Економічні науки/7. Облік і аудит

Завальнюк Н.В.

Буковинська державна

фінансова академія, Україна

ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ

ПІДПРИЄМСТВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Постановка проблеми. Перехід України до ринкової економіки зумовив зміни в організації бухгалтерського обліку: підприємства мають самостійно організовувати обліковий процес (відповідно до вимог законодавства). Облікова політика є важливою складовою діяльності будь-якого підприємства, саме тому важливим є її вивчення та дослідження. Адже вибір оптимальної облікової політики безпосередньо сприяє підвищенню прибутковості підприємства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Формування облікової політики досліджували такі українські вчені: Швець В.Г., Бутинець Ф.Ф., Білуха М.Т., Житній П., Пантелейчук Л., Загородній А.Г., Ямборко Г., Гордієнко Л., Пушкар М.С., Сопко В,В., Палій В.Ф. та інші [7].

Мета статті. З’ясувати порядок організації облікової політики підприємствами України, виявити проблеми та знайти шляхи їхнього вирішення.

Виклад основного матеріалу. Облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності [6].

Облікова політика визначається на основі положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно- правових актів з бухгалтерського обліку і фінансової звітності [4,17].

Облікова політика – це вибір способів ведення обліку з чинних нормативно-правових актів, національних і міжнародних стандартів обліку. Якщо стандартами не встановлено такі способи ведення обліку тих або інших об’єктів, то підприємство самостійно розробляє відповідні процедури, виходячи з вимог законодавства й нормативних актів з бухгалтерського обліку. В обох випадках має бути витримана одна з найважливіших умов – єдність облікової політики на підприємстві. Тобто всі господарські операції у структурних підрозділах підприємства мають відображатися в обліку за єдиною прийнятою методологією [1,77].

Необхiдно зазначити, що icнує необхiднiсть розмежування процесу формування облiкової полiтики на кiлькох взаємопов'язаних рiвнях: мiждержавна облiкова полiтика, державна облiкова полiтика та облiкова полiтика пiдприємств. Облiкова полiтика на державному та мiждержавному рiвнях має обов'язковий характер, адже на даних рівнях формуються загальнi засади бухгалтерського облiку, створюється його законодавча база, окреслюються межi, в яких власники пiдприємства формують свою власну полiтику в сферi бухгалтерського облiку – облiкову полiтику пiдприємства [2,71].

Для організації раціональної облікової політики на підприємстві необхідно керуватися чітко встановленими методами (рис.1).

Рис.1.Методи облікової політики

Метод (вiд гр. metodos – шлях дослiдження, спосiб пiзнання) – спосiб або система прийомiв для досягнення будь-якої мети, для виконання певної опеpaцiї.

Перша група методів облікової політики (рис.1) полягає у виборі методів амортизацiї основних засобiв, нематерiалъних активiв, iнших необоротних матерiалъних активiв, методів оцiнки вибуття запасiв, методів оцiнки активiв чи зобов'язань в операцiях пов'язаних cтopiн, методів визначення величини резерву сумнiвних боргiв, методів оцiнки активiв чи зобов'язань в операцiяx пов'язаних cторін.

Друга група методiв забезпечуе порядок визнання активiв i зобов'язанъ i тому включає визначення межi cyттєвocтi, тривалостi оперaцiйного циклу, строку корисного використання основних засобiв i немaтepiaлъних активiв, способу poзрахунку коефiцiєнта cумнівностi, суттєвого часу, квалiфiкацiйних активiв [3,32].

Також при розробцi облiкової полiтики пiдприємством потрiбно враховувати наступнi фактори: форму власностi, органiзацiйно-правову форму господарювання, галузеву належнiсть пiдприємства, види здiйснюваної дiяльностi, обрану систему оподаткування, ступiнь свободи дiй в умовах переходу до ринку, стратегiю фiнансово-господарського розвитку, наявнiсть та стан матерiальної бази, стан системи iнформацiйного облiково-аналiтичного забезпечення пiдприємства, квалiфiкацiю працiвникiв облiкової служби, систему матерiального заохочення ефективної роботи працiвникiв пiдприємства i матерiальної вiдповiдальностi за обов'язки, що виконуються [2,71].

Згідно законодавства питання встановлення облікової політики належать до компетенції власника (власників) підприємства; органу, уповноваженому управляти державним майном; органу, уповноваженому управляти корпоративними правами держави.

Повноваження власника (власників) підприємства встановлювати облікову політику реалізується через визначення у розпорядчому документі переліку методів оцінки, обліку і процедур, щодо яких нормативно-методична база передбачає більш ніж один їх варіант [4].

Згiдно з пунктами 4, 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облiк та фiнансову звiтнiсть в Україні» пiдприємство самостiйно визначає облiкову полiтику, розробляє системи i форми ведення бухгалтерського облiку, але зобов'язане при цьому дотримуватись зазначених у статтi 4 цього закону таких основних принципiв: обачностi, повноти висвiтлення, aвтономностi, послiдовностi, неперервностi, нарахування та вiдповiдностi доходів i витрат, превалювання сутностi над формою, icторичної (фактичної) собiвартостi, єдиного грошового вимiрника, перiодичностi [5].

На основі принципу послідовності облікова політика підприємства має передбачати постійне (із року в рік) застосування прийнятої стабільної облікової політики. Облікова політика може змінюватися, якщо змінюються на підприємстві статутні вимоги, якщо змінюються вимоги органу, який здійснює функції з державного регулювання методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, або якщо зміни облікової політики забезпечать більш достовірне відображення подій (господарських операцій) у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності.

Облікова політика підприємства та її зміни розкриваються у примітках до річної фінансової звітності в описовій формі або прикладанням копії розпорядчого документу про встановлення і змінення облікової політики [4,18].

Розпорядчий документ про облікову політику може бути прийнятий як базисний на час діяльності підприємства, до якого за необхідності вносяться зміни з визначеного часу. У разі внесення до облікової політики змін, що за обсягом охоплюють більшу частину тексту або істотно впливають на її зміст, розпорядчий документ про облікову політику доцільно повністю викласти у новій редакції.

Варто зазначити, що від облікової політики може залежати безпосередньо і прибутковість підприємства. Вибір способу і форми ведення бухгалтерського обліку забезпечує оптимізацію витрат і як наслідок – впливає на результативність господарської діяльності. Йдеться про всі складові облікової політики, зокрема способи нарахування амортизації основних засобів, нематеріальних активів, способи оцінки виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, порядок обліку витрат на виробництво, калькулювання собівартості продукції, визнання виручки від реалізації та багато інших [2,72].

В сучасних умовах приділяється недостатня увага формуванню облікової політики як підприємствами, так і державою. Зокрема, існує недосконалість законодавчої бази стосовно бухгалтерського обліку.

Наприклад, якщо говорити про недоліки законодавства стосовно обліку виробничих запасів, то недосконалим є саме П(С)БО 9 «Запаси». Згідно з П(С)БО 9 «Запаси» визнання запасів активом відбувається за умови наявності вірогідності отримання економічних вигод в майбутньому, а визначення цих майбутніх вигод є неможливим, оскільки немає порядку розрахунку таких вигод. Важливим недоліком нормативно-правових документів та рекомендацій, які регулюють бухгалтерський облік запасів є відсутність в них визначення критеріїв та умов віднесення активів до окремих груп запасів.

Також до цього часу не внесено зміни до Інструкції по інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів та документів і розрахунків. Адже, окремі форми актів застаріли, а інші ще не розроблені. Також необхідним є внесення змін до чинних форм первинних документів з обліку сировини та матеріалів, які затверджені ще в 1996 році і давно не відповідають потребам методології бухгалтерського обліку та практики. Наприклад, відсутня форма розрахунку чистої вартості реалізації, розрахунку собівартості вибуття товарів за різними методами оцінки. І це ще далеко не повний перелік недоліків.

Отже, незважаючи на зміни, які відбувалися в законодавчо-нормативній базі, в ній все ще мають місце певні недоліки, котрі свідчать про необхідність подальшого вдосконалення діючого законодавства. Законодавчі документи не включають всіх особливостей діяльності підприємств, тому підприємства змушені самостійно розробляти деякі положення щодо облікової політики і обгрунтовувати доцільність їхнього створення.

Якщо ж говорити про підприємства, то вони, як було вже зазначено, мають самостійно формувати свою облікову політику і це накладає на них відповідальність за прийняті рішення. Адже підприємство буде отримувати збитки, якщо обере невигідний варіант із запропонованих законодавством.

Ще однією проблемою, що стосується підприємств, є несерйозний підхід до формування облікової політики. Деякі підприємства навіть не мають наказу про облікову політику. На таку ситуацію насамперед впливає недостатнє законодавче врегулювання цього питання. А відсутність такого наказу призводить до погіршення процесу обліку на підприємстві, виникнення проблем, які могли б бути усунуті якщо б такий наказ існував. Наприклад, коли на підприємство приходить новий бухгалтер, то він мусить з усіх питань консультуватися з бухгалтерами, які вже працюють. А якщо б був наказ про облікову політику, то ці консультації звелися б до мінімуму. Як наслідок – працівники економили б час, а, як відомо, час – це гроші.

Так, на сьогодні вдосконалення потребує методика формування облікової політики, структура наказу про облікову політику та інше.

Висновки. Отже, облікова політика є важливою складовою діяльності підприємства. Кожен суб’єкт господарювання несе відповідальність за те, щоб дані бухгалтерського обліку були достовірними, точними, своєчасними і самостійно встановлює свою облікову політику, керуючись при цьому законодавчими та нормативними актами.

Література:

1.Греськів Т.С. Формування та вдосконалення облікової податкової політики підприємства//Держава та регіони – 2008 – №6 – с.76-79.

2.Костенко О.М. Облікова політика як внутрішньогосподарський інструмент впливу на формування прибутковості підприємства//Економіка та держава – 2009 – №6 – с.71-72.

3.Кучеренко Т. Регламентування облікової політики фінансової звітності//Бухгалтерський облік і аудит – 2009 – №5 – с.24-34.

4.Міністерство фінансів України. Про облікову політику/МФУ//Все про бухгалтерський облік та податки – 2009 – №8 – с.17-18.

5.Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV зі змінами та доповненнями.

6.П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затв. наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. №87, із змінами та доповненнями.

7. Галамашевич І. Аудит облікової політики [conf-cv.at.ua].