Удосконалення механізму державного регулювання оплати праці в Україні

В.В. Наумук,

VI курс, група ОА 52-10, спеціальність 8.050106«Облік та аудит»

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини вищого

навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку

людини "Україна",

к.тел.(093)-104-70-36

С.В.Матвієнко, викладач, науковий керівник

Забезпечення стабільного економічного розвитку України та підвищення життєвого рівня населення тісно пов'язане з проведенням ефективної політики у сфері регулювання оплати праці. Заробітна плата є основним джерелом доходів працівників і найсильнішим мотиватором розвитку трудового потенціалу більшості населення, але останнім часом вона не виконує свої функції. Відсутність системного підходу держави до вирішення проблем стимулювання високопродуктивної праці унеможливлює економічне зростання, стабілізацію і підвищення рівня життя населення. Тільки через оплату праці та вдосконалення механізму її регулювання можна рухатися вперед, шляхом прогресу та процвітання України. У зв'язку з цим існує нагальна необхідність дослідження механізму державного регулювання оплати праці.

Вивченню проблематики державного регулювання оплати праці присвятили свої праці багато вчених і фахівців, зокрема, Д. П. Богиня, М. Д. Ведерніков, Т. М. Кир'ян, В. Д. Лагутін, Е. М. Лібанова, В. М. Нижник. Але незважаючи на значну кількість публікацій щодо регулювання оплати праці, актуальним завданням залишається пошук ефективних інструментів впливу на розмір заробітної плати як на макро- та мікроекономічному рівнях.

Метою статті є дослідження механізму державного регулювання оплати праці на макро- та мікроекономічному рівнях в Україні та надання пропозицій щодо його удосконалення.

Як свідчить досвід зарубіжних країн з розвиненою ринковою економікою, регулювання заробітної плати в них здійснюється на кількох рівнях. На макроекономічному рівні держава лише визначає загальні параметри діяльності самостійних учасників ринкових відносин, зафіксованих у нормативних актах та інших документах. При цьому держава регулює потреби відтворення робочої сили, оскільки базовий рівень заробітної плати повинен забезпечувати визначений прожитковий мінімум, і у зв'язку з цим головним є аналіз і прогнозування «споживчого кошика», облік змін у мінімальному споживчому бюджеті, динаміка інфляції, яка відображує швидкість змін цін на товари. Роль держави полягає в тому, щоб вона, по-перше, передала функції щодо встановлення тарифних ставок і надбавок так званій колективній автономії, а по-друге, залишила за собою право вводити нижній та верхній рівні заробітної плати: нижній визначає «мінімум» заробітної плати, верхній затверджує «максимум» її підвищення в межах «політики доходів». Але останнім часом у більшості країн відмовилися від затвердження «максимуму».

В Україні регулювання оплати праці працівників теж відбувається на макро- та мікроекономічному рівнях, які взаємопов'язані, але ці два рівні є відносно незалежними та самостійними. У сучасних умовах в Україні механізм регулювання оплати праці складається з чотирьох самостійних підсистем: державного, ринкового, колективно-договірного регулювання (макроекономічний рівень) та регулювання оплати праці на підприємствах (мікроекономічний рівень).

На макроекономічному рівні державне регулювання оплати праці в Україні полягає в законодавчому визначенні оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом установлення мінімальної заробітної плати, а також інших державних норм і гарантій; установленні умов і розмірів оплати праці керівників державних та комунальних підприємств, працівників підприємств, установ і організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулюванні фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, а також шляхом установлення податків на доходи працівників [3, с. 63].

Контроль з боку держави у сфері регулювання оплати праці здійснюється за трьома напрямами: через законодавство, податкову політику, тарифні угоди. Основним є Кодекс законів про працю України, в якому встановлюються основні соціальні гарантії і мінімальна заробітна плата, а розмір пенсій та інші питання пов'язані з формуванням фонду оплати праці. Водночас важливою є податкова система державного регулювання заробітної плати, оскільки за її допомогою, з одного боку, здійснюються економічні й фіскальні дії держави, а з іншого-захищаються права платників податків. Законодавча регламентація оподаткування дозволяє централізовано управляти всією податковою системою, що перетворює її на важливий інструмент економічної політики держави.

Колективно-договірне регулювання оплати праці в Україні можна визначити, по-перше, як національне колективно-договірне регулювання оплати праці, здійснюваної на базі Генеральних угод між Кабінетом Міністрів України і організаціями, що представляють інтереси працедавців і найнятих працівників; по-друге, як галузево-реґіональне колективно-договірне регулювання оплати праці у формі галузевих і регіональних угод. Крім того, найважливішим елементом колективно-договірного регулювання оплати праці є локальне регулювання на рівні колективних договорів.

На мікроекономічному рівні відбувається визначення заробітної плати (залежно від результатів праці працівника, ціни робочої сили, умов виробництва, прибутковості підприємства та інших факторів), її регулювання колективним договором, трудовим договором або контрактом. Основними складовими елементами визначення та регулювання оплати праці працівників на мікроекономічному рівні є: вибір форми й системи оплати праці, нормування праці, установлення тарифної системи, формування фонду оплати праці. [2].

Ураховуючи вищевикладене, можна визначити, що механізм державного регулювання оплати праці - це система, призначена для здійснення державного управління та досягнення цілей у сфері оплати праці, яка має визначені структуру, моделі, методи, важелі, інструменти та інститути впливу на об'єкт управління з відповідним правовим, нормативним та інформаційним забезпеченням.

Можна виділити такі функції механізму державного регулювання оплати праці в Україні:

1.Системотвірна функція - функція формування, збереження і розвитку національної системи організації оплати праці як цілого.

2.Ґарантувальна функція - функція нормування та гарантування у сфері оплати праці, що включає:

- пряме нормування й гарантування у формі законодавчо встановлених норм і гарантій з оплати праці;

- непрямого нормування й гарантування у формі корегування державою, за допомогою встановлення загальнообов'язкових до виконання правил, питань, віднесених до сфери колективно-договірного й індивідуально-договірного регулювання, внутрішньо фірмового управління.

3. Функція контролю та захисту оплати праці від необґрунтованого
зменшення її розміру, інших порушень, що включає:

- соціально-економічний захист - передбачені законодавством заходи компенсаційного характеру;

- юридичний захист - установлення різних видів відповідальності за порушення законодавства про оплату праці, здійснення контролю за дотриманням норм трудового законодавства.

4. Консультативно-інформаційна функція, що включає:

- методичне забезпечення та інформування - розробка різного роду методичних рекомендацій щодо регулювання оплати праці;

- статистичне інформування - надання офіційного статистичного і фактичного матеріалу як основи для нормування праці, розміру заробітної плати, а саме своєчасна підготовка й оприлюднення статистичних даних: щоквартально - про середню заробітну плату й тривалість робочого часу за галузями, групами професій та посад; щорічно - про вартість робочої сили згідно з Типовою міжнародною класифікацією витрат на робочу силу.

Необхідно підкреслити, що всі вказані функції тісно взаємопов'язані та є невід'ємними елементами механізму державного регулювання оплати праці.

На національному рівні державне регулювання оплати праці є здійсненням системотвірної, ґарантувальної, захисної, контролюючої і консультаційно-інформаційної функцій у таких основних формах: нормативне регулювання на основі законодавства про оплату праці і спеціального законодавства; соціальне гарантування і захист, основним напрямом якого є встановлення мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій; регулювання оподаткування заробітної плати; фіскальне регулювання; державний контроль оплати праці.

Використання конкретних важелів механізму державного регулювання оплати праці залежить від впливу різноманітних чинників. Зокрема, мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням рівнів економічного розвитку країни, продуктивності праці, середньої заробітної плати, а також вартісної величини мінімального споживчого бюджету («кошика»). Ураховуючи досвід зарубіжних країн, мінімальна заробітна плата в Україні має становити 60,0 - 70,0 % номінальної заробітної плати, щоб бути реальним регулятором соціально-економічної політики держави [2]. Це позитивно вплине й на інші соціально-економічні процеси в суспільстві та економіці, у тому числі й на систему соціального страхування та забезпечення, в якій за низького рівня державних гарантій у сфері оплати праці:

- закріплюються низькі мінімальні рівні пенсій та соціальних допомог;

- установлюються високі ставки відрахувань до страхових фондів заробітної плати, що спонукає роботодавців вишукувати варіанти мінімізації цих платежів.

Залишається невирішеним питання про те, погодинну чи щомісячну мінімальну заробітну плату встановлювати як норматив, чи потрібно включати в мінімальну заробітну плату інші додаткові виплати; її співвідношення із середньою заробітною платою; нарешті, потрібно визначитися з використанням мінімальної заробітної плати стосовно соціальних виплат.

Досвід зарубіжних країн свідчить, що можна запропонувати такі заходи, що, з одного боку допомогли б з'ясувати переваги інституту мінімальної заробітної плати, а з іншого - пом'якшити його негативні наслідки:

- деполітизація прийняття рішень щодо розміру і терміну перегляду мінімального розміру оплати праці;

- урахування регіональної диференціації оплати праці для збереження рівномірного потенціалу між найбільш розвинутими й депресивними регіонами;

- підвищення мінімального розміру оплати праці паралельно з реформуванням усього бюджетного сектору економіки, головним елементом якого є оптимізація чисельності бюджетників.

Отже, необхідно більш виважено підходити до підвищення мінімальної заробітної плати з урахуванням усіх можливостей і обмежень цього інструменту, наслідків для економіки, ринку праці, соціальної сфери та державних фінансів. Необхідно мати на увазі, що проблема подолання бідності також, як і інші соціальні проблеми, більш ефективно вирішується прискоренням темпів економічного розвитку, здійсненням структурних перетворень, насамперед створенням високоефективних робочих місць з гідною оплатою праці. [2, с. 108].

Одним з елементів механізму державного регулювання оплати праці є податкова система у вигляді форми впливу на розмір фонду оплати праці підприємства. Слід зазначити, що в податкового регулювання оплати праці більше можливостей, ніж у регулюванні за допомогою жорстких нормативів. Оскільки податки мають на меті усувати недоліки в системі розподілу, яких неможливо уникнути за сучасних умов господарювання.

В Україні використовується запозичена за кордоном модель щодо використання податкових декларацій, яка враховує суму доходів усіх членів сім'ї за рік. Проте податкове регулювання - це вже другий етап регулювання коштів, призначених для оплати праці, який дозволяє перерозподілити для цих цілей уже визначену суму. В умовах кризи важливо регулювати витрати на оплату праці, а саме ту основу, від якої залежить сума коштів, що використовується на оплату праці.

В Україні діюча податкова система дуже стримує розвиток виробництва і не тільки через високі ставки податків щодо оплати праці (понад 50 % у сумі), але й тому, що відповідно до чинного законодавства дешевше ввозити товари широкого вжитку й експортувати лише сировину. Високі кредитні ставки на внутрішньому ринку роблять його занадто дорогим. Крім того, частка податків в Україні йде на погашення зовнішнього державного боргу. Усе це стримує розвиток виробництва, сприяє зростанню суми заборгованості з виплати заробітної плати. Низька купівельна спроможність населення, як результат низької заробітної плати, призвела до зменшення попиту на продукцію і внаслідок цього до скорочення обсягів виробництва, зменшення прибутків. Тобто від рівня оплати праці в країні залежить функціонування економіки.

Дослідження механізму державного регулювання оплати праці на макро- та мікроекономічному рівнях дають можливість стверджувати, що необхідно відмовитися від спрощених уявлень про перебудову всього механізму регулювання оплати праці та прямого копіювання зарубіжних досягнень. Головну роль у цьому має відігравати держава в особі її законодавчої та виконавчої влади, щоб створити правову та економічну базу, яка сприяє формуванню нового механізму регулювання оплати праці працівників і виступити гарантом його становлення та подальшого розвитку [1]. Таким чином, удосконалювати механізм державного регулювання оплати праці в Україні необхідно поступово, а саме: на першому етапі реформування - шляхом запровадження чіткої, економічно обґрунтованої правової моделі мінімальної заробітної плати, на другому етапі - шляхом удосконалення податкового законодавства у сфері оплати праці, що дозволить підвищити не тільки добробут населення, а й допоможе підвищити рівень економічного розвитку країни загалом.

Список використаних джерел

1.Ведерніков М. Д. Ринковий механізм регулювання оплати праці робітників (проблеми теорії і практики) : монографія / М. Д. Ведерніков. - Хмельницький: Евріка, 2001. - 288 с.

2.Вишневская Н. Т. Социально-экономические последствия повышения минимальной заработной платы / Н. Т. Вишневская // Труд за рубежом. - 2006. - № 2. - С. 94 - 108.

3. Волгин Н. А. Оплата труда: производство, социальная сфера,
государственная служба : Анализ, проблемы, решения / Н. А. Волгин. - М. :
Экзамен, 2003. - 223 с.

4.Лисогор Л. Ситуація на українському ринку праці / Л. Лисогор // Україна : аспекти праці. - 1999. - № 5. - С. 3 - 5.

5.Политика доходов и заработной платы / под ред. П. В. Савченко, Ю. П. Кокина. - М. : Юрист, 2000. - 456 с.

6.Степанова М. П. Налогообложение оплаты труда и ее реформирование в развитых странах / М. П. Степанова // Труд за рубежом. - 2007. - № 4. - С. 45 - 67.