д.е.н., проф. Юшин С.О.

ННЦ «Інститут аграрної економіки» НААНУ

ІНСТИТУЦІЙНА КЛАСИФІКАЦІЯ УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНИХ ТА ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН: ПОТОЧНИЙ СТАН В УКРАЇНІ

Базовим документом, який визначає загальну систему відносин у державі, є Конституція України. Її ст.19 вказує, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а також що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституція також згадує людину, права і свободи якої та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст.3), набуття людиною прав громадянства (ст.4), права, свободи та обов`язки людини і громадянина (ст.21-68). Кожен громадянин має право на підприємницьку діяльність (ст.42), тобто займатися господарською діяльністю. При цьому держава прийняла на себе зобов`язання забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки на основі рівності перед законом усіх суб'єктів права власності, а, відповідно, і господарювання (ст.13).

Слід зазначити, що у континуумі «громадянин … держава» на певному рівні соціально-економічного виникають різні прошарки за принципом «центр – периферія». Причому тут діють два вектори. Перший вектор – просторово-громадянський, який визначає територіальне розташування усієї поселенської мережі у діапазоні «село – столиця». Другий – просторово-господарський, який визначає територіальне розташування господарюючих суб`єктів у розрізі видів економічної діяльності (КВЕД ДК 009). У рамках першого вектору Конституція України допускає об`єднання громадян, по-перше, у територіальні громади – місцеве самоврядування (Розділ XI Конституції; Закони України № 280 – «Про місцеве самоврядування в Україні», № 1275 – «Про асоціації органів місцевого самоврядування», № 2625 – «Про органи самоорганізації населення»), по-друге, у громадські організації та професійні спілки, що конкретизується у профільних Законах (№ 2460 – «Про об`єднання громадян»; № 1045 – «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»). Що ж стосується другого вектору, то Конституція України визнає право кожного на підприємницьку діяльність та свій обов`язок щодо забезпечення захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання при рівності цих суб'єктів перед законом (ст.13), але ніякої згадки про загальні принципи об`єднання господарюючих юридичних осіб із створенням відповідних мета-суб`єктів у сфері господарювання (для захисту прав і задоволення інтересів безпосередніх господарюючих суб`єктів, що також у багатьох випадках є актуальним) не міститься. Але ж переважна більшість підприємств за своєю суттю є об`єднаннями капіталів, що належать певній (при домінуванні акціонерного капіталу – великій) кількості осіб. Тому адекватність суспільства визначає гармонія його громадянської і господарської складових.

Рис.1. Класифікація суб`єктів та осіб у Конституції України

Господарський кодекс України визначає у ст.5.1: правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання і державного регулювання макроекономічних процесів. При цьому (ст.8. 1), хоча держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання, але вони (ст.31) можуть здійснювати дискримінацію суб`єктів господарювання як з метою забезпечення національної безпеки, оборони та загальносуспільних інтересів, так і з метою створення конкурентних переваг певній частині господарюючих суб`єктів. Доцільно зауважити, що зазначена дискримінація може здійснюватися через стимулювання як створення певних об`єднань для одних суб`єктів, так і перешкод для інших щодо їх об`єднання.

.

Ст.70, 118. Об`єднання підприємств:

господарські-комунальні-державні асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання

Рис.2. Класифікація суб`єктів та осіб у Господарському кодексі України

Важливо підкреслити, що ст.3 Господарського кодексу України визначає господарську діяльність, по-перше, як підприємництво, що здійснюється саме для досягнення економічних і соціальних результатів і з метою одержання прибутку (суб'єкти підприємництва – підприємці), по-друге, як некомерційну господарську діяльність (без мети одержання прибутку). Крім того, діяльність негосподарюючих суб'єктів, яка спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів. Саме тут виникає логіка зв`язків між об`єднаннями громадськими та об`єднаннями господарськими, що дає підстави для пошуку проміжних форм суб`єктів господарсько-громадської діяльності.

Рис.3. Класифікація суб`єктів та осіб у Цивільному кодексі України

Цивільний кодекс України вводить поняття фізичної та юридичної осіб (приватного і публічного права). При цьому там визначається, що і держава і територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин та можуть створювати як юридичні особи публічного права (державні чи комунальні підприємства, навчальні заклади тощо), так і юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах (ст.167-168). Тут важливо також підкреслити, що, по-перше, юридичні особи можуть бути як підприємницькі, так і непідприємницькі, по-друге, що непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати також підприємницьку діяльність, якщо ця їх діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, і сприяє її досягненню.

.

Рис.4. Інституціональна класифікація суб`єктів у КІСЕ України

Класифікація інституційних секторів економіки України (КІСЕ), введена Держкомстатом України (наказ № 96, 2005 р.) містить поняття інституційної одиниці – господарської одиниці з основними ознаками: право самостійного володіння товарами та активами від власного імені, що надає їй можливість обмінюватися правами власності на ці товари й активи при операціях з іншими одиницями; здатність приймати самостійні економічні рішення і здійснювати господарську діяльність, за яку вона несе пряму відповідальність і відповідає перед законом; здатність приймати фінансові та інші зобов'язання від свого імені, а також укладати договори; існування для неї повного набору рахунків, включаючи баланс. Там вказується те, що національна економіка складається з сукупності інституційних одиниць, що є резидентами України. У ринковій економіці корпорації є основною інституційною формою підприємництва. Тому у КІСЕ основна увага приділена не фінансовим і фінансовим (державним та недержавним) корпораціям з виділення певних організаційно-правових форм господарювання згідно з КОПФГ. Виділена у КІСЕ некомерційна господарська діяльність (некомерційні організації (НКО)) - це є самостійна систематична господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних, інших результатів без мети одержання прибутку: НКО можуть створюватися приватними особами, корпораціями або органами державного управління для досягнення соціальних цілей; для надання культурних, освітніх, наукових та управлінських послуг приватним особам або корпораціям; для охорони здоров'я громадян, розвитку фізкультури та спорту; для задоволення духовних та інших потреб громадян; для захисту їхніх прав і законних інтересів, надання юридичної допомоги, інших суспільно-корисних цілей. Взаємодія НКО з іншими секторами регулюється відповідними актами.

Висновки.

Аналіз Конституції України, Цивільного та Господарського її кодексів, КІСЕ свідчить про відсутність належної узгодженості у інституційній класифікації учасників цивільних і господарських відносин в Україні, що гальмує введення в Україні ефективних механізмів господарського регулювання саморегулювання.