Медиципа /

Клиническая медицина

Куковська І.Л.

Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича

Вплив фізіологічних процесів травлення на біодоступність лікарських препаратів

Широке застосування лікарських засобів узагалі та препаратів для ентерального застосування зокрема викликає необхідність розуміння споживачами лікарських засобів процесів, які відбуваються в організмі при їх всмоктуванні. Адже відомо, що на основні фармакокінетичні параметри перорально застосованого препарату (максимальна концентрація, період напіввиведення, константа швидкості елімінації та ін.), окрім його фізико-хімічних властивостей (розмір молекули, розчинність, стабільність, ступінь іонізації), суттєво впливають стан шлунково-кишкового тракту пацієнта, чисельні фізіологічні процеси в травному каналі (моторна та секреторна діяльність, рН середовища, осмотичний тиск, стан апарату всмоктування, його кровопостачання), наповнення травного каналу, метаболізм ліків під дією бактеріальної мікрофлори кишечника, здатність ліків до комплексоутворення, кількісний та яксний склад харчових продуктів. Тому актуальним є аналіз основних факторів, які здатні впливати на біодоступність, а отже і ефективність лікарських засобів при їх ентеральному застосуванні.

Більшість лікарських засобів застосовують перорально (через рот) – це найбільш поширений і зручний спосіб введення ліків у організм людини. Процес абсорбції ліків, який передбачає їх транспорт через мембрани епітеліальних клітин ШКТ, залежить від змін рН різних його відділів, площі поверхні всмоктування, кровонаповнення тканин, властивостей мембран епітеліальних тканин. При ентеральному введенні ліки проходять два природних біологічних бар’єри – слизову оболонку травного каналу і печінку. Тому такий шлях введення є найбільш фізіологічним.

Процес засвоєння деяких лікарських засобів починається вже у шлунку, тому і рівень кислотності шлункового соку, і тривалість перебування ліків у шлунку має суттєвий вплив на фармакокінетичні показники. Так, у хворих з високим рівнем кислотності процеси випорожнення шлунку сповільнюються, а тому сповільнюється і всмоктування ліків. При анацидних станах евакуація вмісту шлунку відбувається швидше, що призводить до прискорення всмоктування лікарських засобів і більш швидкого розвитку фармакологічного ефекту.

Із шлунка ліки потрапляють у дванадцятипалу кишку, куди відкриваються загальний жовчний протік і протік підшлункової залози. Компоненти жовчі сприяють розчиненню ліпофільних препаратів, оболонок, капсул, таблеток з кишковорозчинним покриттям. У кишківнику активна речовина вивільняєтья із лікарської форми і взаємодіє з кишковим соком. При цьому солі жовчних кислот можуть утворювати з деякими лікарськими препаратами нерозчинні комплекси, що знижує їх біодоступність. Більшість лікарських засобів добре всмоктуються у тонкому кишечнику, який має надзвичайно велику поверхню – близько 200м². На швидкість потрапляння препаратів у системний кровотік суттєво впливає рівень кровопостачання кишечника у ділянці всмоктування.

Однак не тільки фізіологічний стан окремих відділів травного каналу впливає на засвоєння препаратів. Процес всмоктування лікарських засобів залежить від наповнення шлунку. Більшість ліків погано засвоюються при застосуванні їх під час їжі, що пов’язано із сповільненим випорожненням шлунку. Особливо знижує евакуацію шлункового вмісту надмірно гаряча, кисла, жирна, солона чи солодка їжа. Наприклад, під впливом жирної їжі погіршується всмоктування і терапевтична ефективність антигельмінтних засобів, нітрофурантоїну, бензонафтолу. У окремих випадках тривале перебування ліків у шлунку сприяє кращому їх розчиненню і підвищує біодоступність. Так, їжа із високим вмістом жирів може бути корисною у випадках, коли необхідно підвищити всмоктування жиророзчиннихї речовин (антикоагулянтів, метронідазолу, діазепаму, вітамінів А, Д, Е, К, сульфаніламідів та ін.). Тому кожна окрема група препаратів потребує обов’язкової інформації щодо зв’язку з режимом харчування.

При застосуванні лікарських засобів необхідно враховувати, що їжа може виконувати роль механічного бар’єру, який перешкоджає контакту лікарського препарату з епітелієм кишківника. Внаслідок взаємодії складових компонентів їжі з ліками також можуть утворюватися важкорозчинні сполуки, які погано всмоктуються, майже не вивільняють діючу субстанцію ліків, що значно знижує їх біодоступність. Наприклад, іони кальцію, які містяться в молоці та молочних продуктах (молоко, кефір, сир), утворюють комплексні сполуки з тетрациклінами; білки молочних продуктів – з кофеїном і його препаратами; в’яжучі засоби (чай, кава), фітин (горіхи, зерна пшениці), молочні продукти – з препаратами заліза; в’яжучі засоби – з алкалоїдами; оцтова, лимонна та інші кислоти, які утворюються в процесі травлення – з препаратами кальцію; білки їжі – із сульфаніламідами, серцевими глікозидами, антикоагулянтами. Їжа з високим вмістом жирів, білків та вуглеводів знижує всмоктування в кишечнику оксациліну, ампіциліну, ізоніазиду.

Ентеральний (пероральний) шлях введення лікарських засобів найбільш поширений у практичній медицині – він найбільш зручний та відносно безпечний для пацієнтів. Однак ліки при такому шляху введення втрачають більшу частину активної діючої речовини. Для створення високої концентрації препарату в крові та отримання більш швидкого ефекту, деякі ліки рекомендується вживати перед прийманням їжі. У інших випадках лікарські засоби доцільно призначати після їжі.

Незважаючи на зниження біодоступності лікарських засобів при застосуванні підчас їжі, вживати їх перед їжею не рекомендується, адже за таких умов ліки часто виявляють подразнюючу дію, провокують загострення гастриту, виразкової хвороби, розвиток диспептичних явищ. Разом з тим харчові маси, за необхідності, можуть захистити слизову оболонку травного каналу від подразнюючої дії препаратів при їх тривалому застосуванні, що дозволяє запобігти захворюванням ШКТ.