УДК 339.9.012.24:338.242.9

Харчук А.І.

Факультет менеджменту, спеціальність- менеджмент підприємств і організацій в АПК, 4 курс,

науковий керівник- к.е.н., доц. Кубай О.Г.

Вінницький національний аграрний університет

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД

У статті розглянуто проблеми, що виникають при державному регулюванні зовнішньоекономічної діяльності та запропоновано можливі шляхи їх вирішення.

Ключові слова: протекціонізм, політика “вільної торгівлі”, нетарифне та тарифне регулювання.

Постановка проблеми. На даний час зовнішньоекономічна діяльність набуває усе більш важливого значення для розвитку народного господарства, а також економічної стабілізації нашої країни. Зараз немає практично жодної галузі в промислово розвитих країнах, яка б не була задіяна в сферу зовнішньоекономічної діяльності.

Вихід підприємств на зовнішні ринки сприяє пристосуванню економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу. Саме тому розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств – це суттєвий чинник підвищення ефективності господарської діяльності як на рівні мікроекономіки, так і в масштабах усього народного господарства [7].

За таких умов сфера державного регулювання ЗЕД висувається на одну з першочергових ролей.

Аналіз останніх досліджень. Проблемою дослідження займались Новікова К.І, Маргасова В,Г., ЄжуніковаА., Крупка І., та Бестужева С.В. Цими авторами було проведено дослідження по даній проблемі, а також запропоновано можливі шляхи її вирішення.

Виклад основного матеріалу. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:

- Україною як державою в особі її органів в межах їх компетенції;

- недержавними органами управління економікою;

-самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними [1].

У цілому зовнішньоекономічна політика держави – це комплекс заходів, що мають на меті досягнення економікою країни певних переваг на світовому ринку і водночас – захист внутрішнього ринку від конкуренції з іноземними товарами. Можна сказати, що вона спрямована на стимулювання (обмеження) експорту (імпорту) товарів та послуг.

Інструментами такої політики є методи тарифного і нетарифного регулювання міжнародної торгівлі, а основними формами – протекціонізм і політика “вільної торгівлі”.

Тарифні інструменти (митний тариф, тарифна квота) регулювання зовнішньої торгівлі посідають одне з провідних місць у системі державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності. Митний тариф – центральний інструмент митно-тарифного регулювання зовнішньо- економічної діяльності. Разом із внутрішньою податковою системою він регулює економічний клімат у країні і спрямований на захист вітчизняного виробництва від конкуренції з іноземними товаровиробниками і підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Законом України “Про Єдиний митний тариф” від 05.02.1992 р. № 2097–XII визначено порядок формування і застосування митного тарифу України при ввезенні або вивезенні товарів та стягнення з них мита, величину якого визначають на основі митної вартості задекларованих товарів.

Тарифна квота являє собою різновид перемінних митних податків, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару. При імпорті в межах визначених кількостей товар обкладається за базовою внутрішньоквотовою ставкою тарифу, а при перевищенні визначеного обсягу
імпорту — за більш високою понадквотовою ставкою тарифу.

Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі є найважливішим інструментом зовнішньо-торгівельної політики. Проте, на сьогодні залишається ряд суттєвих проблем, які впливають на стан митно-тарифного регулювання і потребують вирішення, зокрема:

– надмірна деталізація та значна диференціація у розмірах ставок ввізного мита на однорідні товари;

– встановлення специфічних та комбінованих ставок ввізного мита без урахування специфіки поставок товару (при визначенні бази оподаткування за такими ставками мита застосовується вага-брутто товару з урахуванням первинної тари);

– наявність значної кількості пільг зі сплати ввізного мита для окремих галузей та суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

– ігнорування галузевими міністерствами та відомствами основних принципів і підходів щодо підготовки законодавчих актів з питань митно тарифного регулювання, зокрема підготовка ними пропозицій щодо деталізації товарів за комерційними назвами, маркою та призначенням для споживання в окремій галузі [8].

Необхідно зазначити, що поряд із митом у зовнішній торгівлі з метою боротьби за ринки використовуються також і кількісні обмеження. Основні форми кількісних обмежень імпорту - це т.зв. контингентування та ліцензійний порядок імпорту.

Контингентування - це обмеження державною владою ввозу товарів певною кількістю чи сумою на встановлений період часу.

При ліцензійній системі вільний ввіз тих чи інших товарів забороняється. Імпорт таких товарів може здійснюватися тільки за спеціальним дозволом - ліцензією.

Необхідність запровадження режиму квотування і ліцензування до окремих груп товарів пов’язана з порушенням рівноваги між обсягами імпорту і власним виробництвом аналогічної продукції, а також значною часткою бартерних операцій, ефективність яких в основному низька. При бартерній формі взаєморозрахунків створюються сприятливі умови для всіляких зловживань. В міру зростання власного виробництва імпортозамінюючих видів продукції імпортні квоти повинні звужуватись, а при досягненні збалансованості між власним виробництвом продукції і внутрішніми потребами в ній — скасовуватись. На імпортні товари, що ввозяться в Україну в межах квот, слід встановлювати мінімальні або нульові ставки ввізного мита, а при ввезенні зазначених видів продукції понад визначені квоти вводити підвищені ставки — до 50%, а при бартерних операціях — до 100%. Специфічними економічним інструментами регулювання імпорту, що виконують протекціоністську функцію, можуть стати компенсаційні збори (для обмеження ввозу сільськогосподарської продукції), антидемпінгове мито, сертифікація якості продукції тощо [4].

В останні роки ХХ ст. суттєво зросла роль нетарифних торгових бар’єрів, з’явились їх нові форми та методи.

Нетарифні інструменти– це ефективний засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом встановлення певних вимог до суб’єктів господарської діяльності при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності. Метою запровадження певних заборон і обмежень при регулюванні зовнішньоекономічної діяльності є захист вітчизняного товаровиробника й виконання певних міжнародних зобов’язань країни.

Термін “нетарифне регулювання” охоплює групу адміністративних, фінансових, технічних та інших заходів, що ускладнюють імпорт або експорт певних товарів. У теорії міжнародної економіки їх поділяють на методи прихованого протекціонізму (державні закупівлі; вимоги щодо вмісту місцевих компонентів; технічні бар’єри; податки та збори), а також кількісні (квотування; ліцензування; “добровільні обмеження експорту”) та фінансові методи (субсидії; кредитування; демпінг). Більшість з них, на відміну від митних тарифів, важко піддається кількісній оцінці і тому їх складно відобразити у статистиці. Саме ця особливість нетарифних методів дає можливість урядам використовувати окремі з них або їх комбінації для досягнення певних цілей у сфері торгово-економічної політики. Крім того, нетарифні заходи зручніші.

"Добровільне" обмеження експорту (ДОЕ)- це кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов'язанні одного з торгових партнерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийняте в рамках міжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару. Такі угоди укладаються, коли імпортуюча країна спонукує свого торгового партнера "добровільно" скоротити свій експорт.

Технічні бар'єри являють собою національні стандарти якості, економічні вимоги, санітарні обмеження, вимоги до упакування і маркірування товарів, вимоги про дотримання ускладнених митних формальностей, законів про захист споживачів і т.п. Технічні бар'єри виникають внаслідок того, що національні технічні й адміністративні правила перешкоджають ввезенню товарів із-за кордону. Це відбувається у випадку невідповідності імпортних товарів обов'язковим стандартам якості, охорони здоров'я і безпеки, що застосовуються до аналогічних вітчизняних товарів, невідповідності сільськогосподарськихпродуктів санітарним і фітосанітарним нормам, що застосовуються для запобігання ввезення в країну шкідників і захворювань, не розповсюджених у даній країні.

Нетарифні обмеження, зазвичай, є менш очевидними, ніж митні податки, а тому надають урядові більше свободи при здійсненні економічної політики та створюють певну невизначеність у міжнародній торгівлі.

Крім захисту внутрішнього ринку від імпорту з-за кордону за допомогою кількісних і прихованих нетарифних методів торгово-економічної політики у практиці міжнародної торгівлі активно використовують методи стимулювання експорту, значна частина яких ґрунтується на прямому або непрямому гарантуванні і субсидуванні урядом національних експортерів. Набуваючи різноманітних форм і здійснюючись через дуже складні схеми, фінансування спрямовано на зниження вартості експортних товарів і підвищення таким чином його конкурентоспроможності на світовому ринку. Фінансування експорту може здійснюватися як з урядових джерел за рахунок

державного бюджету, так і за рахунок різних близьких до уряду установ (банків, фондів тощо), а також за рахунок приватного сектора – самих експортерів та обслуговуючих їх банків. Фінансування експорту як метод торгово-економічної політики треба відрізняти від поточного рутинного фінансування і кредитування експортно-імпортних операцій, що є простим наданням банками оборотного капіталу для проведення конкретних комерційних операцій. Цей метод торгово-економічної політики передбачає дискримінацію іноземних компаній на користь національних виробників і експортерів. Найпоширенішими фінансовими методами торгово-економічної політики є субсидії, кредитування та демпінг [6].

Слід зазначити, що протекціоністські заходи повинні носити тимчасовий характер і застосовуватись лише в поєднані з іншими заходами, спрямованими на підвищення конкурентоспроможності підприємств на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Розглянемо результати зовнішньоекономічної діяльності Украни за 2010 рік. Згідно даних Національного банку України експорт товарів у 2010 році зріс на 29.0% порівняно з попереднім роком та становив 52.1 млрд. дол. США. Зростання відбувалось за рахунок як цінового фактору, так і нарощення фізичних обсягів поставок. Насамперед це пов’язано з відновленням зовнішнього попиту: за оцінками МВФ обсяги світової торгівлі в 2010 році зросли на 11.1% (після падіння на 10.7% у 2009 році). Найбільший внесок у зростання експорту був забезпечений продукцією чорної металургії: вартісні поставки зросли на 42.7%, переважно за рахунок цінового фактору. Також слід відзначити достатньо значне зростання експорту продукції машинобудування (на 33.6%), у той же час, експорт агропромислової продукції залишився майже на рівні минулого року – зростання становило лише 4.4%.

У географічному розподілі експорту в 2010 році відбулось збільшення обсягів поставок у всі регіони. Найбільш значущим було збільшення експорту до Російської Федерації (в 1.6 раза), у першу чергу за рахунок продукції машинобудування. Також досить суттєво зросли поставки до Європи (на 34.7%) та США (в 3.2 раза).

Імпорт товарів у 2010 році збільшився на 35.4% та становив 60.5 млрд. дол. США. У 2010 році енергетичний імпорт cклав 19.6 млрд. дол. США, що на 39.4% більше ніж у попередньому році. Обсяги неенергетичного імпорту за 2010 рік збільшились на 33.6%. Насамперед, це пов’язано із зростанням фізичних обсягів поставок через відновлення внутрішнього попиту, як інвестиційного, так і споживчого, після різкого падіння в 2009 році. Так, високими темпами відновлювався імпорт машинобудівної продукції (39.9%), зокрема, наземних транспортних засобів (в 1.7 раза) та електричних машин (в 1.6 раза). Обсяги поставок легкових автомобілів у 2010 році зросли в 1.9 раза (питома вага цієї групи в імпорті наземних транспортних засобів становила 53%, а в імпорті продукції машинобудування – 14%).

У географічному розподілі імпорту товарів у 2010 році відбулось збільшення поставок з усіх регіонів. Найбільше зросли поставки з Російської Федерації (в 1.7 раза), насамперед за рахунок енергоносіїв, та з країн Азії (в 1.5 раза) [3] .

Щодо результатів зовнішньоекономічної діяльності Вінницької області, то обсяги експорту товарів за 2009 р. становили 479,0 млн. дол. США і зменшились, порівняно з 2008 р., на 0,8%; обсяги імпорту склали 263,0 млн. дол. США і зменшились на 37,0%. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 216,0 млн. дол. США (у 2008 р. позитивне сальдо досягало 65,0 млн. дол. США).

Зовнішньоторговельні операції з товарами суб’єкти господарювання області здійснювали з партнерами із 105 країн світу.

До країн СНД у 2009 р. було експортовано 47,7% усіх товарів, до країн ЄС –35,1% (у 2008р. – відповідно, 54,9% і 38,0%). З країн СНД імпортовано 29,8% усіх товарів, з країн ЄС- 55,4% (у 2008р. – 15,9% і 67,3%).

Найбільші обсяги експортних поставок здійснювались до Російської Федерації (32,4% від загального обсягу експорту), Польщі (10,8%), Німеччини (9,1%), Білорусі, Литви, Єгипту, Молдови і Бельгії та Індії. Імпортні поставки у 2009 р. порівняно з 2008 р., збільшились з таких країн-партнерів CНД, як Білорусь та Казахстан; з країн ЄС – Кіпр, Данія, Чеська Республіка та Естонія; з інших країн – Норвегія та Туреччина. Одночасно спостерігається вагоме зменшення обсягів імпорту, згідно з угрупуваннями країн, з Молдови, Російської Федерації, Австрії, Франції, Сполученого Королівства, Словаччини, Угорщини, Німеччини, Литви, Нідерландів, Іспанії, Польщі, Італії, Бельгії, Китаю та Сполучених Штатів Америки [2].

Розглянуті нами результати є неоднозначними: по деяких показниках можемо спостерігати зростання, що є позитивними змінами, а по деяким, навпаки, зменшення. Проте, якщо провести детальний аналіз ситуації в економіці, зовнішній торгівлі, у сфері міжнародних фінансових зв’язків, руху технологій та робочої сили, можна зробити висновок, про недосконалість нинішньої моделі інтеграції нашої держави в систему світогосподарських відносин [5].

Гострота і невідкладність вирішення вимагають вдосконалення законодавчої бази регулювання зовнішньоторговельних зв’язків України, зокрема, таких її аспектів як: митно-тарифне та нетарифне регулювання, використання інструментів і засобів валютно-фінансової, податкової, структурної, інвестиційної та зовнішньо-економічної політики. Нинішня надмірно громіздка система зовнішньоторговельного регулювання відзначається внутрішньою суперечливістю, колізійністю у врегулюванні деяких аспектів зовнішньоторговельних відносин та невідповідністю їх міжнародновизнаним принципам і нормам [4].

Висновки: Управління у сфері ЗЕД на національному рівні, регулювання зовнішньої торгівлі та фінансових потоків на міжнародному рівні набувають усе більшого значення в процесі інтернаціоналізації господарського життя і зростання економічної взаємозалежності країн.

Пошук шляхів інтеграції пов’язаний з урахуванням зовнішньоекономічних причин структурної кризи української економіки, періодичною фіксацією її місця і ролі у світовому зовнішньоекономічному просторі та розробкою системи національних економічних механізмів для нейтралізації деструктивного впливу екзогенних чинників на стан та розвиток зовнішньоекономічних процесів. Крім орієнтації на поетапне вирішення перспективних завдань щодо інтеграції в міжнародний економічний простір, пов’язаних з досягненням довгострокових стратегічних цілей, механізм інтеграції у систему світових господарських зв’язків повинен передбачати вирішення актуальних поточних та середньострокових завдань [5].

Література:

1. Закон України ”Про зовнішньоекономічну діяльність“ від 16 квітня 1991 р. N 959-XII [В текст внесено зміни та доповнення Законом України від 8 червня 2000 р. N 1807-III]

2. Вінницька обласна державна адміністрація [Електронний ресурс]: офіційне інтернет- представництво Головного управління економіки у Вінницькій обл.- Режим доступу: http://www.vin.gov.ua/web/vinoda.nsf/webgr_view/GrXJHHQ?OpenDocument&count=5&RestrictToCategory=GrXJHHQ

3. Національний банк України- Оцінка стану платіжного балансу України (за попередніми даними) 2010 рік [Електронний ресурс].- Режим доступу: kiev.trade.gov.pl/pl/download/file/f,9184

4. Бестужева С.В. Сучасна державна політика регулювання експортної діяльності вітчизняних підприємств: проблеми та перспективи/ С.В.Бестужева// Економіка ринкових відносин.- 2008.- №1

5. Єжунікова А. Теоретико- методологічні засади функціонування механізмів державного управління у сфері зовнішньоекономічної діяльності/ А. Єжунікова// Національна академія державного управління при Президентові України – Дніпропетровський регіональний інститут державного управління.-2009.-№9

6. Крупка І. Порівняльний аналіз основних інструментів зовнішньоторгівельної політики в умовах глобалізації/ І. Крупка //Формування ринкової економіки в Україні .-2009. -№19.

7. Маргасова В.Г., Роговий А.В., Виговська В.В. Аналіз фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання/ В.Г. Маргасова А.В. Роговий, В.В. Виговська// Актуальні проблеми економіки.- 2009р.- №3

8. Новікова К.І Перспективні напрямки розвитку митно-тарифного регулювання в Україні/ К.І. Новикова// Держава і регіони: економіка і підприємство.- 2010.- №1