Экономические науки /7.Учет и аудит

Кафедра фінансів, обліку і аудиту Ена В. М.

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

ОПЛАТА ПРАЦІ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

В Україні напрацьований багатий досвід впровадження прогресивних форм і систем організації та оплати праці. Проте в більшості господарств цей досвід безпідставно втратили, внаслідок чого використовуються не ефективні форми мотивації праці.

Як соціальна-економічна категорія, заробітна плата служить основним засобом задоволення особистих потреб працюючих, економічним важелем, що стимулює розвиток виробництва, ріст продуктивності праці, скорочення витрат на виробництво, є засобом перерозподілу кадрів.

Раніше, коли заробітна плата жорстоко регулювалася державою, у підприємствах вона підтримувалась на середньому народногосподарському рівні засобами державної допомоги. Тепер, коли підприємству доводиться розраховувати тільки на власні ресурси, стала гостро відчуватися першопричина, яка зумовлює відставанням з оплатою праці – низька її продуктивність.

Процес праці в обов’язковому порядку пов'язаний з використанням матеріальних та трудових ресурсів. При цьому, трудові ресурси є найважливішим фактором виробництва, бо саме від них, у більшій мірі, залежать темпи і перспективи науково-технічного прогресу та суспільства в цілому.

Під трудовими ресурсами на мікро рівні треба розуміти не лише як абсолютну чисельність працюючих, але й рівень їх освітньої й професійної підготовки та відношення до своїх посадових обов’язків. Отже, сучасна оцінка стану трудових ресурсів теж повинна поєднувати їх абсолютну та якісну характеристики, що складає основу цілісної ефективної системи управління трудовими ресурсами на рівні окремого суб’єкта господарювання та на державному рівні.

При цьому виділяють два основних способи вартісного відображення трудових ресурсів: виходячи із заробітної плати працюючих або виходячи з усіх витрат на їх загальну та спеціальну освіту, враховуючи витрати на післядипломну освіту та перепідготовку. Перший спосіб простий, але має достатнє обґрунтування на сучасному рівні. Він виявляється в отриманні оплати праці, яка враховує і кількісні, і якісні ознаки праці.

Теоретичний розгляд питань про розрахунки з оплати праці має актуальне значення, оскільки оплата праці є досить важливою ланкою системи соціально-трудових відносин і найскладнішою у вирішенні соціально-економічною проблемою. З одного боку вона є основним джерелом грошових доходів найманих працівників, основою матеріального добробуту членів їхніх сімей, з іншого – суттєвою часткою витрат виробництва і ефективним засобом мотивації працівників до досягнення головної мети діяльності підприємства.

Аспекти організації оплати праці й усіх розрахунків, пов’язаних з нею є основою соціально-трудових відносин найманих працівників, роботодавців і держави, що впливають на ефективність управління трудовими ресурсами.

Опрацювання наукової літератури та діючих законодавчо-нормативних документів довело, що питання визначення термінів «оплата праці» і «заробітна плата», а отже вияву сутностей і сфер застосування цих економічних та обліково-аналітичних категорій є дискусійним.

У ранніх економічних вченнях трактували поняття не «оплата праці», а «заробітна плата», яке відображає економічну природу вказаної категорії. При цьому існувало два основних підходи до визначення заробітної плати. Прихильники теорії трудової вартості (У. Петті, А. Смітт, Д. Рікардо та послідовники) вважали заробітну плату ціною праці, бо, з однієї сторони, найманий працівник отримує її вже після того як виконає відповідну роботу, а з іншої – її величина залежить від того, скільки часу він працював або скільки продукції та якої якості виробив. Інший підхід розроблено Карлом Марксом, який розробив наукову теорію зарплати, базовану на теорії доданої вартості. Маркс визначив заробітну плату вартістю товару і довів, що як і будь-який товар, вона володіє двома властивостями: споживчою вартістю та вартістю. Споживча вартість робочої сили – це її властивість бути джерелом доданої вартості, а вартість – затрата певної кількості суспільно необхідної праці. Величина вартості – робочий час, необхідний для виробництва засобів для відтворення товару «робоча сила». Відповідно, вартість робочої сили, що виражена в грошових одиницях, є ціною робочої сили, тобто – заробітною платою.

В сучасній науковій літературі не існує одностайного трактування понять «оплата праці» та «заробітна плата», що прослідковується й у діючому законодавстві України. У нормах ст. 1 Закону України «Про оплату праці», КЗпПУ йдеться про ідентичність понять «оплата праці» та «заробітна плата». Вони означають винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Та опрацювання положень Податкового кодексу України, Інструкції зі статистики заробітної плати і наукової літератури дало змогу зробити висновок, що поняття, а отже і обліково-аналітична категорія «оплата праці» ширше за своїм значенням, ніж «заробітна плата».

Докладно дослідивши структуру заробітної плати зарубіжних країн, необхідно розглядати її з двох позицій: виходячи із поняття заробітної плати як елементу фонду оплати праці з точки зору бухгалтерського обліку та як перетвореної форми вартості робочої сили через відшкодування усіх необхідних затрат на її фізичний та моральний елементи. З першої позиції заробітна плата формується за рахунок фонду індивідуальної оплати праці, а з другої – включає індивідуальну оплату, тобто є витратами підприємців та держави на робочу силу.

Заробітна плата в Україні має низький рівень і, для більшості найманих працівників, вона перетворилася на невелику соціальну виплату. Така ситуація не сприяє зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці. Разом з тим, використовуючи дешеву робочу силу, підприємці не зацікавлені підвищувати продуктивність праці шляхом вкладання коштів в оновлення виробничих фондів та розвиток персоналу. Дешева робоча сила зумовлює не лише низький рівень продуктивності праці, але і низьку якість продукції, і в зв’язку з цим її неконкурентоспроможність.

Для вирішення цих проблем необхідно провести комплексну реформу оплати праці, яка б відповідала таким завданням: підвищення платоспроможного попиту на внутрішньому ринку, збільшення питомої ваги заробітної плати у ВВП, встановлення раціональних співвідношень між заробітною платою, підприємницьким прибутком і прибутком відвласності, створити цілісну системну правову базу організації оплати праці.