Экономические науки/7. Учет и аудит

Семенець А.О., Фролов О.В.

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Деякі аспекти контролю виробничих запасів

Одним з найважливіших завдань контролю є виявлення втрат виробничих запасів, розробка рекомендацій з їхнього залучення в процес виробництва, із зниження собівартості виробленої продукції. Скорочення й усунення втрат виробничих запасів за допомогою перевірок варто розглядати як залучення в оборот додаткових ресурсів.

Кожне підприємство в процесі своєї діяльності зазнає непродуктивних втрат виробничих запасів. Їх можна класифікувати в такий спосіб:

1. неефективне регулювання запасів сировини, матеріалів тощо;

2. нераціональне витрачання матеріальних ресурсів, у тому числі: втрати від невиконання норм і нормативів; недостатнє використання передового досвіду; некомплексне використання матеріальних ресурсів; використання матеріалів не по прямому призначенню; недовикористання відходів виробництва й браку (повернення у виробництво, реалізація); якість матеріалів нижче передбаченого технологічними регламентами; низький рівень складського господарства;

3. неефективна закупівля та матеріально-технічне постачання виробничих запасів у зв’язку з відсутністю логістичних підходів;

4. недостатній контроль приймання виробничих запасів.

5. непродуктивні витрати, що включають у себе такі складові, як: знищення або псування виробничих запасів; втрати незавершеної продукції; додаткові витрати виробництва, викликані простоєм; збитки від стихійних лих; додаткові втрати комерційних організацій, викликані порушенням договірних зобов'язань.

Системи управління запасами сировини, матеріалів проектуються з метою безперервного забезпечення виробництва яким-небудь видом матеріального ресурсу. Управління запасами на підприємствах часто є свого роду політичним завданням. При його рішенні стикаються інтереси відділів збуту, виробничників і планових служб. Служби збуту й маркетингу націлені на ріст обсягів продажів і на якісне задоволення потреб покупця, вони борються за збільшення запасів на всіх стадіях виробництва, щоб не зірвати виконання замовлень. Подібна позиція буде підтримуватися й виробничою службою, тому що високі норми запасів забезпечують більший ступінь надійності роботи, запобігають зривам й простоям, забезпечують маневреність при збільшенні попиту на продукцію. У той же час фінансові або планові відділи прагнуть до скорочення запасів до мінімально можливого рівня, зменшуючи тим самим витрати зберігання й збільшуючи оборотність поточних активів. Для вирішення конфлікту інтересів керівництво підприємства повинне чітко структурувати наслідки наявності надлишкових запасів і їхньої недостачі.

Проблеми, викликані надлишковими запасами: у запасах сировини виявляється зв'язаним занадто великий обсяг оборотного капіталу; зростають витрати на зберігання; з'являється потреба в додаткових складських площах; зростає ризик псування запасів; росте кількість неліквідних запасів.

Проблеми, викликані недостатнім рівнем запасів: зрив виробничої програми; порушення ритмічності виробництва; збитки через простій устаткування, зниження продуктивності праці; упущена вигода через недовипуск готової продукції; втрата потенційної й реальної клієнтури.

Контроль дозволяє виявити економію сировини й матеріалів, причини появи якої варто уважно проаналізувати. Варто мати на увазі, що ця економія може утворитися через: застосування завищених норм витрат; списання матеріалів по нормі, а не по фактичному витратам; відсутність або заниження в документах якісних даних про параметри матеріалів й сировини, що надійшли; приховання економії, отриманої при впровадженні прогресивних технологій; порушення виробничих рецептур (недовкладення сировини й матеріалів, необґрунтована заміна дорогих сировини й матеріалів більш дешевими); відсутність діючого контролю над відходами й втратами.

В залежності від того, наскільки підприємство залежить від зовнішніх постачальників, зростає значення функції закупівлі. Якщо на ринку помітні сприятливі ціни на сировину і матеріали, то можна зробити їх запаси, що перевищують норму. Затрати на зберігання цих запасів потрібно зіставити з очікуваними вигодами від закупівель вище норми. Підприємство не обов’язково повинно обирати для закупівлі сировину і матеріали, що пропонуються за низькою ціною. Ціна не єдиний визначальний фактор під час складання договору. Серед іншого потрібно враховувати гарантії щодо якості, досвід постачальника, перспектива подальших взаємовідношень з постачальником, транспортні витрати. Важливим під час вибору постачальника є його технічний стан, розвиненість інфраструктури, фінансове становище, трудові відносини й місцезнаходження. Усе це свідчить про те, що оцінювання постачальника — невпинний процес відстеження діяльності наявних постачальників.

В умовах ринку матеріально-технічне постачання підприємства потребує застосування логістичних підходів. Логістика охоплює всі види діяльності щодо переміщення матеріальних ресурсів у часі та просторі. Наявні методи й засоби логістичного управління в сукупності становлять логістичну інфраструктуру товарного ринку. До її суб’єктів належать транспортні та складські підприємства й комерційні посередники. Вони безпосередньо чи опосередковано визначають матеріальні потоки у сфері обігу під час встановлення господарських зв’язків і вибору способу доставки матеріалів на адресу конкретних споживачів.

Особливими умовами поставки, договорами може бути передбачене вибіркове приймання по кількості з поширенням результатів перевірки на всю партію, що дозволить зменшити кількість випадків поставки виробничих запасів з порушеннями умов договорів по кількості, якості й т.п.

Запропонований підхід щодо здійснення контролю виробничих запасів на підприємстві допоможе скоротити та усунути втрати виробничих запасів.