с

7. Мохонько Г. А. Оцінювання стратегічної стійкості підприємства видавничо-поліграфічної галузі в умовах нестабільності ринкового середовища / Г. А. Мохонько. - // Ефективна економіка. – 2009. – № 2.