Государственное управление /2.Современные технологии управления.

к. психол. наук, с.н.с., ЦАРЬОВ Ю.О.

Національна академія Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького, Україна

Державне управління у сфері договірно-правового оформлення кордонів – досвід провідних країн світу

Як свідчить історичний досвід, від самого початку свого існування людство боролося за встановлення державних кордонів з метою реалізації своїх національних інтересів у межах визначених територій. Відтак, суперництво за набуття територій і контроль над ними були завжди у центрі уваги провідних країн світу. Ще за часів Римської, Китайської і Ацтекської імперій, прагнення до опанування новими територіями було вкрай важливим елементом діяльності владних структур. За роки існування людства, державні кордони встановлювалися як в межах природних, історичних, іноді етнічних кордонів, так і за результатами військових протистоянь. Державні кордони є важливою складовою суверенітету, територіальної цілісності та співробітництва між державами. Важливим у цьому контексті є досвід провідних країн світу щодо державного управління у сфері договірно-правового оформлення кордонів.

Проведений аналіз державного управління з питань договірно-правового оформлення державних кордонів свідчить, що територіальні інтереси є центральними в міжнародних відносинах [1;2;3;4]. Держави розглядають контроль над певними територіями як вирішальний чинник національної безпеки і захист своєї території від посягань з боку суміжних держав [5].

Стратегічні основи запровадження прикордонної безпеки з метою захисту суверенітету та територіальної цілісності вперше було закладено у XVII сторіччі. Так, у 1648 року у м. Мюнстері було укладено Вестфальський мир. Вестфальським миром встановлено основи сучасного світового порядку – поділу світу на національні держави та принципи міжнародного права.

Досвід європейських країн після двох світових війн зумовив прийняття вагомих державно-управлінських рішень як на національному так і на міжнародному рівнях, що стосувалися територіальної цілісності та непорушності існуючих державних кордонів повоєнної Європи та їх договірно-правового оформлення. Відповідно створення політичної і міжнародно-правової основи забезпечення безпеки в Європі можна умовно поділити на три етапи:

перший етап – Союзницькі угоди кінця другої світової війни, рішення конференцій у Ялті і Потсдамі, повоєнні домовленості по забезпеченню миру в Європі (Статут ООН);

другий етап – проведення першого серпня 1975 року у Гельсінкі (Фінляндська Республіка) наради по безпеці і співробітництву в Європі. У міжнародному форматі було створено систему зобов’язань, принципів та заходів, що спрямовані на безконфліктне врегулювання територіальних суперечностей між державами. За результатами наради було підписано Заключний Акт [6];

третій етап – зміна архітектури європейської безпеки, пов’язана з розпадом Радянського Союзу та утворення нових незалежних держав. Державно-управлінська діяльність на цьому етапі була спрямована на нормативне закріплення існуючих раніше кордонів та встановлення новітніх кордонів між суверенними державами.

Нами розглянуто деякі характерні приклади європейського досвіду:

В Королівстві Данія відсутні територіальні проблеми з питань державних кордонів. Основними двосторонніми угодами з питань делімітації та демаркації державних кордонів Данії є:

– Угода між Королівством Данія і ФРН щодо делімітації в прибережних регіонах континентального шельфу Північного моря від 1965 року. Того ж року було підписано аналогічні угоди з Норвегією, Великою Британією, Нідерландами;

– Угода, у формі обміну нотами, з ФРН щодо делімітації кордону в районі фіорду Фленсборг, від 1970 року;

– Угода з ФРН стосовно делімітації континентального шельфу під Північним морем (з додатками, у формі обміну листами), від 1971 року;

– Міжурядова угода з Норвегією щодо делімітації континентального шельфу в районі між Фарерськими островами та Норвегією та щодо кордону між риболовною зоною біля Фарерських островів та норвезькою економічною зоною, від 1979 року;

– Угода, у формі обміну нотами, між Данією та Швецією щодо делімітації територіальних вод, від 1979 року;

– Угода між Данією та Швецією щодо делімітації континентального шельфу та риболовецьких зон, від 1984 року.

Питання делімітації та демаркації шведських кордонів з сусідніми країнами врегульовано відповідними міжнародними договорами, двосторонніми договорами Швеції з сусідніми країнами та законодавчими актами Швеції. Шведсько-норвезький кордон визначений міжурядовими угодами від 1661 і 1751 рр. Останній перегляд кордону був проведений прикордонною комісією у 1984-1987 роках, що знайшло відображення в договорі від 1989 року.

Договір між Швецією і Данією про делімітацію континентального шельфу і економічних зон від 1985 року визначає, що демаркаційною лінією між континентальними шельфами є серединна лінія між двома державами.

Договір між Швецією і Німеччиною про делімітацію континентального шельфу був укладений в 1978 році. Він передбачає метод вихідних ліній, від яких відміряється ширина внутрішнього моря.

Угода між Швецією і Польщею про делімітацію континентального шельфу і рибальських зон від 1990 року передбачає метод прямої лінії (геодезична лінія).

Угода між Швецією і Фінляндією про делімітацію континентального шельфу в Ботнічному морі, Оландському морі і північній частині Балтійського моря від 1973 року передбачає встановлення кордону на континентальному шельфі між країнами за принципом серединної лінії між вихідних ліній, від них відміряється ширина внутрішнього моря кожної з цих країн.

Протягом тривалого часу тривають територіальні суперечності між Іспанією і Великою Британією. Так, відповідно до Утрехтського договору від 1713 року Іспанія передала Великій Британії лише місто і замок Гібралтар з портом, але не територію перешийку, який об’єднує Гібралтар з рештою Іберійського півострова. З метою захисту суверенітету держави, уряд Іспанії завжди висловлює застереження при укладанні будь-якого міжнародного договору, територіальне застосування якого може поширюватися на Гібралтар. Питання на сьогодні є не врегульованим, переговорний процес стосовно статусу Гібралтару триває.

Також існують територіальні суперечності стосовно іспано-португальського державного кордону. Перший відомий договір щодо кордонів між двома країнами датується 1297 роком, а сучасні державні кордони встановлені Договором про кордони між Португалією та Іспанією, який було підписано в Лісабоні 29 вересня 1864 року. Поряд з цим, існує спірна територія площиною майже 950 квадратних кілометрів, що знаходиться у португальській провінції Олівенса, яка де-факто знаходиться під іспанською юрисдикцією. Відповідно Португалія на розгляд Комісії ООН по розподілу континентального шельфу подала заявку щодо збільшення виключних економічних зон обох держав в Північній Атлантиці у зв’язку із дослідженнями щодо продовження європейської континентальної платформи. Згідно з оцінками португальських дипломатів, розгляд цього питання в ООН триватиме до 2012 року.

Хрестоматійним прикладом міждержавної діяльності з питань договірно-правового оформлення кордонів є врегулювання територіального спору щодо розмежування державних кордонів Великої Британії і Франції у Північному морі. Для вирішення даного спору сторонами у 1977 році був створений спеціально призначений Арбітражний суд. За результатами рішення Арбітражного суду у 1982 році було підписано Угоду між Урядом Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії та Урядом Французької Республіки про делімітацію континентального шельфу в східному районі Північного моря (Agreement between the Government of the French Republic and the Government of the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland relating to the Delimitation of the Continental Shelf in the Area East of 30 Minutes West of the Greenwich Meridian) [7].

Цікавим є досвід міждержавного врегулювання питань кордонів між Російською Федерацією та Естонською Республікою. Проблема полягає у тому, що Парламент Естонії в процесі ратифікації Договору про російсько-естонський державний кордон в односторонньому порядку вніс доповнення до його преамбули, де послався на Тартуський мирний договір, відповідно до якого в 1920 році була закріплена лінія кордону між Естонією та Радянською Росією. Естонські парламентарії вважають, що оскільки цей документ не був денонсований, він є чинним і сьогодні. Російська Федерація, у свою чергу, інформувала естонській уряд про намір Росії не ратифікувати ці документи в запропонованій редакції через те, що Естонія в майбутньому може висунути територіальні претензії. На сьогодні обидві країни домовилися врегулювати зазначену проблему шляхом нових двосторонніх переговорів.

Протягом десяти років тривав двосторонній переговорний процес з питань російсько-латвійського державного кордону, який завершився 28 березня 2007 року підписанням Договору про латвійсько-російський державний кордон. У вересні 2009 року сторони приступили до практичних робіт з демаркації спільного державного кордону.

Отже, проведений аналіз дає підстави стверджувати, що національні уряди приділяють велику увагу питанням договірно-правового оформлення державних кордонів. Європейською спільнотою протягом останнього часу вживаються комплексні та системні заходи з врегулювання нагальних питань договірно-правового оформлення, що характеризуються інтегрованою спрямованістю. Врегулювання зазначених питань потребує запровадження ефективних механізмів державного управління національними урядами провідних країн світу.

Література:

1. Boulding, Kenntth. Conflict and Defense. N. Y.: Harper and Row, 1962. Bremer S. National Capabilities and War Proneness // The Correlates of War, II: Testing Some Realpolitik Models / Ed. by J. Singer. (N. Y.: Free Press, 1979. P. 57-82.

2. Idem. The Contagiousness of Coercion: The Spread of Serious International Disputes, 1900-1976 // International Interactions. 1982. №9. P. 29–55.

3. Dieh, Paul. Contiguity and Military Escalation in Major Power Rivalries, 1816–1980 11 J. of Politics. 1985. Vol. 47. P. 1203–1211.

4. Gochman C., and R. Leng. Realpolitik and the Road to War // Int. Studies Q. 1983. Vol. 27. P. 97–120.

5. Mandel, R. Roots of Modern Interstate Border Disputes // J. of Conflict Resolution. 1980. Vol. 24. P. 427-454.

6. Матеріали наради наради по безпеці і співробітництву в Європі. [Електронний ресурс] -Режим доступу:http://www.law.edu.ru› script/matredirect.asp.

7. Угода між Урядом Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії та Урядом Французької Республіки про делімітацію континентального шельфу в східному районі Північного моря [Електронний ресурс]  – Режим доступу: http://www.country.in.ua› eurupe/stranu/velikobritania.html.